15.2. Концепція альтернативності розвитку

Концепція альтернативності розвитку підприємства в перехідній економіці передбачає необхідність розробки щонайменше декількох сценаріїв. Конкретна їхня кількість буде визначатися технічними можливостями використовуваного практичного інструментарію в частині оцінки наслідків вибору тієї або іншої альтернативи.

Специфічні умови розвитку економіки України в перехідний період викликають об’єктивну необхідність уведення в методологію стратегічного планування механізму розробки різноманітних стратегій. Принцип альтернативності напрямків стратегічного розвитку і шляхів досягнення цілей є ще однією властивістю, що відрізняє стратегічне планування від попередньої практики довгострокового екстраполятивного планування.

Найбільш поширеним способом дослідження альтернативності є розгляд трьох попередніх сценаріїв майбутнього розвитку зовнішнього середовища: найбільш сприятливого (оптимістичного), найбільш несприятливого (песимістичного) і найбільш ймовірного. Проте, через практичну неможливість досягнення повної відповідності між фактичним і реальним розвитком подій навіть при такому підході методологія стратегічного планування акцентує увагу на підвищенні потенціалу адаптивності підприємств до швидко змінюваних зовнішніх умов.

Незважаючи на прогресивний характер такого підходу, слід зазначити, що пророблення лише трьох базових сценаріїв розвитку вже не може повною мірою задовольнити потреби підприємств в умовах крайньої нестабільності поведінки зовнішнього середовища. Необхідне більш гнучке зондування проміжних варіантів очікуваного стану.

Тому на перший план виходять проблема передбачення розвитку можливих подій у майбутньому, оцінка очікуваних наслідків, створення умов для адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища, що може бути реалізовано повною мірою тільки в системах управління підприємницького типу. При цьому вони повинні забезпечити врахування найважливіших особливостей теперішніх подій перехідного етапу в розвитку економіки: непевності поведінки зовнішнього середовища й альтернативності можливих дій підприємства у відповідь на цю непевність.

На жаль, у концепціях і моделях реформ плануванню не знайшлося гідного місця. Тим часом світова практика йде шляхом переосмислення вітчизняного досвіду, теорії і методології планування з метою їхнього застосування для вироблення стратегії діяльності як комерційних, так і державних структур.

Дилема «ринок або план» в індустріально розвинутих капіталістичних країнах вирішується залежно від ступеня (особливостей) розвитку продуктивних сил і товарно-грошових відносин за принципом: «ринок – наскільки можливо, план – наскільки необхідно». При цьому існує широкий діапазон варіантів співвідношення ринкових і неринкових основ в управлінні національною економікою – від переважно ринкових методів і підходів (США, Німеччина) до систем, у межах яких державі відводиться відносно велика роль у регулюванні виробничих процесів (Південна Корея, Японія, Франція).

Аналіз світового досвіду соціально-економічних реформ дає підстави зробити висновок про те, що державне регулювання є невід’ємним структурним елементом системи управління на етапі становлення постіндустріальної економіки інтенсивного типу. Пріоритет віддається вибору адекватних моделей планування з урахуванням реальних економічних, соціальних і політичних умов у кожній країні і процесів революції планування під впливом посиленої ролі ринкових механізмів.

Зосереджуючи увагу на загальному, слід сказати про наявні дуже істотні розбіжності в прийнятих підходах до трактування самого поняття «планування». У розумінні західних фахівців, планування не обов’язково передбачає такі атрибути державної діяльності, як створення бюрократизованої планово-економічної системи або ж періодична розробка планів-програм розвитку, які підносяться в умовах функціонування соціалістичної економіки навіть у ранг закону. План у ринковій економіці не є законом, що підпорядковує собі все управління. План – це лише один з інструментів і методів управління, націлених на підвищення ефективності різноманітних суб’єктів господарювання. Нонсенсом уявляється встановлення розміру заробітної плати залежно від ступеня виконання плану і т.д.

У наш час усе більшого визнання набуває точка зору, згідно з якою планова система без ринку, ринкових відносин і ринкових механізмів не може бути ефективною так само, як і ринкова система господарювання без планування, регулювання і прогнозування не може повною мірою довести свою ефективність. Це положення необхідно враховувати і при реформуванні вітчизняної економіки в сучасних умовах.

Ключовим визначенням науки і практики планування сьогодні та в найближчому майбутньому стає вияв можливостей використання нових моделей і методів з урахуванням конкретних ситуацій і особливостей функціонування різноманітних суб’єктів господарювання. Структура, техніка, методи планування майбутнього, які є предметом аналітичних досліджень і розробок, зважаючи на все, повністю реалізуються і широко поширяться лише в XXI сторіччі. Проте, вже сьогодні вони стають усе більш помітною реалією. Зараз складно говорити про розробку повністю завершеної цілісної концепції побудови системи планування, проте її контури все ж можуть бути окреслені.

З розвитком ринкових відносин істотно змінюється і склад завдань управління, що вирішуються, і їхній зміст. Досить очевидно, що зі звільненням від відомчого диктату і з наданням підприємствам повної економічної самостійності різко зменшиться обсяг робіт, пов’язаних з розробкою та коригуванням поточних і перспективних планів; оперативним контролем їхнього виконання; підготовкою звітності для вищестоящих структур управління. Слід також зазначити і значне зменшення статистичної звітності, яка запитується. Проте, це зовсім не означає скорочення обсягів планово-економічних рішень в умовах становлення ринку. Навпаки, мова може йти лише про переорієнтацію головної маси виконуваних функцій на вирішення завдань аналітичного характеру, спрямованих на розробку стратегічної лінії поведінки суб’єктів господарювання.

Раніше плани використовувалися головним чином як інструмент розподілу ресурсів для реалізації директивних цілей, як засіб контролю й оцінки діяльності підприємства і його структурних підрозділів, де базувалися численні системи стимулювання. У перехідній економіці такі функції планування або відіграють більш скромну роль, або взагалі стають зайвими, поступаючись місцем передбаченню, розробці довгострокової стратегії діяльності підприємства тощо. Зате особливу значимість набуває аналіз поведінки зовнішнього оточення і його можливого впливу на функціонування підприємства.

Усе це висуває нові вимоги до планування в сучасних умовах і зумовлює необхідність розробки нових принципів і підходів до організації планової діяльності в перехідній економіці, які б і визначали систему планування підприємницького типу.