3. Культура античних міст-держав Північного Причорномор’я

Важливу роль в історії України відіграла грецька колонізація Північного Причорномор’я і виникнення античних міст–держав у цьому регіоні. У VІІ ст. до н. е. виникла Борисфеніда, згодом засновуються Ольвія на Бузькому лимані, Тіра у гирлі Дністра, Херсонес, Феодосія, Пантікапей (суч. Керч) у Криму та ін.

Основу релігійних вірувань у колоніях становило багатобожжя; у перших століттях нашої ери поширюється християнство.

Мистецтво у Північному Причорномор’ї було подібним до грецького. Провідним видом образотворчого мистецтва у цьому регіоні була скульптура, як основна прикраса міст. Вона мала істинно громадянське значення, втілюючи у прекрасних образах богів, богинь та героїв античний ідеал гармонійно розвиненої людини.

Успішно розвивався монументальний живопис. Громадські і житлові споруди прикрашались портретами, міфологічними сюжетами, сценами з реального життя.

Про розвиток музичної і театральної культури в античних містах Північного Причорномор’я свідчать ювелірні прикраси, вази, вироби з теракоти, фрески, скульптури, на яких зображено виконавців на різних інструментах. Серед музичних інструментів були струнні – ліра, кіфара, арфа; духові – авлос (подвійна флейта), сиринга (флейта Пана) – флейта з кількох з’єднаних трубок; ударні – тимкани (бубни), кротали – металеві тарілочки тощо.

Паралельно з розвитком музичної культури в античних містах–державах розвивався театр. З тих пір до нас дійшли письмові повідомлення про театральне життя в Ольвії, Херсонесі, Боспорі, збереглися зображення масок, статуетки акторів. У театрах відбувалися не лише вистави і концерти, але й ігри, у римський період – бої гладіаторів.

4. Язичницька культура східних слов’ян

Слов’яни проживали у центрально-східній частині Європи, у тому числі і на території сучасної України. Багато свідчень про слов’янські народи залишили давньогрецькі, візантійські, римські та арабські історики. У їх працях знаходимо відомості про спосіб життя і побут давніх слов’ян, їх військове мистецтво. Джерелами вивчення слов’янської культури дохристиянських часів можна вважати археологічні, лінгвістичні, антропологічні, фольклорні відомості, зразки народного мистецтва.

До прийняття християнства слов’янські племена мали своєрідну культуру, основу якої становили розвинена міфологія, поетичне сприйняття світу, обожнювання сил природи, прадавні традиції. На думку істориків, найдавніша археологічна культура, пов’язана з антами, сягає ІІ ст. до н. е. і має назву Зарубинецької (від с. Зарубинці на Київщині). Вона дає уявлення про житлове та оборонне будівництво, у якому знайшли подальший розвиток скіфські традиції. Археологічні матеріали допомагають визначити місце проживання слов’ян вздовж річок у лісостепу. Типове слов’янське житло – напівземлянка з дерев’яними стінами, які обмазували глиною. Існували і наземні будівлі з піччю. Будівельний матеріал залежав від природних ресурсів – дерево, солома, глина, природний камінь. Крім поселень виникали й міста–городища.

Обробляючи дерево, слов’яни досягли високої майстерності. Вони володіли різноманітними прийомами різьблення, використовували знаки–символи. Найпоширенішими були так звані солярні знаки (символи Сонця), що дійшли до наших днів. У традиціях українського народного мистецтва вони найдовше збереглися у Карпатах.

Давні слов’яни займалися землеробством (вирощували просо, пшеницю, ячмінь, овес, льон), скотарством (розводили корів, коней, овець, свиней, птицю).

Успішно розвивалося декоративно–ужиткове мистецтво: гончарство, ткацтво, вишивка, виготовлення прикрас. Вироби вміло оздоблювалися орнаментом.

Слов’янські племена створили оригінальну міфологію. Вони поклонялись силам природи і культу предків, вважаючи, що вся природа була населена різними божествами – польовиками, лісовиками, водяниками, русалками, мавками тощо.

Культ роду наповнював усе тогочасне життя. Постійно відчувалась присутність предків. З їх культом пов’язане поклоніння богу Роду і рожаницям. Великим авторитетом користувались боги: Даждьбог – бог Сонця, врожаю і достатку; Перун – бог блискавки і грому; Сварог – бог вогню, Велес – бог худоби та ін.

