§ 4. Судові процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника

Неплатоспроможність боржника, згідно з національним законодав­ством, може бути подолана шляхом застосування:

процедур, спрямованих на відновлення платоспроможності борж­ника, — розпорядження майном боржника та його санації, а також про­цедури укладення мирової угоди між боржником та кредиторами;

¹ Суттєвими особливостями публікації оголошення є, по-перше, стислість відведеного на неї строку, а по-друге, право суду залишити без розгляду заяву ініціюючого кредитора, який не виконав вимоги ухвали суду щодо публікації в десятиденний строк.

272

процедури визнання боржника банкрутом та ліквідації підприємства, відновлення платоспроможності якого визнається неможливим.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» процедура розпорядження май­ном боржника визначається як «... система заходів щодо нагляду та конт­ролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових ак­тивів боржника та проведення аналізу його фінансового становища». Безпосередньо процедуру розпорядження майном боржника здійснює арбітражний керуючий, який призначається судом.

Процедура розпорядження майном боржника вводиться на строк не більший ніж шість місяців, який може бути скорочений, наприклад, у разі дострокового переходу до процедури санації чи ліквідації.

Після введення процедури розпорядження майном боржника орга­ни управління боржника не мають права приймати рішення про: реор­ганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника; створення юридичних осіб або про участь у інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату диві­дендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід зі складу учасників боржника — юридичної особи, викуп акцій у акціонерів.

Зазначені вище обмеження повноважень керівних органів підпри-ємства-боржника мають забезпечити якомога повніше задоволення вимог кредиторів та запобігти зменшенню вартості активів боржника і є цілком виправданими. Більше того — законодавцем передбачено по­тенційно дуже дійовий механізм усунення керівника боржника з поса­ди в тому випадку, коли він протидіє законним вимогам арбітражного керуючого і чинить перешкоди ходу процедури банкрутства. Закон пе­редбачає, що в разі невжиття керівними органами боржника заходів щодо збереження майна боржника, створення перешкод діям розпоряд­ника майна чи допущення інших порушень законодавства комітет кре­диторів вправі звернутися до суду із клопотанням про припинення повно­важень керівника та органів управління боржника. У разі задоволення зазначеного клопотання судом виноситься відповідна ухвала. В цьому випадку виконання обов'язків керівника тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в установленому законодавством та установчими документами порядку нового керівника боржника. З дня винесення такої ухвали розпоряднику майна протягом трьох днів пере­даються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штам­пи, матеріальні та інші цінності.

Основними завданнями, що вирішуються у процедурі розпоряджен­ня майном боржника, є виявлення кредиторів та осіб, які виявляють бажання взяти участь у санації боржника, формування реєстру креди­торів та вироблення пропозицій щодо можливих шляхів відновлення платоспроможності боржника.

273

Виявлення кредиторів боржника провадиться шляхом публікації в офіційних друкованих органах оголошення про порушення проваджен­ня про банкрутство, після чого розпорядник майна приймає заяви про грошові вимоги до боржника від кредиторів, разом з боржником розгля­дає їх і сповіщає заявників про результати розгляду їх вимог. За резуль­татами розгляду грошових вимог кредиторів боржник разом з розпоряд­ником майна може їх визнати і включити до реєстру грошових вимог кредиторів або відмовити у визнанні цих вимог. В останньому випадку кредитор, від визнання вимог якого відмовився боржник, має право оскар­жити цю відмову до господарського суду в ході попереднього засідан­ня. Якщо вимоги конкурсних кредиторів заявлені після закінчення місячного строку з дня публікації оголошення або не заявлені взагалі, вони в подальшому не розглядаються судом і вважаються погашеними.

У ході процедури розпорядження майном боржника проводиться попереднє засідання господарського суду, перші загальні збори креди­торів та засідання суду, за підсумками якого або виноситься ухвала про відкриття процедури санації боржника, або виноситься постанова про визнання боржника банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура.

За результатами попереднього засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів і призначається дата проведення перших зборів кредиторів.

До компетенції зборів кредиторів, до участі в яких з правом дорад­чого голосу можуть залучатися також представник працівників боржни­ка та арбітражний керуючий, належить прийняття рішення про вибо­ри членів комітету кредиторів; визначення кількісного складу комітету кредиторів, його повноважень, дострокове припинення повноваження комітету кредиторів або окремих його членів та інші питання.

Однією з можливих наступних процедур банкрутства є процедура санації (відновлення платоспроможності боржника).

Згідно зі ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», санація визначається як:«... система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямова­на на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шля­хом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника».

Безпосередньо процедуру санації здійснює керуючий санацією, призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів та затвердженим господарським судом.

Керуючий санацією призначається судом із числа осіб, зареєстро­ваних як арбітражні керуючі і відомості про яких надані Вищому гос­подарському суду України, тобто в тому ж порядку, який встановлено для призначення розпорядника майна. Певною відмінністю є лише те,

274

що кандидатуру керуючого санацією господарському суду пропонує комітет кредиторів. За згоди комітету кредиторів та інвесторів керую­чим санацією може бути призначено керівника підприємства-боржни-ка. У цьому разі від нього не вимагається наявність ліцензії арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію боржника: керівник боржни­ка (за винятком, коли він сам і призначається керуючим санацією) відсторонюється від посади, управління боржником переходить до ке­руючого санацією; припиняються повноваження органів управління боржника, які протягом трьох днів зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток та штампів, матеріальних та інших цінностей; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.

