- •Рецензенти
- •Автори підручника
- •Розділі
- •Глава 1. Господарська діяльність і регулювання відносин, що складаються при її здійсненні
- •§ 1. Господарські відносини — предмет господарського права
- •§ 2. Метод господарського права
- •§ 3. Система господарського права
- •§ 4. Форми господарського права
- •Глава 2. Держава, місцеве самоврядування і правова регламентація господарської діяльності
- •§ 1. Цілі і завдання правового закріплення державної економічної політики
- •§ 2. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку
- •§ 3. Засоби державного регулювання господарських відносин
- •§ 4. Податки в механізмі державного впливу на господарські відносини
- •§ 5. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю
- •§ 6. Особливості управління господарською діяльністю в державному секторі економіки
- •§ 7. Державна регуляторна політика у сфері господарювання
- •Глава 3. Господарська комерційна та некомерційна діяльность
- •§ 1. Підприємництво як вид господарської діяльності
- •§ 2. Державна підтримка підприємництва
- •§ 3. Некомерційна господарська діяльність
- •Роздої II
- •Глава 4. Законодавче визначення суб'єктів господарювання, порядку їх утворення та реєстрації
- •§ 1. Поняття суб'єкта господарювання1. Правова регламентація утворення
- •1 Поняттям «суб'єкт» (лат. 8иЬ)есІит) позначають носія цілеспрямованої предметної діяльності. Суб'єкти права — учасники суспільних відносин, ним урегульованих.
- •§ 2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання
- •§ 2. Державні та комунальні підприємства
- •§ 3. Господарські товариства
- •§ 4. Підприємства колективної власності
- •§ 5. Приватні підприємства. Інші види підприємств
- •§ 6. Об'єднання підприємств
- •§ 7. Громадяни як суб'єкти господарювання
- •Глава 6. Припинення діяльності суб'єктів господарювання
- •§ 1. Способи припинення діяльності підприємств
- •§ 2. Державна реєстрація припинення діяльності суб'єктів господарювання
- •Глава 7. Майнові права суб'єктів господарювання
- •§ 1. Правовий режим майна суб'єктів господарювання
- •§ 2. Право власності та інші речові права суб'єктів господарювання
- •§ 3. Склад майна, що використовується у сфері господарювання
- •§ 4. Облік майна суб'єктів господарювання
- •§ 5. Особливості правового режиму державного та комунального майна
- •Глава 8. Правові засоби підвищення ефективності використання державного і комунального майна
- •§ 1. Оренда майна та лізинг
- •§ 2. Концесії1
- •§ 3. Корпоратизація і приватизація майна державних та комунальних підприємств
- •Глава 9. Використання природних ресурсів у сфері господарювання
- •§ 1. Права суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів
- •§ 2. Обов'язки суб'єктів господарювання — користувачів природних ресурсів
- •Глава 10. Використання в господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •§ 1 Об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються у сфері господарювання
- •§ 2. Правомочності суб'єктів господарювання щодо об'єктів права інтелектуальної власності
- •Глава 11. Цінні папери в господарській діяльності
- •§ 1. Цінні папери як особливий вид майна, їх види
- •§ 2. Умови і порядок випуску та придбання цінних паперів суб'єктами господарювання
- •§ 3. Державне регулювання ринку цінних паперів
- •Глава 12. Корпоративні права
- •§ 1. Визначення та зміст корпоративних прав
- •§ 2. Виникнення та припинення корпоративних прав
- •§ 3. Правовий режим корпоративних прав держави
- •Глава 13. Загальні положення про господарські зобов'язання
- •§ 1. Поняття «господарське зобов'язання»
- •§ 2. Підстави виникнення господарських зобов'язань
- •§ 3. Види господарських зобов'язань
- •Глава 14. Господарські договори
- •§ 1. Загальні умови та порядок укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання
- •§ 2. Види господарських договорів
- •§ 3. Особливості укладення господарських договорів за державним замовленням
- •§ 4. Порядок зміни та розірвання господарських договорів
- •Глава 15. Ціни і ціноутворення в системі господарювання
- •§ 1. Ціни в ринковій економіці
- •§ 2. Законодавство про ціни і ціноутворення. Види цін
- •Глава 16. Виконання господарських зобовязань. Припинення зобов'язань
- •§ 1. Загальні умови виконання господарських зобов'язань
- •§ 2. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
- •§ 3. Припинення і недійсність господарських зобов'язань
- •Розділ V
- •Глава 17. Загальні засади юридичної відповідальності учасників господарських відносин
- •§ 1. Поняття та принципи господарської відповідальності
- •§ 2. Підстави господарсько-правової відповідальності
- •§ 3. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності
- •§ 4. Роль господарського суду в реалізації господарсько-правової відповідальності
- •Глава 18. Відшкодування збитків у сфері господарювання
- •§ 1. Поняття збитків у господарській діяльності
- •§ 2. Склад і розмір збитків, що підлягають відшкодуванню
- •Глава 19. Штрафні та оперативно-господарські санкції
- •§ 1. Штрафні санкції. Порядок їх застосування
- •§ 2. Оперативно-господарські санкції, їх види
- •8 Господарче право України 225
- •Глава 20. Адміністративно-господарські санкції
- •§ 1. Поняття адміністративно-господарських санкцій.
