98. Особливості попередження транснаціональної економічної злочинності.

Проблеми протидії транснаціональній економічної злочинності стають предметом аналізу провідних країн світу, зацікавлених у розвитку демократії, стабільності й економічного розвитку. Зокрема, питання вибору стратегії й тактики боротьби з транснаціональними злочинними формуваннями вже стали традиційними під час проведення спільних нарад Міністрів юстиції та внутрішніх справ "великої вісімки" (Москва, 1999 p., Мілан, 2001 р.). У комюніке цих нарад вказано пріоритетні різновиди транснаціональних злочинів, боротьба з якими в умовах сучасного суспільного розвитку стала вкрай актуальною.

Передусім це злочини у сфері високих технологій, що є виявами кіберзлочинності, та характеризуються широким використанням досягнень сучасної науки й техніки, що тісно пов'язані з функціонуванням Інтернету, а за його посередництвом реалізуються злочинними силами для здійснення економічних злочинів та злочинів проти свободи людини (наприклад, сексуальна експлуатація).

По-друге, це злочини, пов'язані з відмиванням грошових коштів (розкриття банківських таємниць, проникнення за допомогою сучасних технологій до системи охорони банків та інших фінансових структур).

І, по-третє, це злочини корупційного характеру, що реально підривають безпеку суспільства, суперечать пропаганді демократичних цінностей у сучасному світі та стають на заваді розвитку законності та правопорядку.

У світі функціонує низка міжнародних організацій та центрів, які вивчають проблеми боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. Німецький учений У. Бек заявляє, що "транснаціональні правові простори та інститути — вже не розкіш, а давно стали необхідністю для всіх держав у глобальну епоху, причому саме тому, що національні держави у ході глобалізації все більше втрачають не номінальну правову владу виносити рішення, а контроль над виконанням положень законодавства". Отож, відзначено взаємозв'язок функціонування міжнародних інституцій, діяльність яких спрямована проти транснаціональної організованої злочинності з тими характерними рисами глобалізаційних процесів, які стали ознакою сучасного світу.

Серед таких міжнародних організацій одне з провідних місць належить Інтерполу, початок історії якого сягає квітня 1914 p., коли в Монако було проведено І Міжнародний конгрес кримінальної поліції, у якому взяли участь представники Австро-Угорщини, Великобританії, Італії, Росії, Франції. На наступному Міжнародному поліцейському конгресі, що відбувся у Відні 3—6 вересня 1926 р., у якому взяли участь представники поліцейських структур Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції, було засновано Міжнародну комісію кримінальної поліції. Свою назву — "Інтерпол" — ця міжнародна організація отримала у липні 1946 p., а 1956 р. було прийнято новий Статут організації, в якому у ст. 1 було закріплено нову назву. Головними завданнями й цілями Інтерполу, згідно зі Статутом, визначено:

— забезпечення найширшої співпраці між зацікавленими органами кримінальної поліції в межах чинного національного законодавства країн -учасниць Інтерполу — і у суворій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини;

— створення і розвиток всіх необхідних органів, які будуть ефективними в боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

Україну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції 1992 р. на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала 1993 р. після створення Національного центрального бюро Інтерполу. Відтоді пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з новітніх підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні. 25 березня

р. Кабінет Міністрів України затвердив положення "Про Національне центральне бюро Інтерполу", яке було продубльоване Наказом МВС України №194 від 7 квітня 1993 р. "Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України "Про НЦБ Інтерполу". Згідно з цією Постановою, взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким є Міністерство внутрішніх справ.

Серед міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на протидію ТОЗ, треба відзначити і Європол — правоохоронну організацію Європейського Союзу, яка здійснює активну діяльність у сфері протидії міжнародній організованій злочинності. Створення Європолу було зумовлене Маастрихтською угодою від 7 лютого 1992 p., а метою новоствореної міжнародної організації стало підвищення ефективності правоохоронних органів країн європейської спільноти та зміцнення співпраці між ними з метою протидії організованій злочинності та тероризму зокрема. Особливу увагу в діяльності організації зосереджено на виявленні та переслідуванні злочинних організацій на європейському континенті. Правовою базою функціонування цієї організації є Конвенція про Європол, котра була ратифікована країнами — учасниками Європейського Союзу та набула чинності 1 жовтня 1998 р. Відповідно до цієї Конвенції, Європол підтримує національні правоохоронні органи в країнах-членах у галузі боротьби з:

— незаконним обігом наркотиків;

— нелегальною міграцією;

— тероризмом;

— підробленням грошей та інших фінансових документів;

— торгівлею людьми;

— незаконною торгівлею автотранспортом;

— відмиванням грошей.

Здійснюючи свою діяльність у напрямі протидії транснаціональній організованій злочинності, Європол, по-перше, сприяє обміну інформацією між країнами — учасниками організації відповідно до національних законодавств. По-друге, здійснює оперативний аналіз з метою забезпечення операцій щодо боротьби зі злочинністю. По-третє, готує стратегічні звіти (наприклад, щодо визначення загрози певного різновиду злочинів) та аналізує злочинність на основі інформації й розвідувальних даних, які представлено державами — членами організації та третіми сторонами. По-четверте, сприяє обміну досвідом та знаннями та надає технічну підтримку під час розслідувань і операцій, що здійснюються в рамках Євросоюзу для протидії злочинності під наглядом та юридичною відповідальністю зацікавлених держав — членів Євросоюзу. Особливу увагу зосереджено на проблемах уніфікації методів розслідування злочинів у різних країнах — членах Європолу. Фінансування Європолу здійснюють держави, що входять до Євросоюзу, залежно від їхнього внутрішнього валового продукту, а сам бюджет організації на 2005 р. становить 63,4 млн евро. Сьогодні у штаб-квартирі Європолу працює 490 співпрацівників, з яких 80 — офіцери зв'язку, котрі представляють правоохоронні органи країн європейської спільноти.

