§ 3. Антиконкурентні правопорушення

Поняття та види антиконкурентних правопорушень. Розвиток та ефек­тивне функціонування повноцінного конкурентного середовища потре­бує як усунення або істотного зменшення впливу негативних чинників об'єктивного характеру, так і попередження та припинення правопору­шень, що завдають шкоди добросовісній конкуренції.

Загальновизнаними ознаками правопорушення є: наявність діяння, що виражається в діяльності чи бездіяльності особи; протиправність, тобто порушення прямо встановленої в законі заборони чи невиконання обов'язку, що встановлений в законі чи договорі; наявність вини, тоб­то розуміння чи усвідомлення протиправності власної поведінки і наслідків, що настають; деліктоздатність особи; наявність шкоди чи можливості її заподіяння і причинного зв'язку між протиправним діян­ням та заподіяною шкодою¹.

Загальним об'єктом посягання для всіх антиконкурентних правопо­рушень є відносини конкуренції у сфері господарювання. Основними видами антиконкурентних правопорушень є монополістична діяльність та недобросовісна конкуренція.

Монополістична діяльність та недобросовісна конкуренція супере­чать Конституції України, а також законам України «Про захист еко­номічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції», отже, є протиправними. Антиконкурентні правопорушення завдають шкоди відносинам добросовісної конкуренції, обмежують свободу гос­подарської діяльності, порушують інтереси споживачів. Проте склад ан­тиконкурентних правопорушень є «формальним», в чинному законо­давстві не міститься вимог про обов'язковість доказування конкретної майнової шкоди (збитків).

Суб'єктами антиконкурентних правопорушень є суб'єкти господарю­вання, група суб'єктів господарювання, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського контролю, фізичні особи.

До суб'єктів господарювання, згідно зі ст. 1 Закону України «Про за­хист економічної конкуренції», належать юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності або фізичні особи, що здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі ті, що здійснюють контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господа­рювання, якщо один або кілька з них здійснюють контроль над інши­ми. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної

¹ Общая теория государства й права / Под ред. проф. М. Н. Марченко. — М., 1998. - Т. 2. - С. 582; Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причини, ответственность. — М., 1985. — С. 47.

242

влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адмішстратив-но-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Спеціальною категорією конкурентного законодавства є група суб'єктів господарювання, що пов'язані відносинами контролю.

Під контролем в конкурентному законодавстві розуміють вирі­шальний вплив однієї чи кількох пов'язаних юридичних та (або) фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки:

праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною ча­стиною;

праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта госпо­дарювання;

укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господа­рювання;

заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господа­рювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених по­сад в іншому суб'єкті господарювання.

Види антиконкурентних правопорушень передбачені Законами України «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недо­бросовісної конкуренції».

Монополістична діяльність. У статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» міститься вичерпний перелік порушень зако­нодавства про захист економічної конкуренції, які в науці конкурент­ного права називають обмежувальною практикою (гезігісііуе ргасіісе) або монополістичною діяльністю, що визначається як дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання, органів державної влади, місцевого самовря­дування, адміністративно-госпосподарського управління та контролю, що суперечать чинному законодавству і спрямовані на недопущення, усунення або обмеження конкуренції на ринку.

Цим Законом передбачені види монополістичної діяльності, а саме: антиконкурентні узгоджені дії, зловживання домінуючим становищем на ринку, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управління та конт-

243

ролю, а також обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, їх об'єднань.

Антиконкурентні узгоджені дії. Адам Сміт у своїй відомій книзі «Дослідження властивостей та причин багатства народу» зазначав, що особи однієї професії рідко збираються разом, навіть просто повесели­тися або відпочити, без того, щоб їх зустрічі не оберталися в зговір проти суспільства чи в пошук того, як підняти ціни¹. Отже, суспільство до­сить давно усвідомило руйнівні наслідки подібних дій підприємців як для окремих покупців, так і для економіки в цілому.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції», узгодженими діями вважається укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена антиконкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної по­ведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

У наступній ст. 6 визначається, які ж саме узгоджені дії є антиконку-рентними. Такими діями є погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції.

У науці конкурентного права існує кілька сталих критеріїв, за яки­ми класифікують антиконконкурентні дії суб'єктів господарювання.

