§ 1. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони

З давніх часів деякі держави намагалися заохочувати розвиток внут­рішніх господарських відносин та зовнішньоекономічної діяльності шля­хом надання податкових та митних пільг підприємцям. Для цього вио­кремлювались відповідні території (зони), що називалися «вільними зонами», «вільними портами», «вільними складами» тощо. З часу підпи­сання у 1973 Кіотської конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, яка визначила «вільну зону» як частину території держави, де будь-які ввезені товари розглядаються щодо ввізного мита та податків як такі, що перебувають поза межами митного контролю, вільні економічні зони набули значного поширення. Згадана конвенція розрізняє два основ­них види вільних економічних зон — комерційні та промислові. У ко­мерційних вільних зонах дозволяється діяльність, пов'язана із зберіганням, пакуванням товарів, підготовкою до відвантаження тощо. В промислових зонах дозволена переробка ввезених товарів.

Проте поняття «вільні зони», впроваджене Кіотською конвенцією не повністю відображає сутність даного явища, адже ті економічні сти­мули та адміністративні режими, що в них застосовуються, аж ніяк не звільняють від певного правового та господарського режиму, а лише полегшують його. Фактично держава в цих зонах лише скорочує свій вплив на економічні процеси. Для переважної більшості країн «вільні зони», по суті, є спеціальними за встановленими режимами інвестуван­ня, оподаткування тощо.

Мета, з якою створюються спеціальні економічні зони (СЕЗ), зале­жить від економічного та соціального розвитку країн, де вони створю­ються. У промислове розвинутих країнах, таких як США, Велика Бри­танія, Франція, такі зони найчастіше створюються для реалізації політики, спрямованої на пожвавлення малого та середнього бізнесу в депресивних районах, вирівнювання міжрегіональних розходжень. У цих цілях національним суб'єктам господарювання надаються фінансові та інші пільги, спеціальні заходи на залучення іноземного капіталу не пе­редбачаються.

На відміну від промислово розвинутих держав, країни, що розвива­ються, при створенні СЕЗ орієнтуються насамперед на залучення іно-

12 Господарче право України 353

земних інвестицій, передових технологій, модернізацію промисловості, підвищення кваліфікації працівників.

Створення СЕЗ є важливою ознакою відкритості економіки країни, тому початок розвитку законодавства України про створення спеціаль­них економічних зон було покладено в 1991 році, з досягненням неза­лежності нашої держави. Закон України «Про загальні принципи ство­рення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» прийнято 13 жовтня 1992 року¹.3 метою визначення стратегії розвитку СЕЗ в Україні 14 березня 1994 Кабінетом Міністрів була затверджена Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон², яка та­кож визначила типи СЕЗ, що створюються в Україні залежно від госпо­дарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності.

§ 2. Типи спеціальних (вільних) економічних зон

Господарський кодекс України визначає поняття та основні типи спеціальних економічних зон, мету їх створення та державні гарантії щодо спеціальних режимів інвестування.

Згідно з цим поняттям, спеціальна (вільна) економічна зона — це час­тина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законо­давства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система держав­них гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інве­стиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єк­там господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону.

Зовнішньоторговельні зони — це частина території держави, де това­ри іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продава­тися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створю­ються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і преревалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виста-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 50. - Ст. 676.

² Зібрання постанов Уряду України. -1994. — № 7. - Ст. 171.

354

вочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетуван­ня товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони — це частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінан­совий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулю­вання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі гос­подарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальних операцій, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв.

Науково-технічні зони — це вільні економічні зони (БЕЗ), спеціаль­ний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і вироб­ничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулю­вання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впрова­дженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, ра­йонів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промис­лових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослід­ницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційні зони — це вільні економічні зони, які ство­рюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використан­ня і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-турис­тичного бізнесу.

Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запрова­джується особливо сприятливий режим здійснення банківських та стра­хових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі — це частина території держави на кор­донах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кор­дону і торгівлі.

Крім вищезазначених в Україні можуть створюватися БЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Але досить довго такий режим господарської діяльності в Україні існу­вав лише на папері, перші спроби створити спеціальні економічні зони наштовхувалися на недосконалість правової бази, складність механізму

12* 355

створення та узгодження інвестиційних проектів тощо. У період з 1998 по 2000 роки в Україні створено 12 спеціальних економічних зон та 66 тери­торій пріоритетного розвитку, що займають близько 10% території країни.

Сьогодні правовий статус спеціальних економічних зон в Україні визначається Господарським кодексом та законами України. Так, мож­на вирізнити закони України «Про спеціальні економічні зони та спе­ціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24 грудня 1998 року¹, «Про спеціальну економічну зону «Яворів»» від 15 січня 1999 року², «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекре­аційного типу «Курортополіс Трускавець» від 18 березня 1999 року³, «Про спеціальну економічну зону «Славутич»» від 6 березня 1999 року⁴, «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв»» від 7 березня 2000 року⁵, «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріори­тетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим» в Авто­номній Республіці Крим» від 24 січня 2001 року⁶, «Про спеціальну еко­номічну зону «Рені»» від 23 березня 2000 року⁷, «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко»» на території Одеського морського торговельного порту» від 23 березня 2000 року⁸, «Про спеціальну еко­номічну зону «Закарпаття»» від 19 квітня 2001 року⁹ тощо.

Законодавство передбачає чимало пільг, спрощене регулювання та вселякі заохочувальні заходи для пожвавлення господарської діяльності в СЕЗ. Проте, за даними Мінекономіки, сума наданих зонам пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них у бюд­жет: за 6 місяців 2002 року «мінус» 156,4 млн грн., найбільш збиткови­ми виявились СЕЗ «Славутич» та «Порто-франко», а також території пріоритетного розвитку в Харківській, Донецькій та Волинській обла­стях. Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в за­гальній сумі недоотриманих коштів. Спеціальний інвестиційний режим перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів¹⁰. Тому Верховна Рада України неодноразово впроваджувала мо­раторій на створення нових спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку. Кабінетом Міністрів України схвалено Програ­му розвитку в Україні зон та територій із спеціальним режимом інвес­тиційної діяльності до 2010 року, що передбачає вдосконалення чинного

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 7. - Ст. 50.

² Там само. - № 15. - Ст. 82.

³ Там само. - № 18. - Ст. 139.

⁴ Там само. - N° 32. - Ст. 263.

⁵ Там само. - 2000. - № 42. - Ст. 349.

⁶ Там само. - 2001. - № 9. - Ст. 40.

⁷ Там само. - 2000. - № 25. - Ст. 196

⁸ Там само. - № 26. - Ст. 208.

⁹ Там само. - 2001. - № 23. - Ст. 111.

¹⁰ Романюк Л. Офшори по-українськи // Галицькі контракти. - 2003. — № 16.

356

законодавства, розробку проекту закону про території зі спеціальним економічним статусом, який встановлює рамочні умови створення і ме­ханізм функціонування таких територіально-господарських утворень; законопроект про внесення змін до законів України про створення і функціонування СЕЗ і ТПР у частині визначення норм забезпечення виконання в повному обсязі суб'єктами підприємницької діяльності зобов'язань з реалізації інвестиційних проектів і увідповіднення цих норм до Митного кодексу України.