§ 3. Договір перевезення вантажу

Господарські зобов'язання з перевезень виникають з договору. Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України, за договором переве­зення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пунк­ту призначення в установлений законодавством чи договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодер­жувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договору перевезення вантажу, як одному з видів договірних зо­бов'язань, притаманні певні особливості. Ці особливості обумовлюють­ся, перш за все, видом транспорту, який здійснює перевезення, а також особливостями вантажу. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортни­ми статутами та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Зако­нами України «Про функціонування єдиної транспортної системи Укра­їни в особливий період» від 20 жовтня 1998 року¹, «Про перевезення не-

¹ Офіційний вісник України. - 1998. - № 47. - Ст. 1722. 294

безпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року, «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року.

Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, за яким пе­ревізник і вантажовідправник набувають відповідних прав та обов'язків. При цьому, не будучи стороною договору, певні права та обов'язки має тре­тя особа — вантажоодержувач (крім випадків, коли вантажовідправник і вантажоодержувач є однією особою). Права і обов'язки вантажоодержувача виникають на підставі закону, деталізуються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів окремими видами транспорту.

Договір перевезення є сплатним. Згідно зі ст. 311 Господарського ко­дексу України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства. Ціни (тарифи) за послуги з перевезення вантажів можуть бути договірними, якщо не встановлені тарифами, за­твердженими у встановленому порядку. Роботи та послуги, які викону­ються перевізником на вимогу володільця вантажу і не передбачені та­рифами, оплачуються за домовленістю.

Законодавство України використовує кілька понять, пов'язаних з оплатою послуг перевізника: фрахт, провізна плата, тариф, збір.

Тариф — це грошове відображення вартості надання послуги на ван­тажні перевезення¹, сума, установлена відповідно до законодавства України перевізником за перевезення одиниці ваги (обсягу) вантажу.

Збір — сума, що додається до тарифу і сплачується за послуги при транс­портуванні вантажу і яка визначається згідно з умовами перевезення або обслуговування при такому перевезенні. Тарифи і збори за транспорту­вання вантажу, застосовані перевізником, повинні бути опубліковані пере­візником чи від його імені (або якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) і дійсні на день видачі перевізно­го документа (накладної, авіавантажної накладної, коносамента тощо).

Фрахт — винагорода (компенсація), що сплачується за договором фрахтування (чартеру) за використання транспортного засобу. Так, згідно зі ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України², фрахту­вальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна на певний час.

Провізна плата — це плата за перевезення вантажу за договором. Плата за договором перевезення (провізна плата) сплачується ванта­жовідправником на підставі ст. 307 Господарського кодексу України — це є його обов'язком. Невиконання цього обв'язку є підставою до розір­вання договору перевезення.

¹ Наказ Державного комітету статистики України від 7 березня 2002 року № 114 «Про затвердження методологічних положень щодо організації статис­ тичного спостереження за змінами тарифів на вантажні перевезення залізнич­ ним транспортом».

² Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 47 - 52.

295

Форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру опла­ти за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.

Договір перевезення є реальним. На підставі ст. 307 Господарського кодексу України перевізник зобов'язується доставити ввірений йому дру­гою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення. В деяких випадках договір перевезення вантажу може бути консенсуаль-ним (наприклад, договір каботажного морського перевезення, довгостро­кові договори перевезення і т. ін.). Таким чином, зобов'язання перевізни­ка, у більшості випадків, виникають з моменту передачі йому вантажу.

Договір перевезення є строковим. В договірних відносинах з перевезен­ня вантажів необхідно відрізняти такі види строків: строк діїдоговору, строк перевезення, строки виконання окремих зобов'язань, які пов'язані з пере­везенням вантажів. Договори перевезень за строкам їх дії поділяються на разові та довгострокові. Так, за ч. З ст. 307 Господарського кодексу України (ст. 914 ЦК України) вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних упродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — подавати до пе­ревезення вантажі в погодженому сторонами обсязі.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори (ч.4 статті 307 Господарського кодексу України): довгостроковий — на залізничному і морському транспорті; навігаційний — на річковому транспорті (внутрішньому флоті). Особливості укладення довгостроко­вих договорів залежно від виду транспорту визначаюгься транспортни­ми кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладен­ня договору перевезення вантажу підтверджується складенням пе­ревізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечу­вати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з пра­вилами здійснення відповідних перевезень. Причому від перевізних документів (документів, що підтверджують укладення договору переве­зення і передачі вантажу) необхідно відрізняти транспортні документи, які складаються на підставі перевізних документів щодо вантажу. Це такі документи, як дорожній лист, маніфест, дорожня відомість тощо.

Дорожній лист — це документ встановленого законодавством зраз­ка для визначення та обліку роботи транспортного засобу. Маніфест являє собою перелік коносаментів. Маніфест (реєстр) — це товаросу­провідний документ, у якому заявлено всі міжнародні експрес-відправ-лення, що містяться в цьому вантажі, та який може виступати в ролі єдиного транспортного документа при перевезенні консолідованих

296

міжнародних експрес-відправлень під митним контролем з митниці відправлення до митниці призначення.

Особливості укладення договорів, а також складання перевізних документів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень.

При перевезеннях повітряним транспортом використовується авіа­ційна вантажна накладна. Авіаційна вантажна накладна (або транспорт­на накладна) — це документ, оформлений вантажовідправником чи від імені вантажовідправника, у тому числі його електронна копія (в разі застосування), який є свідченням укладення договору перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у ньому.

При перевезеннях автомобільним транспортом використовується товарно-транспортна накладна. Товарно-транспортна накладна — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При перевезеннях залізничним транспортом основним перевізним доку­ментом є накладна. Згідно зі статтями 6, 23, 24 Статуту залізниць Укра­їни, наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 «Про затвердження правил оформлення перевізних доку­ментів», накладна є складовою частиною комплекту перевізних доку­ментів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорож­ньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

При перевезеннях вантажним внутрішнім флотом (водним транспор­том) основним перевізним документом також є накладна. Згідно з п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР¹, вантажовідправник зо­бов'язаний одночасно з передачею вантажу надати перевізнику наклад­ну. Накладна підписується вантажовідправником. Вона супроводжує ван­таж на всьому шляху його слідування і видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем. На підставі накладної порт або причал відправлення складає дорожню відомість, яка також слідує разом з вантажем і після видачі вантажу в пункті призначення залишається в перевізника. Для посвідчення приймання вантажу до перевезення ван­тажовідправнику видається квитанція. Дата приймання вантажу до пере­везення посвідчується календарним штемпелем порту або причалу відправлення на накладній, квитанції та дорожній відомості.

При перевезеннях морським вантажним транспортом коносамент є одним із основних інструментів в правочинах, пов'язаних з використан­ням морських суден. Він використовується як у трамповому (при укла-

¹ Статут внутрішнього водного транспорту СРСР 1955 року // ЗП СРСР. — 1959. - № 2, № 7; 1969. - № 18; 1972. - № 4; 1974. - № 17; 1977. - № 7, № 19; 1982. - № 2; 1985 - № 4.

297

денні договору фрахтування на рейс), так і в лінійному судноплавстві. В трамповому судноплавстві коносамент, виданий згідно з чартером, передусім виконує роль розписки в прийнятті вантажу до перевезення, а також є доказом укладення і виконання договору перевезення ванта­жу морем. У лінійному судноплавстві, крім вказаного, коносамент ви­конує ще одну важливу функцію: він є вантажорозпорядчим докумен­том. Коносамент є письмовим документом, який видається капітаном судна або агентом перевізника. Він встановлює факт навантаження на борт судна, а також підтверджує зобов'язання перевізника перевезти вантаж у порт призначення і видати його відповідній особі. Коносамент уособлює і «замінює» собою вантаж, що дає змогу його держателю роз­поряджатися вантажем. Зокрема, цією властивістю коносамент відріз­няється від квитанції (розписки) в прийманні вантажу. За сферою сво­го застосування (трампове чи лінійне судноплавство) коносаменти поділяються на чартерні і лінійні; по значущості в комерційному обо­роті — на «чисті» або з обумовленнями; залежно від умов прийняття ван­тажу до перевезення — бортові і небортові; за умовами передачі ванта­жу вантажоодержувачу — іменні, ордерні, на пред'явника.

Перевізник, згідно із ст. 137 Кодексу торговельного мореплавства України, може видати не коносамент, а інший документ на підтверджен­ня отримання вантажу для перевезення.

Істотними умовами договору перевезення вантажу є:

найменування вантажу;

фізична характеристика вантажу: його маса, вага, кількість місць, тара, упаковка, особливі властивості;

умови перевезення: пункт призначення, строк доставки, наймену­вання вантажоодержувача, провізна плата.

Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови переве­зення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

У разі переривання або припинення перевезення вантажів з неза­лежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

Згідно зі ст. 310 Господарського кодексу України, перевізник зо­бов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адре­су. Таке повідомлення фактично, як правило, здійснює не сам пе­ревізник, а на підставі транспортних кодексів, статутів, правил переве­зень вантажів — агенти перевізника, роль яких виконують автовокзали, причали, порти, залізнодорожні вокзали, аеропорти тощо. Агенти пе­ревізника здебільшого є самостійними суб'єктами господарювання — юридичними особами і діють на підставі договору з перевізником.

Згідно з п. 42. Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, порти і причали здійснюють операції по прийманню, навантаженню,

298

розвантаженню, короткотерміновому зберіганню і видачі вантажів, в тому числі вантажів в контейнерах.

У повітряних перевезеннях таку функцію виконують аеропорти. Згідно зі ст. 48 Повітряного кодексу України¹, за своїм призначенням аеропорти поділяються на внутрішні та міжнародні.

Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержу­вач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмо­вився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідо­мивши його про це.

Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення пе­ревізником одержувача, вважається не витребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.