По-перше, їх поділяють на формальні та неформальні угоди. Фор­мальні угоди — це офіційно укладені договори, домовленості про взаємні дії чи бездіяльність, які мають юридичну силу і призводять до обмеження, усунення або припинення конкуренції на певному товар­ному ринку. Наявність таких формальних угод досить легко дає змогу довести наявність антиконкурентного правопорушення та притягнути сторони до відповідальності.

Набагато складніше довести і припинити узгоджені антиконку-рентні дії, якщо вони здійснюються відповідно до неформальної, так званої «джентльменської угоди», яку кваліфікують як «зговір». Фор­мальні і неформальні угоди мають однаково руйнівні наслідки для кон­куренції.

По-друге, за суб'єктним складом поділяють на «горизонтальні», «вертикальні», «конгломератні» і «змішані».

Горизонтальні узгоджені дії — це укладення суб'єктами господарю­вання угод у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена між ними кон­курентна поведінка (діяльність, бездіяльність), коли суб'єкти господа­рювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів.

¹ Сміть Адамь. Исследованіе свойства й причінь богатствь народа. - СПб.: Медіцинская типографія, 1805. - Т. 3. - С. 389.

244

Вертикальні узгоджені дії— це укладення суб'єктами господарюван­ня угод у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена між ними конку­рентна поведінка (діяльність, бездіяльність), коли суб'єкти господарю­вання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець — поку­пець, постачальник — споживач).

Конгломератні узгоджені дії — це укладення суб'єктами господарю­вання угод у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена між ними кон­курентна поведінка (діяльність, бездіяльність), коли суб'єкти господарю­вання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку то­варів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець — покупець, постачальник — споживач).

Змішані узгоджені дії— це будь-яка погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, коли відбувається змішування двох чи більше вищезазначених видів узгоджених дій.

Як правило, «горизонтальні» узгоджені дії забороняються рег зе (завжди), без доказів їх протиправності, адже вони з неминучістю приз­водять до обмеження конкуренції.

Щодо протиправності вертикальних узгоджених дій, то це питання одне з найскладніших в практиці Антимонопольного комітету України, зважаючи на те, що під час процесу прийняття рішень органам влади бракує добре визначених кількісних та якісних критеріїв. Розслідуван­ня проводяться на основі індивідуального підходу, який, з одного боку, вимагає високого рівня професіоналізму від виконавців, а з другого — залишає місце для корупції. Іноземні правники, визначаючи ступінь шкідливості для конкуренції вертикальних узгоджених дій, виходять з інтенсивності конкуренції на певному ринку. Якщо рівень конкуренції на ринку високий, то вертикальні угоди не можуть завдати їй шкоди.

По-третє, за ознаками об'єктивної сторони антиконкурентні узго­джені дії поділяються на цінові та нецінові.

До цінових обмежень належать різноманітні формальні і неформальні угоди, як «горизонтальні» так і «вертикальні» про встановлення фіксо­ваних цін на продукцію. До нецінових обмежень належать угоди про роз­поділ ринків або про різноманітну узгоджену господарську тактику, що обмежує конкуренцію.

За певних умов антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозво­лені органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

245

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізації виробництва.

Антимонопольним комітетом України затверджено Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного коміте­ту України на узгоджені дії суб'єктів господарювання¹.

Справи про антиконкурентні погоджені дії становлять порівняно невеликий відсоток в правозастосовчій практиці державних антимоно-польних органів України. Безумовно, боротьба з такими правопорушен­нями передусім ускладнюється тим, що антиконкурентні угоди, як пра­вило, укладаються потайки, що значно ускладнює збирання доказів. Але в нашій державі, на думку окремих дослідників, існують додаткові мож­ливості провадження суб'єктами господарювання таких дій — це галу­зева структура управління економікою, наявність організаційних струк­тур монопольного типу (концернів, асоціацій), часті зміни умов функ­ціонування суб'єктів господарювання тощо.

Зловживання домінуючим становищем. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є найбільш поширеним видом монополіс­тичної діяльності. Суб'єктами цього правопорушення можуть бути підприємці, що посідають монопольне (домінуюче) становище на рин­ку. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливо­стей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сирови­ни, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта госпо­дарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру частин ринку, що належать конкурентам.

¹ Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затверджені роз­порядженням АМК України 12 лютого 2002 року// Офіційний вісник України. -2002.-№11.-Ст. 543.

246

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожно­го з кількох суб'єктів господарювання, якщо:

сукупна частина не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частини на ринку, переви­щує 50 відсотків;

сукупна частина не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частини на ринку, переви­щує 70 відсотків.

