2. Релігія і мистецтво давніх кочових народів

Початок І тис. до н.е. ознаменувався істотними змінами в господарстві, культурі та побуті населення, яке проживало на землях України. Ці зміни були розпочаті кіммерійцями, продовжені іншими кочовими племенами – скіфами і сарматами.

Кіммерійці з’явилися у Причорномор’ї у ІХ ст. до н. е. і проживали тут до VІІ ст. до н. е. Про „уславлених кобилодоїв“ (так їх дуже часто називали у давнину) повідомляє не тільки Гомер в „Одісеї“, а й Геродот, Каллімах, Страбон та інші давні автори.

Кіммерійці займали територію між Дністром і Доном; вони першими на українських землях перейшли до кочового скотарства.

Кіммерійці були войовничими племенами. Це відбилося на їх матеріальній культурі, зокрема, на озброєнні воїнів та спорядженні коней. Вони виготовляли луки з дерева, кісток та рогів, також мечі, кинджали, булави. Вони першими опанували верхову їзду на конях, навчилися виплавляти залізо з болотної руди.

Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер. Орнамент прикрашав кинджали, мечі, наносився на посуд. Це були геометричні фігури – спіралі, ромби, квадрати. Збереглися і деякі зразки кіммерійської монументальної скульптури – статуї, що напевно зображували воїнів.

У VІІ ст. до н. е. кіммерійців із Північного Причорномор’я витіснили скіфи. Джерелом наших знань про них є твори грецьких авторів, у першу чергу „Історії“ Геродота, а також поховальні скіфські кургани, у яких археологи відшукали різноманітні речі знаті. Висота окремих курганів сягала декількох десятків метрів. Одним з найбільших був Чортомлицький курган поблизу Нікополя.

Основу господарської діяльності скіфів становило скотарство. Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. На чолі скіфського пантеону стояла богиня Табіті, яку Геродот ототожнює з грецькою Гестією. Табіті символізувала народжувальний початок у природі і була божеством світла і вогню. Землю і воду уособлювала богиня Апі. Шлюб Папая і Апі – це союз неба і землі, джерело всього живого. Особливе місце в пантеоні належало богові війни Аресу.

На формування характеру скіфської культури значний вплив мали античні міста–держави Північного Причорномор’я. Високого рівня розвитку у скіфів досягли архітектура, скульптура, живопис, декоративне ужиткове мистецтво Побутові речі прикрашались складними, майстерно виконаними орнаментами – переважно зображеннями реальних та фантастичних тварин. Цим орнаментам надавалося магічне значення. Скіфський стиль називався „звіриним“ і він в епоху заліза поширився на значній території євразійського континенту.

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. Їх прикраси з дорогоцінних металів вражають красою, високою майстерністю виконання. Основними матеріалами для виготовлення шедеврів мистецтва служили кістки, роги, бронза, срібло, золото, залізо. На багатьох виробах зображені сцени з життя скіфів. Вони настільки деталізовані і точні, що за ними можна вивчати життя і побут цього народу. Скіфські художники вправно володіли реалістичними методами зображення, досконало знали анатомію людини і тварин.

До найвідоміших творів скіфського мистецтва належать: чаша з Гайманової могили, золотий гребінь з кургану Солоха, срібна амфора з кургану Чортомлик, кубок з кургану Куль-Оба, всесвітньо відома пектораль діаметром 30 см та вагою бл. 1150 г з Товстої Могили. Також вражає досконалістю прикрашений фігуркою вепра кинджал з експозиції Національного музею історії України.

До наших днів дійшли зразки скіфської скульптури, виконані з граніту, пісковика чи вапняка, що відтворювали воїнів у бойових обладунках.

Під час розкопок курганів знайдено чимало зразків музичних інструментів. Серед них металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця, тризубці (шумові інструменти). Зображення музикантів часто трапляються на скіфських коштовностях.

У ІІІ ст. до н. е. на території сучасної України з’явилися іраномовні племена сарматів. Спочатку їх культура була близькою до скіфської, пізніше вона збереглася лише у західних сарматів. Науковці називають сарматів народом–військом, тому що майже все чоловіче населення було воїнами. Сарматські жінки мали значний вплив на суспільне життя і військо. Віра сарматів мало чим відрізнялася від скіфської. Основними у сарматів були культи сонця і вогню та Великої Богині–матері Астрати, а також культ бога війни, уособленням якого був меч.

Для сарматського мистецтва тих часів характерний так званий звіриний бірюзово-золотавий стиль. Характерною рисою його є інкрустація постатей тварин (очей, вух, м’язів тощо) бірюзою, сердоліком та іншим камінням або емаллю. Археологи знайшли сарматські вироби з золота у Запорізькому та Ногайчинському курганах.