Глава 13. Загальні положення про господарські зобов'язання

§ 1. Поняття «господарське зобов'язання»

Багатогранні і різноманітні за своєю метою, змістом і формою гос­подарські відносини опосередковуються зобов'язаннями, які є видом юридичного зв'язку, що розглядається і як один із правових механізмів у різних галузях права.

Господарські зобов'язання — це і нормальні відносини між суб'єкта­ми, пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням по­слуг, здійсненням певних управлінсько-господарських дій, створенням спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підготовки і т. ін. Це і відносини, які вини­кають у результаті вчинення недозволених дій — заподіяння шкоди, привласнення майна тощо.

Суб'єктний склад господарських зобов'язань досить різноманітний. Вони виникають між юридичними особами: державними, комунальни­ми, іншими підприємствами і організаціями, що здійснюють госпо­дарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадянами України, іноземними особами та особами без громадян­ства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55 ГК України).

Отже, господарські зобов'язання можуть бути різними за характе­ром, цільовим призначенням і суб'єктним складом, проте вони мають певну як економічну, так і юридичну спільність.

Економічною функцією зобов'язань є те, що завдяки їм здійс­нюється переміщення майна та інших результатів праці із сфери вироб­ництва у сферу обігу і через сферу обігу у сферу споживання.

Оскільки вони опосередковують процес переміщення майна або ж інших результатів праці, то ми говоримо про їхній майновий характер (ст. 175 ГК України). За зобов'язанням майно або інші результати праці можуть бути передані тільки певним, а не взагалі третім особам; тож зо­бов'язання виникають між конкретними суб'єктами.

З конкретним суб'єктом виникають і зобов'язання по здійсненню На користь іншої особи певної управлінсько-господарської (орга­нізаційної) дії (або утримання від неї) (ст. 176 ГК України), дії по ство-

6 Господарче право України

161

ренню спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їхньої професійної підготовки (ст. 177 ГК України).

Усе це свідчить про те, що вони мають відносний характер.

Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право називається правом вимоги, а обов'язок — боргом; правомочний суб'єкт — кредитором, а зобов'язаний — боржником. Оскільки ці терміни і характерні риси відображають специфіку юридичного змісту зобов'язальних правовідносин, вони не випадково враховані у форму­люванні поняття «зобов'язання» (ст. 173 ГК України). Згідно з цією стат­тею, господарське зобов'язання — це таке, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) у сфері господарю­вання з підстав, передбачених ГК України, коли один суб'єкт (зо­бов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлшсько-господарського характеру на ко­ристь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимага­ти від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладаючи зобов'язання, його учасники ставлять перед собою досяг­нення певних цілей — загальних і безпосередніх. Загальні цілі зобов'язань нічим не відрізняються від загальних цілей правовідносин власності або ж інших господарських правовідносин в умовах ринкової економіки. Проте деякі види правовідносин, в тому числі і окремі види зобов'язань, встановлюються для досягнення безпосередніх цілей. Це свідчить про те, що зобов'язальні правовідносини, окрім загальних рис, мають залежно від законодавства, яким вони регулюються, і свої особливості.

Однією із особливостей господарських зобов'язань є мета, для до­сягнення якої суб'єкти господарювання укладають ці зобов'язання. Безпосередньою метою, для досягнення якої суб'єкти господарювання вступають у зобов'язальні правовідносини, є здійснення ними госпо­дарсько-оперативних дій (виготовлення і реалізація продукції, будівництво промислових, житлових та інших об'єктів, надання транс­портних послуг і т. ін.) або ж господарсько-управлінських функцій (ко­ординація господарських зв'язків у якійсь галузі, наприклад енерге­тичній, створення і перерозподіл фондів тощо).

Ще однією особливістю господарських зобов'язань є те, що при­наймні одним із їх суб'єктів є організації — юридичні особи та підприємці, що здійснюють господарську діяльність.

Як і будь-яке зобов'язання, господарське зобов'язання також має свій зміст.

Зміст господарського зобов'язання — це сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків учасників відношення з організації гос­подарської діяльності, безпосередньому її здійсненню.

Суб'єктивне право в господарському зобов'язанні — це можливість вимагати у власних інтересах від зобов'язаної сторони здійснення пев-

162

них дій в організаційно-правовій або майновій сферах відповідно до вимог управненої сторони з метою задоволення її інтересів.

Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки зобов'яза­ної сторони. Ця поведінка може полягати у здійсненні певних дій або утримання від них. Дії можуть полягати у виконанні тієї чи іншої робо­ти, передачі матеріальних цінностей, надання послуг тощо. У цьому разі зобов'язана сторона має активно діяти в інтересах управленої сторони. Утримання від певних дій, навпаки, передбачає ситуацію, коли зо­бов'язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, бо саме вони суперечать інтересам іншої сторони.

Складовим елементом змісту господарського зобов'язання є і його об'єкт — це конкретні дії по виготовленню і реалізації продукції, вико­нанню робіт, наданню послуг, здійсненню управлінсько-господарських (організаційних) дій, чи іншої господарської діяльності.

Зміст окремих зобов'язань визначається законодавством, яке має спеціальний характер. Сторони можуть за взаємною згодою конкрети­зувати або ж розширити зміст суб'єктивних прав та обов'язків у процесі його виконання, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, суб'єктами зобов'язання виконуються не договори, а самі зо­бов'язання.