67. Профілактичні функції слідчого: правова характеристика.

Слідча профілактика — це спеціальна діяльність органів дізнання і попереднього слідства органів внутрішніх справ, Служби безпеки, прокуратури та інших суб’єктів, спрямована на недопущення вчинення нових злочинів. Для реалізації слідчої профілактики у нормах кримінально-процесуального законодавства передбачено обов’язок органів дізнання і попереднього слідства при проведенні дізнання і слідства виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів щодо їх усунення шляхом внесення у відповідні державні органи, організації, посадовим особам подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов.

При встановленні причин і умов учинення злочину одержують інформацію про антигромадську спрямованість особи і ступінь її тривалості; сукупність істотних зовнішніх обставин, які справили свій криміногенний вплив на формування даного злочинного рішення; конкретну життєву ситуацію, в якій знаходилася особа перед вчиненням злочину; наявність криміногенних рис особи злочинця; окремі недоліки у діяльності державних установ, фірм, господарських організацій, навчальних закладів, конкретних службовців і громадян, які об’єктивно сприяли вчиненню злочину або полегшували настання злочинного результату.

До заходів щодо усунення причин і умов належить подання слідчого у кримінальній справі. Форма і зміст його мають відповідати певним вимогам, яких слідчий повинен додержувати. У поданні стисло викладається суть справи, хто і за який злочин притягнений до відповідальності, дається докладніша характеристика криміногенних явищ, що призвели чи можуть призвести до нового злочину, вносяться пропозиції щодо їх усунення.

Формами позапроцесуальної роботи слідчого щодо запобігання злочинам є: постійне вивчення кримінологічної обстановки на підпорядкованій йому дільниці чи у районі; аналіз причин і умов учинення злочинів за групою справ і участь у розробленні заходів щодо усунення криміногенних предметів; узагальнення практики реагування на подання слідчих; індивідуальні та колективні бесіди з певним контингентом осіб тощо.

68. Органи внутрішніх справ як суб'єкт профілактичної діяльності: загальна характеристика.

Напрями діяльності органів внутрішніх справ сформульовані і закріплені чинним законодавством України. Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про міліцію”, остання призначена захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, а також забезпечувати громадську безпеку, безпеку дорожнього руху. Ці та інші напрями діяльності органів внутрішніх справ деталізуються до такого рівня, коли кожна конкретна мета виступає як безпосереднє завдання діяльності. Під завданнями необхідно розуміти реальну окрему мету діяльності. Деталізація основних цілей знаходить своє віддзеркалення у найважливіших завданнях Міністерства внутрішніх справ. Такі завдання перелічені у ст. 2 Закону України “Про міліцію”:

– забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав та свобод, законних інтересів;

– запобігання правопорушенням та їх припинення;

– охорона і забезпечення громадського порядку;

– захист власності від злочинних посягань;

– забезпечення безпеки дорожнього руху;

– участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам;

– сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків тощо.

Практична діяльність органів внутрішніх справ, їх підрозділів і служб щодо профілактики правопорушень далеко виходить за внутрішні відомчі межі. Органи внутрішніх справ здійснюють інформаційне забезпечення профілактичних заходів, які проводяться іншими органами та громадськими організаціями; взаємодіють з іншими органами та громадськими організаціями шляхом спільного планування і проведення профілактичних заходів та використовують усі можливості створення найбільш сприятливих умов щодо залучення громадян до профілактичної діяльності тощо. Не буде перебільшенням стверджувати, що саме у сфері профілактики правопорушень з найбільшою повнотою розкриваються соціальні функції органів внутрішніх справ, зокрема міліції, обов’язками якої є:

– виявити причини, що породжують правопорушення, умови, що сприяють їх скоєнню, вживати заходів до усунення таких причин і умов;

– вести разом з іншими державними і громадськими організаціями боротьбу з пияцтвом та іншими антигромадськими проявами, які сприяють скоєнню правопорушень, виявити осіб, які ведуть антигромадський спосіб життя, і вживати щодо них заходи, передбачені законом;

– проводити разом з іншими державними і громадськими організаціями роботу з попередження дитячої безпритульності та здійснювати боротьбу з правопорушеннями неповнолітніх;

– забезпечувати дотримання правил придбання, зберігання, перевезення зброї, боєприпасів та вибухових матеріалів;

– здійснювати нагляд за особами, умовно

звільненими з місць позбавлення волі;

– здійснювати відповідно до закону адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі;

– надавати допомогу в трудовому і побутовому облаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Серед факторів, які негативно впливають на результати діяльності правоохоронних органів, виділяють комплекс усіх соціально-економічних та інших обставин у країні. Тому з метою підвищення ефективності профілактики вимагається відповідна реакція на всі причини та умови. Важливу роль у цьому має відігравати нормативно-правове врегулювання відносин, що виникають у сфері запобігання правопорушенням.