§ 2. Обов'язки суб'єктів господарювання — користувачів природних ресурсів

Разом з тим, законодавство покладає на суб'єктів господарювання і певні обов'язки щодо належного використання природних ресурсів. Здійснюючи господарську діяльність, вони повинні використовувати землю та інші природні ресурси за цільовим призначенням; додержу­ватися вимог законодавства про охорону довкілля; ефективно і економ-но використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробництві продукції; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; здійснювати заходи щодо за­побігання псуванню, забрудненню, засміченню природних ресурсів, їх своєчасному відтворенню, не допускаючи зниження якості ресурсів у процесі господарювання; здійснювати господарську діяльність без по­рушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів.

Підприємства, організації, які здійснюють геолого-знімальні, пошу­кові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із зем­лекористувачем.

Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, націо­нальних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках за рішен­ням Кабінету Міністрів України.

Підприємства і організації, що проводять розвідувальні роботи, зо­бов'язані відшкодувати власникам землі та землекористувачам усі збит­ки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки в попередній стан (ст. 97 Земельного кодексу).

Отже, законодавець приділяє особливу увагу екологізації сфери гос­подарської діяльності, бо негативний вплив діяльності людей на довкілля став особливо помітним в наш час. Це зумовлено значним антропоген­ним порушенням та технологічною перевантаженістю території України, негативними економічними наслідками Чорнобильської катастрофи,

123

неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій тощо¹. Тому на порядку денному, зазначалось на III міжнародній конфе­ренції Всесвітнього консорціуму установ вищої аграрної освіти і дослід­жень, стоїть абсолютна необхідність змін способу нашого життя, перехід на новий шлях збалансованого розвитку цивілізації, коли екологізація всіх сфер людської діяльності стає обов'язковою².

Глава 10. Використання в господарській діяльності прав інтелектуальної власності

§ 1 Об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються у сфері господарювання

Відповідно до статей 41, 54 Конституції України, кожному гаран­тується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності й захист майнових і немайнових прав та інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелекту­альної діяльності. Зазначене конституційне положення знайшло своє закріплення й у чинному Господарському кодексі України (ст. 5). Резуль­тати інтелектуальної, творчої діяльності та права на них можна розгля­дати як один з ключових чинників розвитку господарських відносин і господарської діяльності в цілому.

Правовому регулюванню використання в господарській діяльності об'єктів права інтелектуальної власності присвячена велика кількість нормативно-правових актів. Окрім згадуваних статей Основного Зако­ну України, цьому питанню присвячені глава 16 ГК України, книга чет­верта Цивільного кодексу України та низка спеціальних законів Укра­їни, які регламентують особливості правового регулювання відносин з використання окремих об'єктів права інтелектуальної власності. Відпо­відно до ст. 154 ГК України, відносини, пов'язані з використанням у гос­подарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, ре­гулюються ГК України та іншими законами. Положення ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, що передбачені ГК України та іншими законами.

З метою детальнішого врегулювання відносин з використання об'єктів права інтелектуальної власності Кабінетом Міністрів України

¹ Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки. — К., 2002. — С. 7.

² Ми б загинули, коли б не гинули (під рубрикою: «Економіка: «за» і «про­ ти») // Урядовий кур'єр. - 2003. - 18 жовтня.

124

та іншими центральними органами державної виконавчої влади затвер­джено ще цілу низку підзаконних нормативно-правових актів, що рег­ламентують порядок здійснення окремих процедур.

Загальний перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що ви­користовуються в господарській діяльності, містить ч. 1 ст. 155 ГК Укра­їни. Однак слід зазначити, що запропонований законодавцем перелік не є вичерпним, і це надає можливість суб'єктам господарювання ви­користовувати й інші результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності, з огляду на існуючу сутнісну спіль­ність ряду об'єктів та традиційність законодавчого регулювання відносин з їх використання, розподіляється на кілька інститутів, першим з яких, теж за вже усталеною традицією, визнається так зване «авторське право».

