3. Театральна і музична культура

Українська музична і театральна культура першої половини XIX ст. успадкувала від попередньої епохи чимало художніх цінностей і талановитих постатей, що мали вагомий вплив на її подальший розвиток, наприклад, творчість великих майстрів хорової справи М.Березовського, Д.Бортнянського, А.Веделя, багатоголосний спів, інструментальна та вокальна музика тощо.

У народних піснях, переказах, легендах українці продовжували оспівувати своє героїчне минуле, зокрема, відомими були імена кобзарів Андрія Шута, Івана Крюковського, Федора Грищенка (Холодного); розпочав діяльність Остап Вересай (1803–1890).

В описі своєї подорожі до Керчі 1834 р. французький маршал Мармон відзначав, що з усіх приємностей його найбільше зворушила козацька пісня, коли „найпрекрасніші голоси співали сумні, меланхолійні пісні, наповнені солодкою мелодією“.

Театральне мистецтво було представлене головним чином аматорськими трупами у поміщицьких маєтках (Качанівка і Спиридонова Буда на Чернігівщині, Романівка на Волині та ін.). Діяли російські й польські професійні трупи. З 1776 р. у Львові працював постійний міський театр.

Керівником і режисером аматорського театру у селі Кибинці на Полтавщині виступив Василь Гоголь-Яновський – батько письменника Миколи Гоголя.

Г.Квітка-Основ’яненко був директором і режисером Харківського театру, у якому розпочинав свою акторську діяльність Карпо Соленик (1811–1851), один з основоположників реалістичного театрального мистецтва.

У Полтаві з 1808 р. діяв т. зв. Полтавський вільний театр, директором якого з 1817 р. призначений Іван Котляревський. На сцені цього театру у 1819 р. поставлено знамениті вистави І.Котляревського „Наталка Полтавка“ та „Москаль-чарівник“. Колектив театру гастролював у багатьох містах – у Харкові, Києві, Кременчуці та ін.

За ініціативою І.Котляревського з кріпацької неволі був викуплений Михайло Щепкін, який став найвидатнішим на той час актором, виконавцем головних ролей у багатьох виставах. За участю М.Щепкіна українські п’єси за творами І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка та ін. ставилися у Москві та Петербурзі, що було значним надбанням української культури. Разом зі Щепкіним грав уже згадуваний вище український актор Карпо Соленик.

Також інші актори виконували українські ролі в реалістичній манері: Данило Жураховський, Карл Зелінський, Теофіл Домбровський, Петро Репановський, Дмитро Зубович, Дмитро Дмитренко, Любов Млотковська, Аграфена Кравченко та ін.

У 1840-х рр. розпочав свою творчу кар’єру із виступів на оперних сценах Італії та Росії відомий український співак, композитор і драматург, уродженець Черкащини Семен Гулак-Артемовський (1813–1873).

У західноукраїнських землях значного поширення набуло хорове мистецтво. При кафедральному соборі у Перемишлі були організовані хор і музична школа; тут, зокрема, творив священик, композитор і диригент Михайло Вербицький (1815–1870) – автор багатьох релігійних композицій, хорових, вокальних, інструментальних творів, музики національного гімну на слова П.Чубинського „Ще не вмерла Україна“ (1863 р.).