- •Їх види
- •§ 2. Гарантії прав суб'єктів господарювання в разі неправомірного застосування до них адміністративно-господарських санкцій
- •Глава 21. Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції
- •§ 1. Конкуренція у сфері господарювання
- •§ 2. Обмеження конкуренції, природні монополії
- •§ 3. Антиконкурентні правопорушення
- •§ 4. Види відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції
- •§ 5. Державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції
- •Глава 22. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом
- •§ 1. Поняття банкрутства
- •§ 2. Заходи щодо запобігання банкрутству
- •§ 3. Загальна характеристика розгляду справи про банкрутство
- •§ 4. Судові процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника
- •Глава 23. Правова регламентація господарсько-торговельної діяльності
- •§ 1. Поставка
- •§ 2. Енергопостачання
- •§ 3. Біржова торгівля
- •Глава 24. Правова регламентація перевезення вантажів
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності
- •§ 3. Договір перевезення вантажу
- •§ 4. Відповідальність за порушення договору перевезення вантажу
- •§ 5. Порядок досудового вирішення спорів щодо перевезень
- •§ 6. Транспортно-експедиційне обслуговування. Договір транспортного експедирування
- •Глава 25. Капітальне будівництво
- •§ 1. Підрядні відносини в капітальному будівництві
- •§ 2. Договір підряду на капітальне будівництво
- •§ 3. Передумови укладання та виконання договору підряду на капітальне будівництво. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт
- •§ 4. Відповідальність за порушення підрядних відносин у капітальному будівництві
- •Глава 26. Правове регулювання відносин у сфері інноваційної діяльності
- •§ 1. Поняття та види інноваційної діяльності
- •§ 2. Об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності
- •§ 3. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції
- •Глава 27. Правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Кредитування суб'єктів господарювання
- •§ 3. Розрахункові операції банків
- •§ 4. Міжнародні розрахункові операції
- •§ 5. Господарські ризики і їх страхування
- •§ 6. Аудит
- •§ 1. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони
- •§ 2. Типи спеціальних (вільних) економічних зон
- •§ 3. Особливості правового статусу офшорних компаній
- •Розділ VIII
- •§ 1. Поняття зовнішньоекономічної діяльності
- •§ 2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
- •§ 3. Правові форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності
- •§ 4. Правове регулювання договірної (контрактної) форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності
- •§ 5. Правове регулювання експортно-імпортних операцій
- •§ 6. Правове регулювання здійснення операцій з давальницькою сировиною
- •Господарське право України
§ 3. Договір перевезення вантажу
Господарські зобов'язання з перевезень виникають з договору. Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договору перевезення вантажу, як одному з видів договірних зобов'язань, притаманні певні особливості. Ці особливості обумовлюються, перш за все, видом транспорту, який здійснює перевезення, а також особливостями вантажу. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законами України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 року1, «Про перевезення не-
1 Офіційний вісник України. - 1998. - № 47. - Ст. 1722. 294
безпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року, «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року.
Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, за яким перевізник і вантажовідправник набувають відповідних прав та обов'язків. При цьому, не будучи стороною договору, певні права та обов'язки має третя особа — вантажоодержувач (крім випадків, коли вантажовідправник і вантажоодержувач є однією особою). Права і обов'язки вантажоодержувача виникають на підставі закону, деталізуються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів окремими видами транспорту.
Договір перевезення є сплатним. Згідно зі ст. 311 Господарського кодексу України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства. Ціни (тарифи) за послуги з перевезення вантажів можуть бути договірними, якщо не встановлені тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Роботи та послуги, які виконуються перевізником на вимогу володільця вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються за домовленістю.
Законодавство України використовує кілька понять, пов'язаних з оплатою послуг перевізника: фрахт, провізна плата, тариф, збір.
Тариф — це грошове відображення вартості надання послуги на вантажні перевезення1, сума, установлена відповідно до законодавства України перевізником за перевезення одиниці ваги (обсягу) вантажу.
Збір — сума, що додається до тарифу і сплачується за послуги при транспортуванні вантажу і яка визначається згідно з умовами перевезення або обслуговування при такому перевезенні. Тарифи і збори за транспортування вантажу, застосовані перевізником, повинні бути опубліковані перевізником чи від його імені (або якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) і дійсні на день видачі перевізного документа (накладної, авіавантажної накладної, коносамента тощо).
Фрахт — винагорода (компенсація), що сплачується за договором фрахтування (чартеру) за використання транспортного засобу. Так, згідно зі ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України2, фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна на певний час.
Провізна плата — це плата за перевезення вантажу за договором. Плата за договором перевезення (провізна плата) сплачується вантажовідправником на підставі ст. 307 Господарського кодексу України — це є його обов'язком. Невиконання цього обв'язку є підставою до розірвання договору перевезення.
1 Наказ Державного комітету статистики України від 7 березня 2002 року № 114 «Про затвердження методологічних положень щодо організації статис тичного спостереження за змінами тарифів на вантажні перевезення залізнич ним транспортом».
2 Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 47 - 52.
295
Форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.
Договір перевезення є реальним. На підставі ст. 307 Господарського кодексу України перевізник зобов'язується доставити ввірений йому другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення. В деяких випадках договір перевезення вантажу може бути консенсуаль-ним (наприклад, договір каботажного морського перевезення, довгострокові договори перевезення і т. ін.). Таким чином, зобов'язання перевізника, у більшості випадків, виникають з моменту передачі йому вантажу.
Договір перевезення є строковим. В договірних відносинах з перевезення вантажів необхідно відрізняти такі види строків: строк діїдоговору, строк перевезення, строки виконання окремих зобов'язань, які пов'язані з перевезенням вантажів. Договори перевезень за строкам їх дії поділяються на разові та довгострокові. Так, за ч. З ст. 307 Господарського кодексу України (ст. 914 ЦК України) вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних упродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — подавати до перевезення вантажі в погодженому сторонами обсязі.
Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори (ч.4 статті 307 Господарського кодексу України): довгостроковий — на залізничному і морському транспорті; навігаційний — на річковому транспорті (внутрішньому флоті). Особливості укладення довгострокових договорів залежно від виду транспорту визначаюгься транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Причому від перевізних документів (документів, що підтверджують укладення договору перевезення і передачі вантажу) необхідно відрізняти транспортні документи, які складаються на підставі перевізних документів щодо вантажу. Це такі документи, як дорожній лист, маніфест, дорожня відомість тощо.
Дорожній лист — це документ встановленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу. Маніфест являє собою перелік коносаментів. Маніфест (реєстр) — це товаросупровідний документ, у якому заявлено всі міжнародні експрес-відправ-лення, що містяться в цьому вантажі, та який може виступати в ролі єдиного транспортного документа при перевезенні консолідованих
296
міжнародних експрес-відправлень під митним контролем з митниці відправлення до митниці призначення.
Особливості укладення договорів, а також складання перевізних документів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень.
При перевезеннях повітряним транспортом використовується авіаційна вантажна накладна. Авіаційна вантажна накладна (або транспортна накладна) — це документ, оформлений вантажовідправником чи від імені вантажовідправника, у тому числі його електронна копія (в разі застосування), який є свідченням укладення договору перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у ньому.
