9. Основні напрямки виховної роботи у підрозділі.

Зміст виховної роботи розкривається через її складові, напрямки та завдання, на основі яких формуються функціональні обов’язки

посадових осіб органів військового управління.

Основні напрямки виховання воїнів: національно-патріотичне виховання; військово-професійне виховання; духовно-моральне

виховання; правове виховання; розумове виховання; художньо-естетичне виховання; економічне виховання; екологічне виховання;

фізичне виховання.

Головною метою виховної роботи в Збройних Силах України як пріоритетної частини діяльності органів військового управління є

проведення у військах (силах) державної політики, формування і розвиток у військовослужбовців професійно необхідних

психологічних якостей, моральної самосвідомості, що має забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з’єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.

Система виховної роботи у військових формуваннях включає:

• суб’єкти виховного процесу (вихователів);

• цілі і завдання роботи;

• планування напрямків роботи;

• хто, з ким і за якими напрямками проводить роботу;

• навчання практиці попереджувальної роботи;

• вивчення і врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, застосування найбільш ефективних форм,

• методів і засобів впливу;

• організацію оперативної інформації про настрої, інтереси, запити підлеглих;

• аналіз, узагальнення передового досвіду, контроль і корекцію відповідної роботи;

• об’єкти виховної роботи (вихованців).

Основними складовими виховної роботи є:

• морально-психологічне забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби,

• оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;

• морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень;

• інформаційно-пропагандистське забезпечення;

• культурно-виховна і просвітницька робота;

• військово-соціальна робота.

10. Соціальний статус офіцера структур виховної та соціально-психологічної роботи та його роль в життєдіяльності військового колективу.

Місце особистості в суспільстві, яке визначає її спосіб життя і належність до певних соціальних, професійних та інших груп, тобто ознаки, що характеризують особистість як певний соціальний тип, фіксуються в понятті "статус".

Соціальний статус – співвідносне положення (позиція) індивіда, або групи в соціальній системі.

Підґрунтя статусу становлять її права, які надаються особистості суспільством, конкретними соціальними групами і обов'язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця в соціальній структурі. Оскільки людина є центром перетину зв'язків різного рівня й різних спільностей, можна відокремити кілька статусів особистості (економічний, правовий, особистий), які виступають як соціальні ситуації її розвитку, складові інтегрального, соціального статусу.

Узагальнюючи погляди вчених на визначення статусу, враховуючи єдність об'єктивного і суб'єктивного, можна зробити визначення, що під статусом розуміється одиниця соціальної системи, певне місце в структурі синхронних зв'язків між учасниками соціальної спільності, яке визначене в термінах прав і обов'язків, привілеїв та свобод, ступеню відношення до влади, яка залежить від умов і характеру самодіяльності, так і від якості людини.

Залежно від того, на якому рівні ми розглядаємо статус особистості (соціальної структури, суспільства або конкретного колективу), обсяг і якість прав і обов'язків змінюються від найбільш загальних до конкретних відносин. Відповідно змінюються і вимоги до якості особистості – носія статусу. На рівні первинного колективу вони ґрунтуються на комплексі її поведінкових, соціально-психологічних властивостей, на рівні соціальної системи – узагальнених соціальних якостей.

Соціальний статус визначає місце особистості в системі суспільних відносин, які зафіксовані в керівних нормативних документах та можливості для всебічного розвитку й застосування своїх здібностей. Він розкриває основні функції особистості, як суб'єкта соціальних відношень, її діяльність в основних сферах життя й оцінку діяльності з боку суспільства, які визначаються в кількісних та якісних показниках (зарплата, премія, нагороди, завдання, привілеї, тощо).

Соціальний статус відповідає на питання "що повинна робити особистість згідно посади,яку обіймає та вимог керівних документів, норм і що вона за це отримує".