§ 2. Склад і розмір збитків, що підлягають відшкодуванню

Склад збитків, що відшкодовуються особою, яка припустила госпо­дарське правопорушення, визначено у ст. 225 Господарського кодексу України. Фактично законодавець визначив три різновиди збитків, а саме:

1) реальні збитки:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), по­несені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язан­ня другою стороною;

2) втрачена вигода:

неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

3) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передба­ чених законом.

Реальні збитки — це грошовий еквівалент, який необхідний для ком­пенсації та відновлення того майнового стану потерпілої особи, який існував на момент вчинення правопорушення. До того ж, відповідно до конструкції п. 2. ч. 1 ст. 225 ГК України, до реальних збитків слід відно­сити тільки витрати, які вже зроблені, а не ті, які потерпіла особа зро­бить у майбутньому. У Цивільному кодексі України до складу реальних збитків, крім витрат, які вже зроблені, включаються також витрати, що їх особа мусить зробити в майбутньому для відновлення свого поруше­ного права (хоча такі майбутні витрати навряд чи можна назвати ре­альними збитками). Ще до прийняття Господарського та нового Цивіль­ного кодексів України судова практика пішла шляхом стягнення з по­рушника тільки тих витрат, які потерпіла сторона вже здійснила, а не тих, які вона повинна здійснити в майбутньому¹.

¹ Див. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від ЗО травня 1995 року № 02-5/218 // Юридичний вісник України. - 2002. - № 26.

221

Неодержаний прибуток (втрачена вигода), на відміну від реальних збитків, — це майбутнє збільшення кількості майна потерпілої сторо­ни, яке вона не одержала з вини контрагента. Це збільшення завжди виражається у грошовій формі.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів гос­подарської діяльності на всіх підприємствах незалежно від форм влас­ності є прибуток (дохід). Визначаючи ці показники, підприємства по­винні керуватися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким прибуток визначається як скоригований валовий дохід відповідного звітного періоду, зменшений на суму вало­вих витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає, зокрема, загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).

У торговельних організаціях виручка від реалізації визначається за валовим доходом, що є сумою торговельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари.

Отже, якщо підприємство не одержало запланований ним дохід з вини контрагента, який не виконав свого зобов'язання, і між фактом неодержання цього доходу та невиконанням контрагентом зобов'язан­ня є прямий причинний зв'язок, боржник на вимогу кредитора має відшкодувати завдані цим збитки незалежно від того, що позивач вико­нав або навіть перевиконав свій план по доходах за рахунок перевико­нання плану виробництва за іншими видами продукції (товарів).

Що ж до торговельних, посередницьких та постачальницько-збуто­вих організацій, то відшкодуванню підлягають неодержані ними суми торговельних надбавок, знижок, націнок, які б вони одержали від ре­алізації продукції (товарів) у разі належного виконання їх контрагента­ми своїх зобов'язань.

Підприємство планує свою діяльність, в тому числі одержання прибут­ку (доходу), на певний період своєї господарської діяльності, враховуючи укладені ним договори на одержання продукції (товарів), матеріалів, сиро­вини тощо та договори на реалізацію ним готової продукції (товарів), на­дання послуг. Таким чином, якщо постачальник не виконав свого зо­бов'язання щодо поставки продукції (товарів), матеріалів та сировини у встановлений договором строк, у зв'язку з чим покупець у запланованому періоді не одержав прибуток (дохід), завдані цим збитки підлягають відшко­дуванню, незалежно від того, що в наступному періоді поставки постачаль­ник поповнив недопоставлену продукцію і від цього, але вже за межами запланованого періоду, підприємство одержало прибуток (дохід).

При вирішенні питання щодо неодержаного прибутку (доходу) слід мати на увазі таке. Як у промислових підприємств, так і в торговельних, постачальницько-збутових, збутових підприємств (організацій) є умов­но-постійні та умовно-змінні витрати. Наслідками невиконання або не­належного виконання боржником зобов'язання, наприклад недопостав-кою продукції, є, зокрема, зменшення обсягу виробництва чи реалізації продукції (робіт, послуг кредитора), внаслідок чого він не одержав при-

222

буток (дохід) і, крім того, в нього збільшуються умовно-постійні витрати в собівартості його продукції, а в торговельних підприємствах зростають фактичні витрати обігу. Такі умовно-постійні витрати не підлягають ви­ключенню з суми стягуваних господарським судом збитків.

Торговельна знижка (націнка), яка надається торговельному (посе­редницькому) підприємству (організації), за виключенням умовно-змінних витрат, які останні не внесуть у зв'язку з недопоставкою їм то­варів (упаковка, транспортування тощо), створює прибуток (дохід) по­купців. Тому з торговельної знижки (націнки), що надається при поставках конкретного виду товарів, підлягає виключенню та її частка, яка призначається на покриття умовно-змінних витрат.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному поряд­ку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а в разі якщо вимогу не задо­волене в добровільному порядку, — на день подання до суду відповідно­го позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.