39. Розкрити суть Державної служби зайнятості, її мету, завдання та структуру

Державна служба зайнятості – спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади. Державна служба діє на підставі Закону України „Про зайнятість населення" та Положення „Про державну службу зайнятості", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.91. Згідно з цим Положенням вона складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, Республіканського (Кримського) центру, з обласних, районних, міжрайонних, міських, районних у містах центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення. Основними завданнями є: розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття; систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили; раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення; контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання.

40. Зробити аналіз процесів, що відбуваються на ринку праці та запропонувати адекватні шляхи вирішення наявних проблем

Професійна орієнтація визначається як політика держави, спрямована на задоволення потреб ринку праці, шляхом забезпечення свідомого вибору громадянином виду трудової діяльності чи професії з урахуванням його індивідуальних потреб. Вказані такі складові професійної орієнтації: професійне інформування, консультування, професійний вибір та професійна адаптація. Також подається перелік структур, які здійснюють ці послуги: соціально-психологічна служба системи освіти та науки (МОН), відповідні структурні підрозділи ДСЗ, соціальні служби підприємств, установ, організацій різних форм власності і господарювання, реабілітаційні центри та медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) для осіб із обмеженими фізичними та розумовими можливостями (інвалідів).

Необхідність оптимізації основних параметрів національного ринку праці потребує переходу до якісно нового стану його найважливіших сегментів, серед яких особливе функціональне значення має молодіжний. Сучасний розвиток цього сегменту характеризується посиленням протиріч між попитом на робочу силу молоді та її пропозицією, деформованістю регіональної, галузевої та секторної структури зайнятості, ускладненням процесу залучення молоді до сфери продуктивної трудової діяльності, а також недосконалістю механізму його державного регулювання. Актуальність вирішення, гострота та складність цих проблем обумовлюють потребу наукового обґрунтування нової методології і методики дослідження структурно-динамічних зрушень у межах молодіжного сегменту національного ринку праці та визначення перспектив його розвитку.

Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Тому свідчення - ріст ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання ролі людського фактора в сучасному виробництві підтверджено результатами економічних досліджень ведучих учених світу.

До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва практично на кожному робочому місці; забезпечення високої якості швидко мінливої по своїх характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утримання низької собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів виробництва; індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого обслуговування.