5. Філософська концепція Конфуція. Даосизм.

Вчення Конфуція До часів Конфуція стародавньокитайська релігія вже остаточно сформувалась, це було вчення про Небо, духів і душі предків. Конфуцій усе це сприйняв як незмінну істину. В релігійно-філософському вченні він зробив наголос на етико-політичних проблемах.

Конфуцій нічого не змінив в обрядах тієї релігії, яка існувала до нього. Навпаки, він дбайливо збирав усі обрядові правила і норми докупи, поважно поставився до найменших дрібниць традиції, вважався знавцем культу, ревно виконував усі обряди сам і навчав цього інших.

Релігійно-філософська концепція Конфуція має виразне соціальне спрямування, її центральна теза - співвідношення людини, держави і суспільства.

Початкове конфуціанство становить морально-політичне вчення.

Конфуцій визнає існуючий суспільний устрій непорушним і досконалим. Ніяких змін бути не може. Людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватися його порядків.

Держава, яка організує цей лад, вища за все, особа - ніщо перед державою. Це й повинна утверджувати і підтримувати релігія.

Конфуцій не заперечував застосування війни у вирішенні міждержавних проблем, але він вважав можливою альтернативу їй - поширення на ці країни його вчення, які забезпечили б безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.

Основою всіх суспільних відносин Конфуцій вважає Жень - гуманність. Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення "про імена": будь тим; хто ти є за своїм становищем у суспільстві, - хлібороб має бути хліборобом, чиновник - чиновником, раб - рабом;

Для кожної соціальної групи є свої норми поведінки - лі, кожен повинен дотримувати свого лі. І треба поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди, щоб особистим прикладом виховувати підлеглих. При потребі вони мусять "виправляти імена": ставити кожного на своє місце в суспільстві. Як бачимо, Конфуцій стояв за стабільність і незмінність суспільного життя.

Щоб суспільство було впорядковане, а держава діяла бездоганно, треба послідовно впроваджувати принципи гуманності - жень. Конфуцій детально розглядає сутність жень.

Це, по-перше, сяо - поважання батьків. Потім - ті - повага до старших за віком і суспільним станом..

філософія даосизму

Даосизм виник у чжоуському Китаї майже одночасно із вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської док-трини. Засновником даосизму, містичної китайської релігії, вважається Лао-цзи (604-517 pp. до н. е.). Лао-цзи в перекладі з китайської означає «стара дитина». Згідно з однією з легенд, Лао-цзи з'явився на світ уже похилим мудрецем з сивою бородою.

Свою релігійну філософію Лао-Цзи ґрунтує на 3 основних поняттях:»Дао»,«Де»,«У-вей»

«Дао»- це шлях усіх речей, предметів навколишнього світу. Даоські мудреці, акцентуючи увагу на значенні Дао, вважали, що людина залежить від землі, земля - від неба, небо- від Дпо, а Дао – від самого себе. Дао неможливо визначити словесно, йому не можна дати конкретне ім’я, бо воно саме є першопричиною, що дає ім’я всім предметам довколишнього світу. Дао присутнє в будь-якій точці матеріального оточення, усе починається з Дао й повертається до.

Де»-відзеркалює творчі потенції Дао, можливість формувати предмети матеріального світу. Мудра людина повинна була коритися закону Дао. Підкорення означало звільнення її від власного егоїзму через покору природі та єднання з Дао. Орієнтація на єднання з Дао вказувала на важливу релігійно-філософську ідею даосизму: матеріальний світ був відносним так само, як життя та смерть на землі.

Найвидатніший філософ даосизму Чжуан-цзи жив наприкінці IV — на початку III ст. до н. є. Він розвинув і поширив вчення Лао-цзи «Даодецзін» налічує 1120 томів.

Новим етапом у розвитку даосизму була епоха правління імператорів з династії Цінь та Хань 011 ст. до н. є. — ПІ ст. н. е.). Проповідь довголіття та безсмертя забезпечила лао-ським проповідникам популярність у народі та прихильність імператорів. Першим, хто зацікавився цією ідеєю, був Цінь Ши-хуанді, який об'єднав Китай. Принцип Дао, концепція «ву вей» відійшли на задній план. Проте на перший план вийшли численні лаоські маги та проповідники, знахарі та шамани, які приєднались до даосизму і не лише різко посилили свою активність, але й вміло синтезували деякі філософські ідеї даосизму з примітивними віруваннями та забобонами народних мас. Зокрема, для цього були використані напівзабуті або знов привнесені до Китаю міфи. Нова релігія заявила про себе потужним революційним вибухом ставили за мету скасування існуючого ладу та заміну його царством Великої Рівності (тайпін). Але план повстання став відомий владі, почались жорстокі переслідування його учасників.

Даоси в ранньосередньовічному Китаї змогли стати необхідною й незамінною частиною духовної культури країни і народу. В епоху Тан (VII-X ст.) даоси широко розсіялися по всій країні. Як опорні пункти даосизму всюди були створені великі монастирі, де вчені лаоські маги й проповідники готували своїх послідовників. У раннюсередньовічному Китаї даосизм з переслідуваної секти перетворився на визнану і навіть необхідну країні релігію. Ця релігія завоювала досить міцні позиції в китайському суспільстві ще й тому, що вона ніколи не намагалась змагатись з конфуціанством, а скромно заповнювала ті порожнини в культурі та способі життя народу, які залишилися на її долю.