Наприкінці XX ст., коли реальною стала небезпека трансформації міжнародної злочинності у впливову силу, що здатна загрожувати світовій цивілізації, її демократичному началу, перед правоохоронцями світу виникло завдання скоординувати свої дії для подолання нового зла, яким були прояви тероризму, посилення незаконного обігу наркотиків, активізація торгівлі людьми. У рамках цієї реальності почали формуватися різноманітні міжнародні недержавні та громадські організації. До них, зокрема, належать створений у Відні 5 грудня 2000 р. Всесвітній Антикримінальний та Антитерористичний Форум (ВААФ), ініціатором якого стала Росія. Серед засновників нової міжнародної структури були представники 38-ми країн світу, керівники ООН, Інтерполу, інших антикримінальних міжнародних організацій. На установчій нараді було відзначено, що в умовах глобалізації значно зростає кількість злочинів, що загрожують міжнародній спільноті, а, за деякими даними, щодня у світі скоюється до 400 тисяч злочинних дій. Згодом, 14 лютого 2002 р., у Берліні було здійснено офіційну процедуру заснування та реєстрації ВААФ, обрано склад Правління організації, яке очолив колишній міністр внутрішніх справ Російської Федерації, депутат Держдуми РФ О. Куликов. Метою цієї міжнародної неурядової спілки було оголошено пошук механізму взаємодії всіх державних та недержавних структур, об'єднання антикримінальних сил на планеті для зближення позицій та вироблення нових підходів у боротьбі зі злочинністю. Завданням та метою Форуму було:

— сприяння підвищенню рівня інформованості світового співтовариства про небезпеку транснаціональної злочинності та тероризму;

— удосконалення міжнародної та національної правової бази, спрямованої на підвищення ефективності антикримінальної та антитерористичної протидії злочинності;

— інформаційна, наукова, організаційна, матеріально-технічна підтримка всіх суб'єктів— учасників проектів з боротьби з транснаціональною злочинністю та тероризмом;

— міжнародний розвиток співпраці всіх груп суспільства у боротьбі з міжнародною злочинністю та тероризмом для забезпечення ефективності протидії цим загрозам.

У рамках ВААФ сформовано Міжнародний Антикримінальний і Антитерористичний Комітет (МААК) — міжнародну громадську організацію, що об'єднує на засадах добровільності громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, для реалізації певних завдань, які окреслено в її статуті та передбачають захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, особистих, майнових, спортивних тощо інтересів своїх членів, об'єднання зусиль Комітету та суспільства для сприяння протидії організованій злочинності та тероризму. Основні завдання МААКу полягають у:

— сприянні більш глибокому розумінню умов та причин, що спричиняють міжнародну злочинність, пошуку і пропаганді найбільш ефективних методів боротьби з нею;

— розвитку наявних і створенню нових універсальних методів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю та недопущення її подальшої консолідації й ескалації на глобальному, регіональному і національному рівнях;

— розвитку співпраці й налагоджуванню взаємодії між професіоналами з правоохоронних органів різних країн;

— зближенні позицій країн під час вироблення основних підходів до вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю і тероризмом;

— підготовці рекомендацій щодо вдосконалення міжнародно-правової бази та гармонізації національного кримінального законодавства;

— реалізації інших перспективних задумів і проектів, пов'язаних із діяльністю Комітету;

— прогнозуванні тенденцій розвитку кримінальної ситуації у світі, оцінення ступеню небезпеки і масштабів організованої злочинності та тероризму на національному й міжнародному рівнях;

— розробленні елементів стратегії й тактики дій на національному, регіональному та міжнародному рівнях у боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, зокрема з такими їх видами, як: терористичні акти; викрадення людей, захоплення заручників; фінансові махінації, відмивання доходів від злочинної діяльності; незаконний обіг наркотичних речовин і психотропних засобів; зброї, ядерних матеріалів і радіоактивних речовин; незаконний обіг культурних цінностей; злочини у сфері високих технологій; корупція; нелегальна міграція; сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія та проституція.

Багатоманітність транснаціональної організованої злочинності, яка реалізує свій глобальний потенціал через широке поєднання різноманітних за способом здійснення, метою, засобами протиправних актів, призводить до виникнення таких міжнародних антикримінальних організацій та центрів, котрі спеціалізуються на збиранні інформації, виробленні рекомендацій та ефективній протидії певному різновиду транснаціональних злочинів. Економічні проблеми сучасного розвитку світової цивілізації, розгалуженість фінансових структур, наявність різноманітних грошових потоків, котрі використовує кримінальний світ для фінансування своєї протиправної діяльності, — все це значно актуалізувало роль міжнародних структур, котрі спеціалізуються на запобіганні злочинів у банківській сфері, та тими, що пов'язані з "відмиванням" грошей. Саме цей напрям у своїй діяльності й обрала створена 1989 р. Група розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей, яка більше відома за англомовною абревіатурою як ФАТФ (Financial Action Task Force on Money Laundering — FATF), членами якої нині є представники 28 держав світу.

Отже, міжнародне співтовариство зуміло виробити певні принципи протидії транснаціональній організованій злочинності і оформити специфічні інституції, діяльність яких спрямовується на її подолання на різних рівнях — кримінально-правовому, політичному, економічному тощо.