З початком процедури відновлення платоспроможності боржника керуючий санацією отримує право звернутися до господарського суду із заявою про визнання окремих угод боржника недійсними. Його за­ява про визнання угоди недійсною задовольняється судом за умови, якщо її укладено із заінтересованими особами або в результаті її вико­нання кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки, а також, коли угода, укладена з одним із кредиторів протягом шести місяців до прий­няття рішення про санацію, надає йому перевагу перед іншими креди­торами. Аналогічні положення встановлені і для деяких інших угод. Крім цього, керуючий санацією протягом трьох місяців з дня початку процедури санації має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрут­ство, якщо виконання договору завдає збитків боржнику, порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за тих же умов, або він має довгостроковий характер, або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Процедура санації вводиться на строк, не більший дванадцяти місяців, але за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів його може бути подовжено ще на строк до шести місяців. Як уже зазначалося, для окремих суб'єктів банкрутства законом перед­бачені дещо триваліші строки проведення даної процедури.

Основними завданнями, що вирішуються у процедурі санації борж­ника, є розробка керуючим санацією плану відновлення платоспромож­ності боржника, схвалення його комітетом кредиторів, виконання за­ходів плану санації та проведення розрахунків з кредиторами. У разі залучення до санації боржника інвесторів план відновлення платоспро­можності боржника розробляється за їх участю. У тому випадку, коли боржником є підприємство, де частка держави в майні підприємства становить понад п'ятдесят відсотків, план санації узгоджується додат­ково з органом, уповноваженим управляти державним майном.

275

План санації боржника повинен передбачати заходи по відновленню платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шля­хом переведення на них боргу (частини боргу), строку та черговості ви­плати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідаль­ності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань (ст. 18 Закону), строку відновлення платоспроможності боржника.

Закон дає орієнтовний перелік заходів, які може застосовувати керу­ючий санацією для відновлення платоспроможності боржника. Ними можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання вироб­ництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочка та (або) роз­строчка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укла­дається мирова угода; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж ча­стини майна боржника; зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; продаж майна боржника як цілісного майнового комплек­су (для недержавних підприємств); одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з пла­ном санації; інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Комітет кредиторів за результатами розгляду плану санації може схвалити його і подати на затвердження господарському суду, або відхи­лити і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, або відхили­ти план санації і звернутися до суду з клопотанням про призначення нового керуючого санацією. В останньому випадку на розробку нового плану санації відводиться вже не три, а один місяць з дня прийняття рішення про відхилення попереднього плану санації.

За результатами виконання плану відновлення платоспроможності боржника складається і подається на розгляд зборів кредиторів звіт ке­руючого санацією. Звіт керуючого санацією (за ст. 21 Закону) має місти­ти: баланс боржника на останню звітну дату; рахунок прибутків і збитків боржника; відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів; відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про не­реалізовані вимоги боржника; інші відомості про можливості погашен­ня кредиторської заборгованості, що залишилася. До звіту керуючого санацією додається реєстр вимог кредиторів.

Одночасно із звітом керуючий санацією вносить на вирішення зборів кредиторів одну із пропозицій: про прийняття рішення про при­пинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; про звернення до господар­ського суду з клопотанням про продовження процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання борж­ника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

276

Ліквідаційну процедуру, виходячи із змісту Закону, можна визначити як систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу май­на банкрута.

Ліквідаційна процедура відкривається з дня винесення господар­ським судом постанови про визнання боржника банкрутом. З цього дня: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням техно­логічного циклу з виготовлення продукції в разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), про­центів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості бан­крута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних з відчудженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпоряд­ження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обме­жень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процеду­ри банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної про­цедури; виконання зобов'язань банкрута здійснюється в порядку про­ведення ліквідаційної процедури (ст. 23 Закону).

Заходи по ліквідації банкрута здійснює ліквідатор, призначений су­дом в порядку, передбаченому Законом для призначення керуючого са­нацією. За клопотанням ліквідатора, погодженого з комітетом креди­торів господарським судом, може бути призначено членів ліквідаційної комісії. Закон не передбачає певних вимог до членів ліквідаційної комісії та до строків, що відводяться на її формування, зазначаючи лише, що в разі ліквідації державного підприємства або підприємства, У статутному фонді якого державна частка становить більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд має обов'язково включити до скла­ду ліквідаційної комісії представника державного органу з питань бан­крутства. Щодо інших членів ліквідаційної комісії, то до участі в ній за­лучаються представники кредиторів, державних фінансових органів, а в окремих випадках — представники державного органу з питань нагля­ду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, ор­ганів місцевого самоврядування тощо.

