13. Єдиноначальність в умовах демократизації Збройних Сил України.

Сутність єдиноначальності полягає в одноосібній (персональній) відповідальності командира за підпорядкований підрозділ, у наданні йому прав для управління ним. Вона базується на безпосередньому підпорядкуванні підлеглого начальникові, точному та своєчасному виконанні підлеглим наказів та розпоряджень.

Єдиноначальність в Збройних Сил України забезпечує максимальну гнучкість й оперативність управління підрозділами,

дозволяє командиру діяти сміливо, рішуче, ініціативно. Відповідно до принципу єдиначальності командир повинен координувати дії всіх структур військового механізму, своєчасно і ефективно використовувати матеріально-технічні засоби і людські сили для успішного вирішення навчально-бойових завдань в мирний час і досягнення перемоги у воєнний час.

Принцип єдиноначальності передбачає певні взаємовідносини між командиром і підлеглим. Сутність їх полягає в тому, що командир має

право:

– віддавати підлеглому накази;

– вимагати у підлеглих дотримання військової дисципліни, вимог Конституції та законів України.

Реалізуючи свої права командир повинен виявляти повагу до підлеглих. Згідно статутного розподілу повноважень командир підрозділу

відповідає за:

– бойову готовність, бойову підготовку, внутрішній розпорядок;

– збереження військової техніки та озброєння;

– дотримання принципів соціальної справедливості;

– забезпечення охорони державної таємниці;

– за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну,

морально-психологічний стан особового складу;

– внутрішній порядок в підрозділі;

– за всебічне забезпечення особового складу.

Підлеглий, в свою чергу, повинен:

– виконувати накази командира (начальника)

– неухильно виконувати положення статуту;

– виявляти повагу до командира;

– неухильно виконувати положення статуту;

– дотримуватися військової ввічливості та вітання;

– з особистих питань звертатися до свого командира.

– доповідати командиру про все, що з ним сталося;

Єдиноначальність є неодмінною умовою підтримання високого рівня військової дисципліни, організації і проведення якісного навчання та виховання військовослужбовців, забезпечення високої постійної бойової і мобілізаційної готовності підрозділу.

Особливістю застосування принципу єдиноначальності в управлінні підрозділами Збройних Сил України є те, що в основу

організації життєдіяльності особового складу військового підрозділу командир повинен покласти національно-державницькі інтереси, які полягають в забезпеченні як національної безпеки держави, так і консолідації громадян України, створенні умов для реалізації їх прав і свобод.

14. Основні завдання та шляхи виховної роботи зі зміцнення єдиноначальності.

Виховна робота щодо підтримання та зміцнення єдиноначальності проводиться за двома напрямами: по-перше, це підвищення авторитету

командування підрозділами, удосконалення його морально-бойових якостей, стилю і методів роботи з підлеглими; по-друге, зміцнення

військової дисципліни та правопорядку в підрозділі, формування в особового складу беззаперечної довіри до командирів, свідомого

виконання їх наказів.

Деякі якості формуються системою гуманітарної підготовки. Ця система та весь арсенал суспільно-політичного та правового

інформування формують у командирів глибоке розуміння свого призначення, суті єдиноначальності. Саме тут удосконалюється уміння

володіти аудиторією, грамотно вести бесіди з особовим складом, відшліфовується ораторське мистецтво, а це немаловажна риса

авторитету.

Зміцнення єдиноначальності неможливе без подальшого удосконалення воєнно-технічної, психолого-педагогічної, професійної

підготовки офіцерів. Окрім високого рівня освіченості, яку в наш час набувають офіцери у вищих військових навчальних закладах, їм

необхідно постійно підвищувати свій професійний рівень самостійно.

Цього вимагають швидкоплинні зміни, що відбуваються у військовій справі. Тільки всебічно підготовлені офіцери, які знають природу

сучасного бою, зброю та техніку, технології роботи з особовим складом зуміють управляти підрозділами, приймати найбільш доцільні

рішення. Невипадково керівництво держави вимагає від офіцерів завжди і скрізь, від первинних, базових ланок бути цементуючою

силою і взірцем у всьому – ратній майстерності і дисциплінованості, поведінці у побуті і зовнішньому вигляді. Від офіцерів у першу чергу

залежить, щоб армійська служба стала для людини не втраченим, викресленим з повноцінного життя часом, а періодом громадянського

змужніння, розширення світоглядних горизонтів, формування особистісних якостей. Отже, тільки такі офіцери будуть мати високий

авторитет серед підлеглих та колег, їх накази та розпорядження будуть компетентними.

Одним із важливіших завдань подальшого зміцнення єдиноначальності стає удосконалення стилю керівництва підлеглими.

Кожний офіцер зобов'язаний формувати у собі риси керівника. До них відноситься:

– здатність бачити головний напрямок у досягненні високої бойової готовності підрозділу, безумовне виконання планів бойової та

гуманітарної підготовки;

– постійно впроваджувати новітні досягнення науки в практику, удосконалювати способи ведення сучасного бою, покращувати методи

керівництва підрозділами;

– розвивати та удосконалювати форми та методи роботи з особовим складом, вивчати його морально-психологічний стан та

впливати на його покращення, вміти організувати морально-психологічне забезпечення діяльності підрозділу.

Ідеал сучасного офіцера-керівника окреслений у Кодексі честі офіцера Збройних Сил України.

Кодекс честі офіцера Збройних Сил України – це сукупність морально-етичних норм, які базуються на ціннісних орієнтаціях,

ідеалах, світогляді офіцера і принципово регламентують його стосунки із суспільним оточенням, службову та громадську діяльність.

Кодекс честі офіцера визначає: основні моральні цінності офіцера; професійні якості офіцера; військові традиції; взаємини офіцера з

іншими військовослужбовцями.