Незважаючи на той факт, що об'єктом регулювання авторського пра­ва є відносини з реалізації прав на використання результатів творчої діяль­ності у сфері науки, літератури і мистецтва, якими визнаються відповідно наукові, літературні чи мистецькі твори, останні мають безпосереднє зна­чення й для здійснення господарської діяльності в таких сферах госпо­дарювання, як, наприклад, видавнича діяльність, діяльність засобів ма­сової інформації тощо. Окрім того, не слід ігнорувати й ту обставину, що правове регулювання використання такого об'єкта права інтелектуаль­ної власності, як комп'ютерні програми, які прямо зазначаються у ст. 155 ГК України, нині здійснюється в межах авторського права. Ви­ходячи з цього, можна стверджувати про наявність достатніх підстав для висновку про віднесення об'єктів авторського права до тих об'єктів, які використовуються в господарській діяльності.

Основним нормативно-правовим актом, що регламентує відносини з використання результатів творчої діяльності у сфері науки, літератури та мистецтва, є Закон України від 23 грудня 1993 року «Про авторське право і суміжні права»¹ (в редакції Закону від 11 липня 2001 року²). Щодо відповідних сфер господарської діяльності та різновидів об'єктів автор­ського права підлягають застосуванню також закони України «Про кіне­матографію» від 13 січня 1993 року³, «Про видавничу справу» від 5 черв­ня 1997 року⁴, «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 року⁵ та низка підзаконних нор­мативно-правових актів, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року «Про державну реєстрацію авторського права і до­говорів, які стосуються права автора на твір», постанова Кабінету Мі­ністрів України від 28 вересня 1998 року «Про державний реєстр видавців,

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.

² Там само. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

³ Там само. - 1998. - № 22. - Ст. 114.

⁴ Там само. - 1997. - № 32. - Ст. 206.

⁵ Там само. - 2000. - № 24. - Ст. 183.

125

виготівників І розповсюджувачів видавничої продукції» та постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року «Про державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів».

Результат інтелектуальної творчості у сфері науки, літератури та ми­стецтва (твір) є охороноздатним за наявності таких критеріїв: по-перше, він повинен бути результатом творчої діяльності, по-друге, повинен існу­вати в будь-якій об'єктивній формі. Визначальним у цьому тандемі кри­теріїв охороноздатності творів є критерій творчості, якою визнається розумова (інтелектуальна) діяльність особи, що закінчується створенням творчо самостійного результату у сфері науки, літератури чи мистецтва. Така діяльність ще називається продуктивною, на відміну від діяльності, яка пов'язана лише з відтворенням уже відомих думок, зразків і т. ін. за правилами формальної логіки або іншими відомими закономірностями. Ця діяльність називається репродуктивною. Таким чином, на практиці визначення творчості в основному полягає у встановленні факту са­мостійності створення нового результату розумової діяльності.

Суб'єктами авторського права, відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є: автори творів, тобто фізичні особи, які своєю творчою працею створили твір, та інші особи, які от­римали права на використання твору на підставах, передбачених чин­ним законодавством України. Для суб'єктів господарювання такою підставою переважно є договір, відповідно до якого вони придбавають або отримують у користування той чи інший об'єкт авторського пра­ва. Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 429 ЦК України, майнові права інтелек­туальної власності можуть виникнути в суб'єкта господарювання і на підставі дії кількох умов, а саме, наявності трудових відносин між ним та автором і відсутності домовленості між ними про те, що майнові права на створений під час виконання трудових обов'язків результат творчої діяльності будуть належати виключно творцеві тощо.

У межах авторського права зазначеними вище нормативно-право­вими актами регламентується також використання в господарській діяльності об'єктів суміжних прав, до яких, незалежно від призначен­ня, змісту, оцінки, способу і форми вираження, відповідно до ст. 35 За­кону «Про авторське право і суміжні права» та ст. 449 ЦК України, нале­жать такі об'єкти як: виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є: по-перше, виконавці творів, вироб­ники фоно- та відеограм, організації мовлення, по-друге, особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань, фонограм, відеограм чи передач (програм) організацій мовлення.

Момент виникнення прав на об'єкти авторського права та суміжних прав, строки їх чинності тощо визначаються відповідними положення­ми Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ЦК України.

