65. Участь громадськості у профілактиці злочинів.

До числа неспеціалізованих суб'єктів попередження злочинності відносяться первинні осередки громадянського суспільства: сім'я, трудові та навчальні колективи, утворені ними об'єднання громадян чи органи громадської самодіяльності. Ці суб'єкти, безпосередньо впливаючи на людину, умови його життя та виховання, знімають криміногенні ситуації, запобігають злочину, з'ясовують і усувають їх причини і умови.

Сім'я, особливо на ранніх етапах формування особистості, відіграє вирішальну роль в попередженні злочинності. Вона може ефективно попереджати, а неблагополучна сім'я породжувати злочинність. Історичний досвід свідчить про те, що в тих суспільних системах, де є культ сім'ї, батьків і дітей, рівень злочинності нижче. Сім'я як суб'єкт запобігання злочинам успішно діє при добре налагодженому взаємодії з навчально-виховними, дитячими установами, службою опіки та піклування, профілактичними структурами місцевих органів влади та правоохоронних органів.

Трудові та навчальні колективи - наступне первинна ланка суспільства, в якому вирішуються його людські проблеми. Особливістю проведеної в них індивідуального та спеціалізованої профілактики є використання особливостей трудового процесу як форми виховання людини. На основі трудових колективів громадяни можуть створювати громадські об'єднання для попередження злочинів окремими групами осіб (неповнолітніми, наркоманами і т. д.), для профілактики окремих видів злочинів.

Певний внесок у попередження злочинності вносять різні громадські формування: політичні партії, рухи, фонди, релігійні організації. Так, все активніше виявляють себе релігійні конфесії, представники яких займаються виховно-профілактичною роботою із засудженими, проводять благодійні акції у відношенні жебраків, осіб без певного місця проживання, інших соціально невлаштованих груп населення Козачі формування активно беруть участь в охороні громадського порядку, попередження злочинів на вулицях , у громадських місцях, у сфері побуту.

66. Участь громадськості у протидії злочинності неповнолітніх.

В системі заходів запобігання злочинності одне з головних місць повинне зайняти етичне та моральне виховання підростаючого покоління. Пропаганда жорстокості та сексуальної розпусти йде брудним потоком з телеекранів у помешкання наших громадян і що найстрашніше – в юні душі дітей. Надзвичайно важливо встановити, а головне здійснити жорсткий державний контроль за засобами масової інформації, книжковою торгівлею, кіно- та відеопродукцією. Зокрема, у засобах масової інформації потрібно було б ширше розміщати оперативні повідомлення щодо криміногенної ситуації в державі, демонструвати програми з правового виховання, проводити різноманітні благодійні телемарафони, кошти від которих відраховувати на покращення матеріально-техначної бази спеціальних органів та установ для неповнолітніх.

Державної підтримки потребує українська культура з її гуманістичними традиціями. Необхідно відродити позитивне відношення до релігії. Можливо час знову запросити священиків до виховно-трудових установ, притулків для неповнолітніх, спеціальних навчально-виховних установ та у звичайні школи. Безперечно, передусім потрібно якнайшвидше опрацювати і прийняти державні програми морально-духовного виховання людини. Треба постійно нагадувати неповнолітнім, що аморально брехати, красти, палити, вживати алкоголь тощо. Тільки шкільна вчителька або тільки співробітник кримінальної міліції у справах неповнолітніх справу духовного і морального виховання підлітків вирішити не зможуть. Церква також може і повинна допомогти неповнолітнім правопорушникам, відвернути їх від аморального шляху, запобігти вчинення ними злочинів. Для цього доцільно якнайшвидше заключити договори між спеціальними органами та установами для неповнолітніх з релігійними конфесіями.

Незаперечним є той факт, що зростає кількість неповнолітніх, які повернулись з навчально-виховних закладів і ніде не навчаються і не працюють. Різноманітним об’єднанням та формуванням громадськості, на нашу думку, було б доцільно надавати допомогу у працевлаштуванні підлітків-сиріт, та інших категорій неповнолітніх, які здобули загальну та професійно-технічну освіту у спеціальних навчально-виховних установах (школах та училищах соціальної реабілітації) а також у виховно-трудових установах.

Практика застосування як виховних так і попереджувальних заходів, які раніше проводились державою, показала свою здатність протидіяти злочинності неповнолітніх. Тому було б корисно прийняти до уваги набутий, що виправдав себе, досвід роботи всіх тих органів та установ, громадських формувань та організацій, різноманітних об’єднань, товариств, спілок. Форми участі громадськості у напрямку запобігання злочинів серед неповнолітніх дуже різноманітні і дають можливість охопити майже всі ланки попереджувальної роботи, починаючи від виявлення та усунення причин і обставин, що сприяють вчиненню злочинів, і закінчуючи виправленням, перевихованням та влаштуванням неповнолітніх правопорушників.