Мистецтво скульптури у слов’ян мало релігійний характер. У святилищах і капищах вони ставили стовпоподібні статуї богів – ідолів. Статуї виготовляли з дерева або каменю. З прийняттям християнства ідолів знищували, тому збереглася лише незначна частина цих пам’яток язичницької скульптури.

Найцікавішою пам’яткою культової скульптури того часу є так званий Збруцький ідол, знайдений у 1848 р. біля м. Гусятина на р. Збруч. На цій статуї заввишки 3 м у вигляді чотиригранного стовпа на трьох рівнях відображена ціла система язичницького світогляду східних слов’ян не лише про земний світ, а й про небесний та потойбічний.

Після запровадження християнства традиції язичницького мистецтва не зникли безслідно. Вони продовжували існувати паралельно з християнськими.

Важливим елементом давньослов’янської духовної культури була музика. Історичні джерела свідчать, що у наших предків задовго до 988 р. існували музичні інструменти, обрядові традиції та багатожанровий фольклор. Давні слов’яни грали на гуслях, лютнях, сопілках, бубнах. Культові відправи супроводжувалися хоровим співом, танцями і хороводами під акомпанемент музичних інструментів.

Основу духовної культури будь-якого народу становить усна народна творчість, що завжди відрізняється національною самобутністю і неповторністю. Характерною рисою фольклору є синкретизм: поетичні тексти або співають або виголошують з певною інтонацією, мімікою, жестами у супроводі музики й танців.

Народні пісні, хороводи та ігри виконувалися відповідно до певної пори року і складалися у календарно-обрядові цикли. До фольклорних форм відносяться також родинно-обрядові пісні, що передавалися з покоління у покоління в усній формі.

Календарно-обрядові пісні:

• веснянки та гаївки – оспівували прихід весни;

• русальні пісні – виконувалися під час русального тижня наприкінці весни – на початку літа;

• купальські пісні – виконувалися на свято Купала;

• жниварські пісні – супроводжували збирання врожаю;

• колядки, щедрівки – входили до зимового пісенного циклу.

Родинно-обрядові пісні:

• весільні – обов’язкова складова театралізованого обряду весілля (дошлюбні, післяшлюбні).

• колискові – заколисування дитини;

• плачі та голосіння – обов’язкове оплакування померлих, пов’язане з похоронним обрядом або поминальними святами.

У східних слов’ян поступово зароджувалося театральне мистецтво, яке часто пов’язувалося з частиною календарних обрядів. Так виник обрядовий пратеатр. Згодом у ньому почали використовуватися маски. У багатьох обрядах з’являються прообрази реквізиту – солом’яне опудало, обжинковий сніп, новорічний солом’яний дідух. Все це свідчить про зародки театрального мистецтва.

Часто у родинні обряди впліталися й елементи акторської гри – діалоги, пантоміма, міміка. Місцем театральних видовищ у слов’ян були ліси, гаї, поля, гори, озера, річки, печери.

Отже, українська культура має давні корені. Вона пройшла складний шлях, увібравши в себе кращі надбання минулих епох. Трансформувавши у собі здобутки різних культур, український народ створив свою оригінальну матеріальну і духовну культуру.

Джерела і література:

Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Трипільська культура: Спогади про золотий вік. – Х., 2006

Геродот. Історії в дев’яти книгах. – К., 1993 – Кн. ІV.

Давня історія України: У 2 кн. / Толочко П.П. та ін. – К., 1994. – Кн. 1.

Даниленко В.М. Кам’яна могила. – К., 1986

Відейко М. Шляхами трипільського світу. – К., 2008

Голіченко Т.С. Слов’янська міфологія та антична культура. – К., 1994

Енциклопедія Трипільської цивілізації. У 2-х т. – К., 2004

Знойко О.П. Міфи Київської земля та події стародавні. – К., 1983

Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян. – К., 1991

Іларіон, митрополит (Огієнко І.). Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1994

Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994

Котляр М. Русь язичницька: Біля витоків східнослов’янської цивілізації. – К., 1995

Літопис руський. – К., 1989

Мозолевський Б.М. Товста Могила. – К., 1984

Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. – М., 1981

Телегін Д.Я. Вартові тисячоліть. – К., 1991

Чмихов М. О. Давня культура. – К., 1994