При перевезеннях автомобільним транспортом використовується товарно-транспортна накладна. Товарно-транспортна накладна — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
При перевезеннях залізничним транспортом основним перевізним документом є накладна. Згідно зі статтями 6, 23, 24 Статуту залізниць України, наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 «Про затвердження правил оформлення перевізних документів», накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.
При перевезеннях вантажним внутрішнім флотом (водним транспортом) основним перевізним документом також є накладна. Згідно з п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР1, вантажовідправник зобов'язаний одночасно з передачею вантажу надати перевізнику накладну. Накладна підписується вантажовідправником. Вона супроводжує вантаж на всьому шляху його слідування і видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем. На підставі накладної порт або причал відправлення складає дорожню відомість, яка також слідує разом з вантажем і після видачі вантажу в пункті призначення залишається в перевізника. Для посвідчення приймання вантажу до перевезення вантажовідправнику видається квитанція. Дата приймання вантажу до перевезення посвідчується календарним штемпелем порту або причалу відправлення на накладній, квитанції та дорожній відомості.
При перевезеннях морським вантажним транспортом коносамент є одним із основних інструментів в правочинах, пов'язаних з використанням морських суден. Він використовується як у трамповому (при укла-
1 Статут внутрішнього водного транспорту СРСР 1955 року // ЗП СРСР. — 1959. - № 2, № 7; 1969. - № 18; 1972. - № 4; 1974. - № 17; 1977. - № 7, № 19; 1982. - № 2; 1985 - № 4.
297
денні договору фрахтування на рейс), так і в лінійному судноплавстві. В трамповому судноплавстві коносамент, виданий згідно з чартером, передусім виконує роль розписки в прийнятті вантажу до перевезення, а також є доказом укладення і виконання договору перевезення вантажу морем. У лінійному судноплавстві, крім вказаного, коносамент виконує ще одну важливу функцію: він є вантажорозпорядчим документом. Коносамент є письмовим документом, який видається капітаном судна або агентом перевізника. Він встановлює факт навантаження на борт судна, а також підтверджує зобов'язання перевізника перевезти вантаж у порт призначення і видати його відповідній особі. Коносамент уособлює і «замінює» собою вантаж, що дає змогу його держателю розпоряджатися вантажем. Зокрема, цією властивістю коносамент відрізняється від квитанції (розписки) в прийманні вантажу. За сферою свого застосування (трампове чи лінійне судноплавство) коносаменти поділяються на чартерні і лінійні; по значущості в комерційному обороті — на «чисті» або з обумовленнями; залежно від умов прийняття вантажу до перевезення — бортові і небортові; за умовами передачі вантажу вантажоодержувачу — іменні, ордерні, на пред'явника.
Перевізник, згідно із ст. 137 Кодексу торговельного мореплавства України, може видати не коносамент, а інший документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення.
Істотними умовами договору перевезення вантажу є:
найменування вантажу;
фізична характеристика вантажу: його маса, вага, кількість місць, тара, упаковка, особливі властивості;
умови перевезення: пункт призначення, строк доставки, найменування вантажоодержувача, провізна плата.
Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.
Згідно зі ст. 310 Господарського кодексу України, перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Таке повідомлення фактично, як правило, здійснює не сам перевізник, а на підставі транспортних кодексів, статутів, правил перевезень вантажів — агенти перевізника, роль яких виконують автовокзали, причали, порти, залізнодорожні вокзали, аеропорти тощо. Агенти перевізника здебільшого є самостійними суб'єктами господарювання — юридичними особами і діють на підставі договору з перевізником.
Згідно з п. 42. Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, порти і причали здійснюють операції по прийманню, навантаженню,
298
розвантаженню, короткотерміновому зберіганню і видачі вантажів, в тому числі вантажів в контейнерах.
У повітряних перевезеннях таку функцію виконують аеропорти. Згідно зі ст. 48 Повітряного кодексу України1, за своїм призначенням аеропорти поділяються на внутрішні та міжнародні.
Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.
Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається не витребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.
