97. Попередження транснаціональної злочинності.

Основні рекомендації щодо організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) було вироблено міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні в лютому 1988 p., напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН. Полягали вони у ствердженні необхідності:

— ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

— розроблення двосторонніх та багатосторонніх угод;

— підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

— розроблення універсальної міжнародної конвенції з питань співпраці у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

— розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

— вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв'язку з банківською таємницею;

— розроблення ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов'язані з незаконним обігом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

створення глобальної інформаційної мережі для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

широкого залучення громадських організацій для здійснення програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можна класифікувати за п'ятьма основними групами:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористична діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональна незаконна торгівля предметами мистецтва, що е культурним чи релігійним надбанням нації;

ґ) дії, які забрудненням порушують екологічний баланс та стан довкілля кількох країн.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби з транснаціональною злочинністю міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрями протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема, їх було конкретизовано у "Віденській декларації про злочинність та правосуддя: відповідь на виклики XXI століття", яку було прийнято під час проведення X Конгресу ООН із запобігання злочинності та відносинам із правопорушниками, що минула у Відні 10—17 квітня 2000 р. У Декларації, зокрема, наголошено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю, і що такі програми мають ураховувати соціально-економічні чинники, котрі можуть зумовлювати суттєву вразливість людей з огляду злочинних дій та ймовірність здійснення людьми таких дій.

Ефективними чинниками подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародної співпраці, створення умов, які сприяють боротьбі з організованою злочинністю, сталому розвитку, викоріненню злиднів та безробіття; по-друге, широке залучення як партнерів та суб'єктів процесу протидії злочинності "урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, зокрема засобів масової інформації та приватного сектору, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу"; по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав — учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги щодо накопичення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів, мав сприяти різкому зменшенню кількості різних видів транснаціональних злочинів до 2005 р.

Серед важливих тактичних завдань боротьби зі транснаціональною злочинністю Віденська декларація передбачала:

— внесення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії в галузі розвитку;

— активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, зокрема технічної;

— розширення співпраці країн-донорів у різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, охоплюючи аспекти попередження злочинності;

— зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН щодо попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.