64. Мова як один із чинників існування свідомості.

Людина передусім здійснює у своїй свідомості. Зміст свідомості так чи інакше практично реалізується. Першим обумовлюючим фактором становлення свідомості стала праця. Другим фактором виникнення та розвитку свідомості є мовне спілкування, мова. Третім фактором виникнення свідомості є общинний характер життя людей. Таким чином, для виникнення свідомості були необхідні певні біологічні передумови, хоч вони безпосередньо і не створюють її. Мова – основний комунікаційний засіб людини. За допомогою мови ми висловлюємо свої думки, мова дає нам можливість спілкуватись. Другим фактором виникнення та розвитку свідомості є мовне спілкування, мова. Мова виникла в колективі первісних людей. Щоб загальними зусиллями вирити яму, замаскувати її, загнати в неї звіра і вбити його, мисливці повинні були багато чого повідомити один одному. І життя змусило їх цьому навчитися. Різноманітність інформації, яку слід було передати один одному, вимагала певних знаків.

Знак мав бути загальним для певного класу речей і дій і загальним для всіх учасників трудового процесу. Жести не задовольняли цим вимогам, їх може прийняти та зрозуміти лише той, хто їх бачить. У колективній же праці, звісно, беруть участь і ті, хто не бачить один одного. Ось чому виникла необхідність у звуковій системі знаків. Звуковою системою знаків, за допомогою яких здійснюється спілкування, і є мова. Вона складається з різних слів, умовних звукових знаків і виконує подвійну функцію: це і засіб спілкування, і знаряддя мислення. Слова виступають не лише умовними знаками різних предметів і процесів, - вони також фіксують наші думки про ці предмети. Тільки за допомогою мови (усної, письмової або художньо-образної) людина може сформулювати і виразити свої думки.

Разом з тим мова - це не просто засіб фіксації і передачі думок, вона є необхідною умовою і знаряддям процесу мислення. Процес мислення - це процес оперування абстрактними поняттями, які умовно закодовані у відповідних словах. Формулюючи думку, людина нібито промовляє відповідні слова, відшукуючи найкращу форму для її втілення. Неможливо завершити думку без її відповідного словесного (вербального) оформлення. Іноді, правда, може виникати ілюзія, що формування думки передує її словесному оформленню. Людині здається, що думка в неї цілком визріла, тільки вона не може поки що чітко її висловлювати. Однак нечіткість і невиразність у висловлюваннях свідчать про нечіткість і незрілість думки. І навпаки, ясна і чітка за змістом та струнка і злагоджена за формою думка висловлюється в дохідливих і зрозумілих судженнях. Таким чином, процес мислення неможливий без мови, яка виступає формою реальності думки.

65. Категорія практики та методологічне значення.

Категорії (грец. висловлювання, ознака) — поняття, що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності, їх властивості, істотні взаємозв'язки і взаємовідношення.

Категорії філософії — результат тривалого розвитку складного процесу пізнання. В античності категоріями вважались так звані першоелементи світу: земля, вода, повітря, вогонь і т. ін. Платон запропонував п'ять категорій (сутність, рух, спокій, тотожність, відмінність), Арістотель у трактаті "Категорії" сформулював їх уже десять: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, становище, стан, дія, страждання. У Новий час для кожної філософської системи був характерним свій набір категорій. І. Кант розробив таблицю категорій за принципом тріади, у якій кожна третя категорія е результатом взаємодії (синтезу) перших двох: кількість (єдність, множина, цільність); якість (реальність, заперечення, обмеження); відношення (субстанція, причина, взаємодія); модальність (можливість, дійсність, необхідність). Г. Гегель розробив класичну діалектичну систему категорій філософії, у якій категорії є ступенями саморозвитку абсолютного духу, взаємозв'язані й перебувають у постійному русі та змінах.

Практика й пізнання, теорія і практика завжди єдині. Це — сторони пізнання, які між собою взаємодіють, взаємовплива-ють і є діалектично пов'язаними протилежностями, що перебувають як у стані відповідності та гармонії, так і дисгармонії, конфлікту, конфронтації тощо.

Практика й пізнання органічно пов'язані одне з одним: перша має пізнавальну сторону, а пізнання — практичну. Вони єдині, але кожна має свою особливу, специфічну природу і сво-єрідність функцій. Стосовно пізнання практика реалізує базисну, детермінаційну, критеріальну та функції рушія пізнання й прогресу тощо. У свою чергу, пізнання реалізує певні функції стосовно практики: інформаційну, регулятивну, коригуючу та ін. Категорія "практика" і сама практика в суспільній діяльності, зокрема в пізнанні, мають фундаментальний характер. За її допомогою можна виявити: • місце людини в системі, структурі буття; • взаємозв'язок із живою й неживою природою та соціальною дійсністю; • включеність у систему культури (матеріальної, духовної); • сутність духовного, феномену свідомості. Категорія практики задає вихідні орієнтири для формування цілісних уявлень про людину в усій багатоманітності взаємозв'язків із навколишнім світом.

Гносеологічні функції практики проявляються і в тому, що вона становить основу й кінцеву мету пізнання, визначає (безпосередньо чи в остаточному підсумку) зміст і форму пізнавального процесу, є критерієм істини.

На основі практики, процесів опредметнення й розпредмет-нення виникає, змінюється й розширюється об'єкт пізнання. На тій же основі констатується, розвивається його суб'єкт. У процесі практики зароджуються пізнавальні проблеми. Так, якщо протягом декількох останніх століть (XVII-XX ст.) предметом наукового пізнання ставали послідовно механічні, термо-динамічні, електричні та ядерні явища й процеси, то це визначалося практикою виробництва, потребами розвитку продуктивних сил. Наприклад, теорія Дарвіна була викликана до життя завданнями, поставленими розвитком інтенсивного сільського господарства, зокрема тваринництва. Навіть така абстрактна наука, як математика, бере свої витоки з практичної діяльності. Це ж стосується й інших наук.

Практика не лише ставить перед теорією завдання, а й озброює її засобами дослідження (приладами, апаратурою, експериментальними установками). Іноді ці установки за розмірами, складністю, вартістю можна порівняти з індустріальними об'єктами. Інакше кажучи, сучасне виробництво перетворюється на експериментальну базу науки. Відповідно наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу людства.