З дня свого призначення ліквідатор має право: приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів по забезпеченню його збе­реження; управляти та розпоряджатися майном банкрута; здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута; виконувати повноваження керівника банкрута; формувати ліквідаційну масу; пред'являти до третіх

277

осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута; от­римати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв'язку з його ліквідацією; заявляти заперечення по за­явлених кредиторами вимогах до банкрута; відмовитися від виконання договорів банкрута; вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлен­ня та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; пере­давати на збереження документи банкрута, які підлягають обов'язково­му зберіганню; реалізувати майно банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів; здійснювати інші заходи, спрямовані на досягнення цілей ліквідаційної процедури.

Основними завданнями, що підлягають вирішенню в ході ліквідаційної процедури, є виявлення та консолідація ліквідаційної маси, її реалізація та задоволення у встановленій Законом черговості вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою закон називає всі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гурто­житків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраст­руктури (ст. 26 Закону).

Майно боржника, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, використовується виключно для позачергового за­доволення вимог заставоутримувача.

Способи та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кре­диторів. Як правило, це публічні торги. Для продажу майна підпри-ємств-банкрутів, заснованих на державній власності, є обов'язковим проведення конкурсів або аукціонів в порядку, передбаченому Законом України від 4 березня 1992 року «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України від 19 лютого 1997 року)¹. А стосовно неру­хомості та майна, що використовується у виробничій діяльності держав­них підприємств та підприємств з часткою державної власності у ста­тутному фонді понад 25 відсотків, діє мораторій на примусовий продаж, встановлений Законом України «Про введення мораторію на примусо­ву реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІР.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-прода-жу, які укладаються між ліквідатором та покупцем. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог креди­торів в порядку, встановленому ст. 31 Закону.

Згідно із зазначеною статтею, в першу чергу, не чекаючи завершен­ня ліквідаційної процедури і після реалізації хоча б частини лікві­даційної маси, задовольняються дві групи вимог. Першу групу становлять вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 17. - Ст. 122.

² Там само. - 2002. - № 10. - Ст. 77.

278

працівникам банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отримано­го на ці цілі. До другої групи входять витрати, пов'язані з проваджен­ням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою лікві­даційної комісії, в тому числі: витрати на оплату державного мита; ви­трати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого, пов'язані з утриманням і збереженням майно­вих активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбіт­ражних керуючих. В другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками по заробітній платі, зо­бов'язань із заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, а також ви­моги громадян — вкладників довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно довірителів. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язко­вих платежів). У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі ті, що виникли із зобов'язань у про­цедурі розпорядження майном боржника або в процедурі санації. В п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудо­вого колективу до статутного фонду банкрута. В шосту чергу задоволь­няються інші вимоги.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погаше­ними. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний бадане, до якого додають­ся: дані інвентаризації ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси. Після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів суд виносить ухва­лу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог креди­торів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України.

Боржник, майна якого вистачило на задоволення вимог усіх креди­торів, вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підпри­ємницьку діяльність, якщо вартість його майнових активів достатня для здійснення статутної діяльності.

Яскравим свідченням «продебіторського» характеру Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є закріплення в ньому можливості на будь-якій стадії про-

279

вадження у справі про банкрутство укласти мирову угоду і таким чином запобігти визнанню боржника банкрутом і його ліквідації.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміють домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстроч­ки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів його членів. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів. Рішення про укладен­ня мирової угоди від імені боржника приймає керівник боржника чи арбітражний керуючий, який її і підписує.

Мирова угода може бути укладена за виконання певних умов. Пер­шою умовою є письмова згода кредиторів, вимоги яких забезпечені за­ставою майна боржника, на укладення мирової угоди. Другою умовою є те, що мирова угода може стосуватися тільки вимог кредиторів другої і наступної черги та вимог кредиторів, забезпечених заставою майна борж­ника. Іншими словами, задоволення вимог першої черги відбувається безумовно і ні за яких обставин не може бути предметом мирової угоди. Окрім цього, для кредиторів, які не брали участі в голосуванні за укладен­ня мирової угоди або які голосували проти її укладення, умови угоди не можуть бути гірші, ніж для кредиторів — ініціаторів її укладення.

Істотними умовами мирової угоди ст. 37 Закону визначає: розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; розмір списаної (прощеної) заборгованості і розмір зобов'язань боржника, які будуть виплачені кредиторам; термін відстрочки чи розстрочки зобов'язань боржника. Окрім цього, мирова угода може містити умови про: вико­нання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на акції боржника; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Мирова угода подається арбітражним керуючим і розглядається гос­подарським судом у судовому засіданні, в ході якого заслуховуються заперечення сторін щодо укладення мирової угоди.

Господарський суд своєю ухвалою відмовляє у затвердженні миро­вої угоди, коли порушено порядок укладення мирової угоди або якщо умови угоди суперечать законодавству. При цьому незатвердження ми­рової угоди не позбавляє сторони права укласти її на нових умовах.

Затверджуючи мирову угоду, господарський суд одночасно припи­няє провадження у справі про банкрутство.

Роздої VI

Особливості правового регулювання відносин в окремих галузях господарювання