7. Коректорське читання. Різновиди читання.

Дослідник Р. Іванченко у книжці «Літературне редагуван­ня» описав фахове та звичайне чи­тання. Про останнє він зауважує:

Звичайний читач у ході засвоєння тексту свою увагу спрямовує на матеріал, в поле його зору потрапляють тільки факти, що «грають» на авторську думку і ведуть її. Те, що лежить осторонь цієї думки або суперечить їй, може опускатися і часто немовби ігнорується. Позірне ігнорування читачем неправильного слова, деталі або факту зумовлене сильною дією установки, яка веде чи­тача, немов підказує йому, що варто засвоїти, а що опустити.

Фахове ж читання, зокрема редакторське, потребує концен­трації уваги не тільки на змісті прочитаного, а й на усіх деталях викладу. Бо це — професійне читання, читання-робота.

Зауважимо, що воно передбачає опрацювання авторського оригіналу або чергового коректурного відбитка за певними параметрами — у ракурсі редакторської спеціалізації: науко­вий редактор перевіряє достовірність і наукову цінність про­понованого матеріалу; літературний редактор виступає стилістом тексту; технічний — здійснює і контролює дотри­мання розмітки оригіналу, а також виконання технічних пра­вил складання та верстання; художній редактор, згідно зі змістом прочитаного, продумує художню форму втілення да­ного змісту. Для усіх редакторів читання — це робота, резуль­татом якої є новостворений чи змінений аспект майбутнього видавничого продукту. І ця робота передбачає пошук, опертя на знання, професійну інтуїцію, асоціативне мислення — редакторське читання, таким чином, творче.

І нарешті, коректорське читання — теж читання-робота, що яскраво виявляється в англійському слові proofreader — той, що читає і виправляє пробні копії майбутнього друкова­ного матеріалу (тобто коректор). Коректорське читання суттєво відмінне від звичайного і редакторського; воно засно­ване на власних професійних принципах, виявляється у різних типах, здійснюється різними способами.

У залежності від виду опрацьовуваних відбитків, завдань даної коректури, суті зроблених виправлень, застосовуваної методики, виділимо три типи коректорського читання:

• зчитування;

• вичитування;

• звіряння.

Розглянемо кожен із них окремо.

Зчитування — зіставлення відбитків технічного складання з авторським оригіналом, що був відредагований редактором. Зчитуванню передують такі процеси: зданий автором оригінал читає й редагує редактор. Зроблені ним виправлен­ня вносить в електронну версію оператор комп'ютерного складання, після чого роздруковує коректуру техскладання для коректорату — провести зчитування. Отже, мета зчиту­вання — виявити розбіжності технічного складання (і його актуальної електронної версії) та авторського оригіналу, з яким попрацював редактор.

Зчитування — важлива ланка редакційно-видавничого процесу, адже пропущені на цьому етапі помилки можуть бу­ти виявлені редактором чи автором вже у зверстаних шпаль­тах, а то й взагалі перейдуть у видрукувану книгу.

При зчитуванні виправляють перекручені (бо не правиль­но прочитані) оператором комп'ютерного складання форму­лювання, виявляють пропуски, роблять відповідні вставки.

Вичитування. Суть цього терміну та його місце у фаховій термінології нині потребують корекції. Раніше вичитуванням вважалася підготовка авторського оригіналу до складання у друкарні, і через те воно не належало до власне коректури.

У видавництвах і редакціях на вичитування відбирали найдосвідченіших із коректорів. Їх називали не коректорами, а вичитувачами. Рядові коректори читали гранки, верстку, звірку, маючи під руками оригінал, що пройшов редакційну обробку. Якщо вичитування було проведене добросовісно, то робота над коректурними відбитками зводилася до власне зіставлення їх з оригіналом, виловлювання випадкових і технічних помилок.

Робота ж вичитувача була складнішою та відповідальнішою. Що ж, і нині вичитування не перестало бути настільки відповідальним. Але в сучасній видавничій справі воно не відрізняється так різко від власне коректури, бо вже не пере­дує складанню в друкарні. З огляду на це, можна вважати: ви­читування — наскрізне читання коректурного відбитка, під час якого виправляють правописні помилки, порушення уніфікації написань і шрифтових виділень, технічних правил складання та верстання.

Вичитування нині є основним типом коректорського чи­тання. Це — найдетальніше опрацювання відбитків. Особли­во виразно домінує воно в коректурі періодичних видань, оскільки, приміром, у щоденних газетах відбитки ґрунтовно читають здебільшого тільки один раз.

Вичитування проводять у техскладанні та зверстаних шпальтах. При випуску книги коректуру вичитують кілька разів: як правило, один раз у технічному складанні після зчи­тування і далі двічі (чи більше) — у зверстаних шпальтах. Шляхом вичитування досягається готовність видавничого оригіналу до останньої звірки та підписання «у друк».

Звіряння — контроль, під час якого перевіряють наявність виправлень помилок, помічених у попередньому коректурному відбитку. Відбувається звіряння таким чином: коректор, зази­раючи у попередню виправлену коректуру, послідовно, вип­равлення за виправленням, знаходить відповідні місця у ново­му комплекті — і запевнюється, що помилки справді усунуті, а зроблені редакторські вказівки були виконані правильно. Якщо ні, — позначає виправлення знову, але вже у новому комплекті коректури.

Звіряння може викопуватися кілька разів протягом ре­дакційно-видавничого процесу — фактично на всіх його ета­пах. Адже під час опрацювання коректурних відбитків над­звичайно важливо не тільки знайти і позначити помилки в них, а й простежити (власне звірити), чи усі вони насправді виправлені у комп'ютерному складанні оператором. На прак­тиці трапляються непоодинокі випадки, коли редактор чи ко­ректор позначив у відбитку помилку чи дав певну вказівку, а оператор комп'ютерного складання її чи не зрозумів, чи про­пустив через неуважність. Ці недоліки виявляють під час звіряння-перевірки.

Як правило, коректорське читання проводять у ком­бінаціях його типів: опрацьовуючи, наприклад, дру­гий комплект зверстаних шпальт, коректор спочатку звіряє його з першим, виправленим, а потім переходить до вичитування.