126

Важливим інститутом права інтелектуальної власності є так зване «пра­во промислової власності», або «патентне право», що регламентує викори­стання у сфері господарювання таких об'єктів, як винахід, корисна модель та промисловий зразок. Головними критеріями, що послугували об'єднан­ню вказаних об'єктів права інтелектуальної власності в межах одного інсти­туту, є, по-перше, те, що ці результати творчої діяльності обов'язково по­винні бути промислове придатними, тобто мати змогу використовувати­ся в промисловості, а по-друге — що охороняються ці об'єкти та права на них за допомогою однієї й тієї ж правової форми — патенту, у зв'язку, влас­не, з чим і використовується інша назва цього інституту: «патентне право».

Відносини у сфері здійснення та захисту прав на об'єкти права промис­лової власності регламентуються відповідними положеннями Господар­ського та Цивільного кодексів України, Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року¹, Законом Укра­їни «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 року² та низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема: Положен­нями «Про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи» від 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр декла­раційних патентів України на корисні моделі» від 20 червня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів України на промислові зразки» від 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів і деклараційних па­тентів України на секретні винаходи» від 14 листопада 2001 року, «Про Державний реєстр деклараційних патентів України на секретні корисні моделі» від 14 листопада 2001 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», під винаходом розуміють результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології, що являє собою кон­кретне технічне вирішення завдання у сфері практичної діяльності. Зва­жаючи на ту обставину, що відмінність між винаходом та корисною моделлю полягає лише у відсутності у останньої такої ознаки, як ви­нахідницькій рівень, ці об'єкти традиційно в науці та законодавстві роз­глядаються та коментуються разом. Під самими ж корисними моделями, згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», розуміються нові та такі, що підлягають промисловому засто­суванню результати інтелектуальної, творчої діяльності, які належать до конструктивного виконання засобів виробництва, предметів споживан­ня чи їх складових частин. Об'єктом винаходу (корисної моделі), пра­вова охорона якому (якій) надається згідно з Законом України «Про охо­рону прав на винаходи і корисні моделі», може бути: продукт (пристрій, конструкція, виріб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рос­лини і тварини тощо), процес (спосіб), а також нове застосування відо­мого продукту чи процесу у сфері технологій (ч. 2 ст. 6).

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 32.

² Там само. - Ст. 34.

127

З використанням різних критеріїв винаходи та корисні моделі мо­жуть бути диференційовані на види. Якщо винахід (корисна модель) містить інформацію, віднесену до державної таємниці, то винахід (ко­рисна модель) є секретним. У разі, коли винахід (корисна модель) ство­рено працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця та з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то йдеться про так званий «службовий» винахід (корисну модель), за умови, що трудо­вим договором (контрактом) не передбачено інше.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», під промисловим зразком розуміють новий та промис­лове придатний результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання будь-якого виробу. Об'єктами промислового зразку можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення ес­тетичних та ергономічних потреб (ч. 2 ст. 5 згаданого Закону).

Охорона надається правам на винахід, корисну модель та промисловий зразок, що не суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідають умовам патентоздатності. Під патентоздатністю розуміють наявну внаслідок інтелектуальної творчої діяльності у сфері технічного вирішення завдання чи художнього конструювання виробів здатність до набуття якості самостійного об'єкту правової охорони за до­помогою видачі патенту. Кожен з об'єктів права промислової власності має свій перелік умов патентоздатності, які, разом з тим, мають схожі риси.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислове придатним. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислове придатною. Винахід чи корисна модель визнаються новими, якщо вони не є частиною рівня техніки, що включає всі відомості, які стали загаль­нодоступними у світі до дати подання заявки до патентного відомства, або, якщо заявлено пріоритет, до дати їх пріоритету. Рівень техніки включає також зміст будь-якої іншої заявки на видачу в Україні патен­ту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій ре­дакції, в якій цю заявку було подано раніше.

Винахід, корисна модель визнаються промислова придатними, якщо їх може бути використано в промисловості або в іншій сфері господарсь­кої діяльності.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця цей рівень не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. Слід звернути увагу, що йдеться про так званий «середній» рівень фахової оцінки на­явності чи відсутності в об'єкта винахідницького рівня, тобто до нього не повинно ставитися завищених вимог.

Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність

128

його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подан­ня заявки до патентного відомства, або, якщо не заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і ко­рисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки», патент ви­значається як охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Залежно від різновиду об'єкта права промислової власності, на який видається патент, та рівня експертного дослідження винаходів, розріз­няють: патент на винахід, патент на секретний винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на секретний винахід, декла­раційний патент на корисну модель, деклараційний патент на секрет­ну корисну модель, патент на промисловий зразок. При цьому відмін­ність між патентом на винахід та деклараційним патентом на винахід полягає в тому, що деклараційний патент видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід, тоді як для отримання патен­ту потрібно проведення також і так званої кваліфікаційної експертизи положень заявки.

Ще одним інститутом права інтелектуальної власності є інститут засобів індивідуалізації учасників господарських відносин та їх товарів (робіт, послуг), який об'єднує такі об'єкти, як: комерційне (фірмове) най­менування, торговельна марка (знак для товарів та послуг), географічне зазначення походження товарів.

Регламентують використання в господарській діяльності вказаних об'єктів права інтелектуальної власності відповідні положення ГКта ЦК України, Закони України «Про охорону прав на знаки для товарів і по­слуг» від 15 грудня 1993 року¹ та «Про охорону прав на зазначення похо­дження товарів» від 16 червня 1999 року², Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і по­слуг, затверджені наказом Держпатенту України від 28 липня 1995 року № 116 (в редакції наказу Держпатенту № 72 від 20 серпня 1997 року), Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України № 576 від 3 серпня 2001 року, Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походжен­ня товарів, затверджене наказом цього ж Міністерства від 13 грудня 2001 року.

Окрім вищеназваних результатів творчої, інтелектуальної діяльності, є ще ряд об'єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути ви-

¹ Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 36.

² Там само. - 1999. - № 32. - Ст. 267.

б Господарче право України 129

користані суб'єктами господарювання для досягнення їх статутних цілей. Це так звані «нетипові» об'єкти права інтелектуальної власності, тобто ті об'єкти, існування яких визнається чинним законодавством України, але вони не включені до трьох попередніх інститутів. Серед таких нетипових об'єктів права інтелектуальної власності слід, зокре­ма, назвати: наукове відкриття, раціоналізаторську пропозицію, ко­мерційну таємницю, топографію (компонування) інтегральної мікросхеми, породу тварин та сорт рослин.

Стаття 457 ЦК України містить визначення наукового відкриття, під яким розуміють встановлення невідомих раніше, але таких, що об'єк­тивно існуюють, закономірностей, властивостей та явищ матеріально­го світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання. На відміну, наприклад, від об'єктів права промислової власності, наукове відкриття не обмежується сферою техніки, на факт його визнання не впливає умова промислової придатності і, нарешті, наукове відкриття не є результатом створення чогось нового, а є результатом творчої діяль­ності з пізнання існуючих закономірностей розвитку явищ навколиш­нього світу. Як ознаки наукового відкриття можна виокремити: абсолют­ну світову новизну, фундаментальність та достовірність, що межує з істинністю. Притаманна науковому відкриттю об'єктивність щодо пев­них закономірностей розвитку навколишнього світу дозволяє стверджу­вати те, що проведення господарської діяльності без урахування здійс­нених відкриттів є майже неможливим.

Відповідно до ч. 2 ст. 458 ЦК України, права на наукове відкриття засвідчуються дипломом та охороняються у порядку, встановленому за­коном.

Під раціоналізаторською пропозицією, згідно зі ст. 481 ЦК України, розуміють визнану юридичною особою пропозицію, що містить техно­логічне (технічне) або організаційне рішення в будь-якій сфері діяль­ності цієї юридичної особи. Безумовно, серед потенційних сфер діяль­ності юридичної особи, щодо яких може бути подана раціоналізаторська пропозиція, є і господарська діяльність. Виходячи з цього, обґрунтова­ним видається визнання її ще одним об'єктом права інтелектуальної власності, що може бути використаний суб'єктом господарювання у своїй діяльності. Являючи собою переважно технологічне (технічне) вирішення змін у конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, змін у складі матеріалів, раціоналізатор­ська пропозиція має значні відмінності від винаходу та корисної моделі. По-перше, відсутнє визнання існування цього об'єкта права інтелекту­альної власності за допомогою дій державних органів, тобто певної публічної процедури, що притаманне винаходу та корисній моделі; по-друге, як регулюючий акт до відносин, пов'язаних з використанням прав на раціоналізаторську пропозицію, може бути застосований ло­кальний акт, тобто такий, що стосується лише внутрішніх відносин

130

суб'єкта господарювання, якому подана ця пропозиція; по-третє, ре­алізація та захист прав на раціоналізаторську пропозицію здійснюється без застосування правового інституту патенту.