Отже, чинне законодавство встановлює досить чіткі якісні та кіль­кісні показники, що мають характеризувати ринкове становище суб'єк­та господарювання. Детально порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку визна­чається в Методиці, затвердженій Антимонопольним комітетом України 5 березня 2002 року¹.

Визначення монопольного становища проводиться в декілька етапів:

встановлення об'єктів аналізу: а саме суб'єкта господарювання та конкретного товару, який випускається або придбавається цим суб'єк­том (суб'єктами) господарювання;

складання переліку основних продавців (постачальників, вироб­ників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

визначення товарних меж ринку;

визначення територіальних (географічних) меж ринку;

визначення часових меж ринку;

визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

складання переліку продавців — потенційних конкурентів;

визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання;

встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

У методиці дається детальне роз'яснення щодо кожного етапу ви­значення домінуючого становища. Основним результатом визначення домінуючого становища певного суб'єкта господарювання є включен­ня його до Переліку, порядок ведення якого визначений Положенням про складання та ведення переліку суб'єктів господарювання, що посідають монопольне становище на ринку.

Монопольне (домінуюче) становище не є правопорушенням, воно має такі наслідки, як регулювання фонду заробітної плати, регулюван­ня цін та тарифів тощо. Порушенням законодавства вважається зловжи­вання таким становищем на ринку. Поняття та види зловживань перед-

¹ Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Затверджена розпорядженням АМК України 5 бе­резня 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. - Ст. 778.

247

бачені ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Зло­вживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1. встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної кон­ куренції на ринку;

2. застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3. обумовлення укладення угод прийняттям суб'єктом господарю­ вання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з тор­ говими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4. обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що за­ вдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покуп­ цям, продавцям;

5. часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6. суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів гос­ подарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7. створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усу­ нення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання домінуючим становищем можна поділити на цінові, договірні та виробничо-комерційні.

Законодавством передбачено три види цінових зловживань:

встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (розцінок, тарифів) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції;

встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої то­вари, що обмежують права окремих споживачів.

Законодавство не визначає, що слід розуміти під «дискримінаційни­ми цінами», «монопольно високим цінами» та «монопольно низькими цінами». Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції», зазначені поняття можна вважати різновидами монопольної ціни, «яка встановлюється суб'єктом господарювання, що посідає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача».

Встановлення монопольно високих цін посягає, передусім, на пра­ва споживачів і обумовлює отримання надприбутку домінуючим під-

248

приємством. «Монополіст, встановлюючи високі ціни, може виробля­ти менше продукції, але, застосовуючи монопольне ціноутворення, одержати за неї прибуток, який перевищує звичайний... В умовах мо­нопольного ринку споживачі мають справу з вищими цінами, що озна­чає зниження рівня їх добробуту. За рахунок споживача збагачується монополіст»¹.

Встановлення монопольне низьких цін обмежує конкуренцію на певному товарному ринку, оскільки є суттєвим бар'єром доступу для нових виробників та засобом витиснення з ринку дрібніших конку­рентів. В економічній теорії монопольне низька ціна розглядається як «ціна блокування входу», а тактика використання знижених цін отри­мала назву «глибокі кишені» (сіеер роскеїз), під цим висловом розуміють здатність крупних фірм чи конгломератів піти на пожертвування знач­них фінансових та інших ресурсів для продажу товарів нижче собівар­тості протягом довгого часу. Таким чином, «глибокі кишені» надають домінуючий фірмі несправедливі переваги перед конкурентами, оскіль­ки не всі здатні витримати такі збитки².

Третім видом монополістичної діяльності є антиконкурентні дії ор­ганів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, що передбачені в розділі 3 За­кону України «Про захист економічної конкуренції». Згідно зі ст. 15 За­кону, антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття:

будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність цих органів (колегіального органу чи посадової осо­би), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обме­ження чи спотворення конкуренції.

Однією з головних причин таких порушень є практика здійснення державними органами та органами місцевого самоврядування госпо­дарської діяльності. Поєднання функцій управління та господарювання становить реальну загрозу економічним перетворенням в нашій державі.

Четвертим видом монополістичної діяльності є правопорушення, передбачені статтями 18—21 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Вони мають загальну назву «Обмежувальна та дискри­мінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань».

