- •Предмет та система кримінології. Місце кримінології в системі соціальних наук.
- •Методологія та завдання кримінології.
- •Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як самостійної науки.
- •Сучасний стан кримінології. Основні кримінологічні установи в Україні.
- •Злочинність як вид відхиленої поведінки. Відмінність злочинності від злочину.
- •Поняття та ознаки злочинності.
- •Функції злочинності.
- •Показники злочинності та їх загальна характеристика.
- •Поняття структури злочинності.
- •Географія, екологія та топологія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.
- •Коефіцієнти злочинності. Техніка аналізу коефіцієнтів злочинності. Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності.
- •Поняття динаміки злочинності.
- •Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.
- •Основні світові тенденції змін злочинності.
- •Характеристика злочинності в срср (1917-1991 p.P.).
- •Характеристика злочинності в Україні на сучасному етапі (1991-2009 p.P.).
- •Поняття та класифікація причин та умов злочинності.
- •Біологічні концепції причин злочинності.
- •Психологічні теорії причин злочинності.
- •Виникнення та розвиток концепції соціальної обумовленості злочинності у вітчизняній кримінології.
- •Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика.
- •Інтеракціонізм в кримінології. Теорія конфлікту.
- •Теорія аномії та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •Теорія диференційованого зв'язку. Е Сатерленд та теорія білокомірцевої злочинності.
- •Теорія стигматизації та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •Економічний детермінізм та його значення для сучасного розуміння причин злочинності. Критична кримінологія.
- •Віктимологічна концепція причин злочинності.
- •Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі: загальна характеристика.
- •Соціальні процеси розвитку та їх роль в детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргінапізація).
- •Соціально-психологічні причини та умови злочинності.
- •Маргінальність та злочинність.
- •Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.
- •Кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки особистості злочинця.
- •Роль психічних та фізичних аномалій у формуванні особистості злочинця.
- •Морально-психологічні ознаки особистості злочинця: загальна характеристика.
- •Соціалізація та її роль у формуванні особистості злочинця.
- •Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.
- •Типологія та класифікація злочинців.
- •Поняття та класифікація причин та умов конкретного злочину.
- •Криміногенне значення конкретної життєвої ситуації.
- •Механізм злочинної поведінки.
- •Мотивація злочинної поведінки.
- •Прийняття та виконання рішення у механізмі злочинної поведінки.
- •Настанова та її роль у механізмі злочинної поведінки.
- •Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.
- •Віктимізація та віктимність.
- •Класифікація жертв злочинів.
- •Методика кримінологічних досліджень.
- •Методи кримінологічних досліджень: загальна характеристика.
- •Вибіркове дослідження. Валідність та репрезентативність вибіркового дослідження.
- •Анкетне опитування в кримінології.
- •Інтерв'ю. Техніка кримінологічного інтерв'ювання.
- •Техніка кримінологічного вивчення кримінальних справ та інших документів. Контент-аналіз.
- •Психологічні методи, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях.
- •Особливості проведення соціометричного опитування.
- •Кримінально-статистичний метод в кримінологічних дослідженнях.
- •Логіко-математичні методи в кримінологічних дослідженнях. Кореляційний аналіз.
- •Кримінологічне прогнозування: види, завдання, методи, функції.
- •Основи кримінологічного планування.
- •Кримінологічне планування та організація профілактики на конкретному об'єкті.
- •Поняття та класифікація заходів попередження злочинності.
- •Спеціально-кримінологічна протидія злочинності: поняття та види.
- •Ситуативна профілактика злочинів.
- •Органи місцевого самоврядування як суб'єкти попереджувальної діяльності.
- •Участь громадськості у профілактиці злочинів.
- •Участь громадськості у протидії злочинності неповнолітніх.
- •Профілактичні функції слідчого: правова характеристика.
- •Органи внутрішніх справ як суб'єкт профілактичної діяльності: загальна характеристика.
- •Прокуратура як суб'єкт попереджувальної діяльності.
- •Роль адвокатури в боротьбі зі злочинністю.
- •Законодавство України по боротьбі зі злочинністю: загальна характеристика.
- •Профілактичне значення кримінального закону.
- •Кримінологічна характеристика насильницької злочинності в Україні.
- •Попередження насильницьких злочинів.
- •Попередження злочинності неповнолітніх.
- •Кримінологічна характеристика та попередження пенітенціарної злочинності.
- •Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.
- •Попередження рецидивних злочинів.
- •Попередження професійних злочинів.
- •Ресоціалізація злочинців.
- •Вивчення та попередження податкової злочинності.
- •Відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом: проблеми протидії.
- •Кримінологічна характеристика професійної злочинності.
- •Кримінологічна характеристика економічної злочинності.
- •1. Заходи профілактики:
- •2. Заходи випередження злочинів у сфері економіки є такими:
- •Протидія тероризму за законодавством України.
- •Організована злочинність в Україні на сучасному етапі.
- •Основні проблеми протидії корупції в Україні на сучасному етапі.
- •Правове регулювання протидії організованої злочинності та корупції: загальна характеристика.
- •Кримінологічна характеристика необережних злочинів.
- •Попередження необережних злочинів.
- •Вивчення та попередження злочинності жінок.
- •Попередження військової злочинності.
- •Основні міжнародно-правові документи по боротьбі зі злочинністю.
- •Роль та функції спеціалізованих установ оон по боротьбі зі злочинністю та поводженню з правопорушниками.
- •Інтерпол та його роль у боротьбі зі злочинністю.
- •Транскордонні злочини: поняття та особливості попередження.
- •Попередження транснаціональної злочинності.
- •Особливості попередження транснаціональної економічної злочинності.
- •99. Характеристика Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р.
Теорія стигматизації та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
Прихильники теорії стигматизації (від грец. Stigmo - клеймо) взяли за основу головну ідею конфліктології, згідно з якою індивіди часто не можуть порозумітися один з одним, так як розходяться в своїх інтересах і поглядах на життя, при цьому ті, хто стоять при владі, мають можливість висловлювати свої погляди і принципи в нормах, які керують інституційної життям, і з успіхом навішують негативні ярлики на порушників цих норм. Їх цікавить процес, в результаті якого окремі індивіди отримують клеймо девиантов, починають розглядати свою поведінку як девіантна.
Прихильники теорії стигматизації Едвін Лемерт, Говард Бекер і Кай Еріксон стверджують, що, по-перше, жоден вчинок сам по собі не є кримінальним або некримінальним по суті. "Заперечність" вчинку обумовлена не його внутрішнім змістом, а тим, як оточуючі оцінюють такий вчинок і реагують на нього. Відхилення завжди є предмет соціального визначення.
По-друге, всім людям властиво девіантна поведінка, пов'язана з порушенням якихось норм. Прихильники даної теорії заперечують популярну ідею про те, що людей можна розділити на нормальних і мають якісь патології. Наприклад, деякі перевищують швидкість їзди, здійснюють крадіжки в магазинах, шахраюють з виконанням домашнього завдання, приховують доходи від податкової інспекції, напиваються, беруть участь в актах вандалізму на честь перемоги улюбленої футбольної команди, порушують права приватної власності або без попиту розкочують в машині свого приятеля. Прихильники теорії стигматизації називають такі дії первинної девіацією, визначаючи її як поведінка, що порушує соціальні норми, але зазвичай вислизає від уваги правоохоронних органів.
По-третє, чи будуть конкретні вчинки людей розглядатися як девіантні, залежить від того, що роблять ці люди, і від того, як реагують на це інші люди, тобто ця оцінка залежить від того, якими правилами краще строго слідувати суспільство, в яких ситуаціях і щодо яких людей. Не всіх, хто перевищив швидкість їзди, зробив магазинну крадіжку, приховав доходи, порушив права приватної власності тощо, засуджують. Так, в США чорношкірих можуть засудити за вчинки, дозволені для білих, а жінок - за вчинки, дозволені для чоловіків; деяких можуть засудити за ті ж вчинки, що безкарно вчиняють їхні друзі; поведінка окремих людей може бути засуджена як девіантна, хоча воно не порушує жодних норм, просто тому, що огульно звинуватили в таких вчинках, яких вони, можливо, ніколи не робили (наприклад, людина виглядає "жінкоподібним" і на нього навішується ярлик гомосексуаліста). Особливе значення має соціальне оточення і те, таврує воно конкретного індивіда як порушника норм чи ні.
По-четверте, навішування ярликів на людей тягне певні наслідки для таких людей. Воно створює умови, що ведуть до вторинної девіації - девіантної поведінки, що виробляється у індивіда у відповідь на санкції з боку інших. Прихильники теорії стигматизації стверджують, що таке нове відхилення від норми ініціюється ворожими реакціями з боку законодавчих органів і законослухняних громадян. Індивід отримує публічне визначення, яке зводиться в стереотип, і оголошується правопорушником, "чокнутим", фальшивомонетником, насильником, наркоманом, неробою, збоченцем або злочинцем. Ярлик сприяє закріпленню індивіда в статусі аутсайдера ("людини не нашого кола"). Подібний "головний" статус пригнічує всі інші статуси індивіда у формуванні його соціального досвіду і в результаті грає роль самореалізується пророцтва. Порушники норм починають сприймати свій статус як конкретний тип девіантності і формувати на основі цього статусу власне життя.
По-п'яте, ті, хто отримав клеймо правопорушників, зазвичай виявляють, що законослухняні громадяни засуджують їх і не хочуть "мати з ними справи"; від них можуть відвернутися друзі та рідні, а в деяких випадках їх можуть ув'язнити або помістити в лікарню для душевнохворих. Загальний осуд та ізоляція підштовхнуть стигматизованих індивідів до девіантною групам, що складається з людей, доля яких схожа на їх власну. Участь в девіантної субкультури - це спосіб впоратися з критичною ситуацією, знайти емоційну підтримку та оточення, де тебе приймають таким, який ти є. У свою чергу вступ в подібну девіантною групу зміцнює в індивіда уявлення про себе як про правопорушника, сприяє виробленню девіантної життєвого стилю і послаблює зв'язку з законослухняним оточенням.
Отже, згідно теорії стигматизації, девіація визначається не самою поведінкою, а реакцією суспільства на таку поведінку. Коли поведінка людей розглядається як відступаюче від прийнятих норм, це дає поштовх ряду соціальних реакцій. Інші визначають, оцінюють поведінку і "навішують" на нього певний ярлик. Порушник норм починає узгоджувати свої подальші вчинки з такими ярликами. У багатьох випадках у індивіда виробляється самопредставлення, що збігається з цим ярликом, в результаті чого він здатний вступити на шлях девіації.