Відсутньою є і процедура державної реєстрації такого об'єкта права інтелектуальної власності, як комерційна таємниця, можливості викори­стання якої в господарській, в першу чергу, підприємницькій діяльності, безсумнівні, оскільки під комерційною таємницею розуміють інфор­мацію (відомості) будь-якого характеру, що стосуються різноманітних аспектів підприємницької діяльності особи і мають дійсне або потенційне значення у зв'язку з її недоступністю третім особам (ч. 1 ст. 505 ЦК Укра­їни). В основі сутності цього об'єкта права інтелектуальної власності пе­ребуває своєрідна монополія особи на певне знання. Це знання має важ­ливе значення у процесі підприємницької діяльності цієї особи, оскільки тим чи іншим чином сприяє досягненню її головної мети — отриманню прибутку. Основною ознакою комерційної таємниці є її універсальність, бо цим поняттям може бути охоплена майже вся інформація (відомості), що стосується різноманітних аспектів діяльності особи, за винятком тієї інформації (відомостей), яка прямо зазначена в чинному законодавстві України як така, що не становить комерційної таємниці.

Топографія (компонування) інтегральної мікросхеми (ІМС) являє собою зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Тоб­то топографія (компонування) ІМС лише втілюється в носії ІМС і ма­теріально являє собою розміщену в різних частинах об'єму ІМС таких її складових, як: елементи, міжелементні з'єднання та контактні площадки.

Виходячи з визначення топографії (компонування) ІМС, слід її відрізняти від поняття самої ІМС. Охороні відповідно до Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» підлягає пра­во саме на топографію (компонування) ІМС. Але цим законом не охоро­няються права на ідеї, способи, системи, технології або закодовану інфор­мацію, які можуть бути втілені в топографію (компонування) ІМС.

Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням топо­графії (компонування) ІМС на матеріальному носії.

Топографія (компонування) ІМС підлягає правовій охороні шляхом проведення процедури державної реєстрації та видачі свідоцтва.

Сортом рослин, як об'єктом права інтелектуальної власності, відпо­відно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», ви­знається окрема група рослин. Різновидами сорту, на які можуть набу-ватися права, є: клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сортові рослин присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сорту включає його родове чи видове позначен­ня і власну назву. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр.

⁵* 131

Сорт рослин вважається охороноздатним, тобто придатним для на­буття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є: новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Авторство на сорт рослин, тобто немайнові права автора (селекціо­нера), підтверджуються свідоцтвом, а майнові права особи, яка ними володіє, — патентом.

Закон України «Про племінну справу у тваринництві», що регулює відносини у сфері захисту прав на такий об'єкт права інтелектуальної влас­ності, як порода тварин, не містить визначення цього поняття. Натомість ст. 1 цього Закону містить визначення поняття селекційнвго досягнення як створеної в результаті цілеспрямованої творчої діяльності групи племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки і стійко передає їх нащадкам. Таким чином, породу тва­рин можна розглядати як найбільш значущий різновид об'єктів права інте­лектуальної власності (племінні (генетичні) ресурси) у племінній справі.

Суттєвими ознаками породи тварин як об'єкта права інтелектуаль­ної власності є наявність стабільності, однорідності породи та високі генетичні властивості. Використання в господарській діяльності цього об'єкта здійснюється особами на підставі племінного свідоцтва (сер­тифіката), який, відповідно до ст. 1 Закону України «Про племінну спра­ву у тваринництві», є документом встановленої форми, що свідчить про походження, продуктивність, тип та інші якості племінних (генетичних) ресурсів на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногене-тичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом.