§ 4. Правове регулювання договірної (контрактної) форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній форми заборонені законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним до­говором України чи законом. Повноваження представника на укладен­ня контракту може випливати із доручення, статутних документів, до­говорів та інших підстав, що не суперечать цьому закону. Дії, які здійс­нюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Слід враховувати, що, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення, з додержанням законодавства України.

Детально форма зовнішньоекономічного контракту регламентова­на в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (кон­трактів)»¹, що затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року. Відповідно до абзацу 1 преамбули цього Положення, воно застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) і товарообмінних догорів між українськими та іноземними суб'єктами

¹ Офіційний вісникУкраїни. - 2001. - № 39. - Ст. 1784.

369

підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності.

Особливу увагу слід звернути на те, що в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» містяться як імпера­тивні вимоги (загального і спеціального характеру), що пред'являють­ся до умов контракту, так і диспозитивні.

Виокремлюють такі імперативні вимоги.

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, цілі та інших суттєвих умов, без узгодження яких сторонами договір не може вважа­тися укладеним, належать:

найменування, номер договору (контракту), дата і місце його укла­дення;

преамбула;

предмет договору (контракту);

кількість та якість товару (об'єму виконання робіт, надання послуг);

базисні умови поставки товарів (прийняття-здачі виконаних робіт чи послуг).

В останньому розділі вказується вид транспорту і такі умови постав­ки (відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в чинній редакції), які визначають обов'язки контрагентів по поставці товарів і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сто­рони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих його партій).

У разі укладення договору (контракту) на виконання робіт (надан­ня послуг) в цьому розділі визначаються умови і строки робіт (послуг), ціна і загальна вартість договору (контракту), умови платежів.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: са­мостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними опе­раціями з-поміж тих, що не суперечать законам України і відповідають міжнародним правилам.

За домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, можливість та порядок вне­сення доповнень і змін у договір та інші.

Серед нормативних актів зовнішньоекономічної діяльності, що ре­гулюють контрактні форми здійснення зовнішньоекономічної діяль­ності, особливе місце посідають міжнародні договори.

Так, міжнародні торгові договори визначають загальні шляхи роз­витку економічних відносин між державами, встановлюють торгово-економічний, політичний режим взаємодії, передбачають умови взаєм­них розрахунків, періоди співробітництва і т. д. У договорах можуть бути зазначені довгострокові угоди на п'ять-десять років і більше — про

370

торгівлю та інші форми взаємодії, а також практикуються укладення протоколів про взаємні поставки товарів.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності під час складання тексту договору можуть використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних організацій, але тільки в тих випадках, якщо це не забороне­но законодавством України. Якщо договір не відповідає вимогам законів України або її міжнародним договорам, він може бути визнаний недійсним.

Під торговим звичаєм як різновидом міжнародного звичаю ро­зуміють одноманітне, яке склалося в міжнародній торгівлі, загальнови­знане правило, що включає визначення положення з питання, якого воно стосується.

Торгові звичаї містяться в біржових правилах, які складаються комітетами бірж; у спеціальних збірниках торгових палат; у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі та інших ор­ганізацій, які діють у рамках ООН; у типових контрактах; в рішеннях третейських судів з окремих питань.

У комерційній практиці використовуються також торгові узви­чаєння, які означають заведений порядок або правило, що фактично встановлюється в торгових відносинах, які служать для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі. Торгові узвичаєння враховуються такою мірою, якою сторони знали про їх існування і мали їх на увазі, коли укладали договір. Торгові узвичаєння мають важливе значення, наприклад, для тлумачення таких слів, як відвантаження, поточні дні. Частіше всього узвичаєння застосовується у сфері морських перевезень.

Багаторічна практика укладення зовнішньоторгових контрактів уста­новила певні вимоги до основного змісту договорів. Для полегшення укладення зовнішньоекономічних угод широко застосовується типові і примірні контракти та загальні умови до них. Вони не є нормативни­ми актами, обов'язковими для застосування під час укладення зовнішньо­економічної угоди сторін. Типовий контракт — це примірний договір або низка уніфікованих умов, викладених у письмовій формі, сформу­льованих заздалегідь з урахуванням торгової практики.

Форма типових контрактів може бути різною.

Типовий контракт може бути представлений у вигляді документа, який його учасники можуть використовувати як сам договір, у тому разі, якщо вони його підпишуть, заповнюючи ті статті, які потребують узго­дження (наприклад, найменування сторін, кількість, якість, ціна, строк та місце поставки). До типових контрактів та загальних умов може бути зроблено також відсилку в укладеному договорі. Типовий контракт може бути застосований лише до певних товарів або до певного виду торгівлі.

Типові контракти розроблюються спілками підприємців: об'єднан­нями, асоціаціями та ін.; комітетами товарних бірж; торговими палата­ми, монополістичними об'єднаннями; Європейською комісією ООН (ЄЕК).

371

Комерційна практика виходить із того, що в деяких випадках є доцільним підписання протоколів про наміри, меморандумів.

Сторонам необхідно зафіксувати прямо, що вони мають намір зберігати за собою свободу вступу в договірні відносини (наприклад, — даний протокол не породжує ніяких зобов'язань для жодної із сторін), а також право припинити переговори в будь-який час і проводити па­ралельні переговори з іншими особами, не надаючи один одному інфор­мацію про такі переговори, надати на погодження вищестоящим орга­нам даний протокол та інше.

Ці заходи дають змогу значно мінімізувати ризик бути обвинува­ченими в недобросовісному веденні ділових переговорів і в завданні пов'язаних з цим збитків, понесених у розрахунку на укладення до­говору.

Особливість правового регулювання зовнішньоекономічного до­говору проявляється в тому, що сторони можуть визначити, законодав­ство якої держави буде застосовано до даного договору. Якщо в дого­ворі відсутня згода сторін з цього питання, то в разі виникнення спо­ру суд, господарський суд застосовує колізійні норми¹ національного законодавства.

Основною колізійною нормою, стосовно зовнішньоекономічного договору відповідно до норм міжнародного приватного права е авто­номія волі. Згідно з цією нормою сторони самі мають право визначати, законодавство якої держави буде регулювати їх відносини, що виника­ють із цього договору. В той же час іноземне законодавство, вибране сторонами договору, не може бути застосоване до відносин сторін, якщо це суперечить публічному порядку країни однієї із сторін.