Суб'єктами цих правопорушень є суб'єкти господарювання, які отримали у встановленому порядку право на узгоджені дії, відповідно до ст. 11 Закону, на об'єднання підприємств.

таикл. с.. портер, ч^тратспи конкуренції, методика ана діяльності конкурентів: Пер. з англ. — К., 1998. — С. 31—34, 248.

Дахно 1.1. Антимонопольне право: Курс лекцій. — К., 1998. — С. 15. Майкл. Е. Портер. Стратегія конкуренції. Методика аналізу галузей і

ч/л^ті ^лчілх^оичмі». ТТл« ґ» •їттт'п V 1 ООС ґ"¹ 11 1А ОЛО

249

Суб'єктам господарювання, які дістали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарюван­ня обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих при­чин різний підхід до різних суб'єктів господарювання.

Суб'єктам господарювання, які дістали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їхніми конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям

Не допускається обмежувальна діяльність об'єднань шляхом відмо­ви суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необгрунтованою і невиправданою.

Поняття та види недобросовісної конкуренції. Економічною наукою досліджені та узагальнені методи успішної та добросовісної конкурент­ної боротьби, які застосовуються в господарській діяльності. Спеціальні економічні дисципліни, такі як теорія конкуренції, менеджмент, мар­кетинг, вивчають відповідні сторони діяльності суб'єктів господарюван­ня, що спрямовані на підвищення їхньої конкурентоспроможності. Існує велика кількість стратегій добросовісної конкуренції, але майже всі вони базуються на комбінуванні двох головних джерел конкуренто­спроможності: зниження витрат на продукт, що виробляється, отже, і його ціни, та підвищення споживчої вартості товару, що пропонується'. Але добросовісна конкуренція в сучасних умовах потребує великих інте­лектуальних та фінансових витрат, високого професіоналізму. Тому до­сить велика кількість підприємців намагається увійти на певний товар­ний ринок чи отримати ринкові переваги, завдаючи шкоди правам та законним інтересам своїх конкурентів.

В Україні основним джерелом правового регулювання у цій сфері є Закон від 7 червня 1996 року «Про захист від недобросовісної конку­ренції»². Згідно зі ст. 1 Закону, недобросовісною конкуренцією вважають­ся «будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності».

¹ Юданов А. Ю. Конкуренция: теория й практика: Учебно-практическое пособие. - М., 1998. - С. 348-349; Морошкин В. А., Буров В. П. Стратегичес- кое управление фирмой в условиях конкуренции: Учеб. пособие. —М., 2000. — 127 с.; Аристов О. В. Конкуренция й конкурентоспособность: Учеб. посо­ бие. - М., 1999. - 139 с.

² Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

250

Наведене визначення, на думку більшості дослідників цієї пробле­ми потребує нової редакції¹. Адже сьогодні навряд чи можна говорити про існування стійких «торгових чи інших звичаїв у підприємницькій діяльності» в українській економіці, яка не знала приватної ділової ініціативи протягом десятиліть і розвивалася відповідно до державних планів за умов відсутності конкуренції.

У таких країнах, як Німеччина, Сполучені Штати Америки, Фран­ція, Велика Британія, де недобросовісна конкуренція теж розглядається як порушення «торгових звичаїв», «добрих звичаїв торгівлі», «правил конкурентної боротьби», право вирішувати, добросовісними чи недо­бросовісними є конкретні конкурентні дії, належить суду, який у своїх рішеннях має можливість спиратися на судову практику, що складала­ся протягом більше ніж ста років, або на правила конкуренції, затвер­джені галузевими асоціаціями підприємців.

На підставі аналізу чинного законодавства та суттєвих рис цього явища, недобросовісну конкуренцію можна визначити як протиправну діяльність суб'єктів господарювання, що шляхом введення в оману спожи­вачів чи інших суб'єктів господарювання, спрямована на заміну в межах одного товарного ринку власним товаром чи послугою аналогічних товарів чи послуг конкурента, які мають сталий попит.

У Законі «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначені три основні види правопорушень, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція:

1. неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господа­ рювання;

2. створення перешкод суб'єктам господарювання в конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

3. неправомірне збирання, розголошення та використання комер­ ційної таємниці.

Неправомірне використання суб'єктом господарювання ділової репу­тації конкурента. Ділова репутація товаровиробника в уявленні спожи­вачів та інших суб'єктів господарювання досягається шляхом пропону­вання високоякісних товарів і послуг, фіксується й підтримується за допомогою власного імені виробника, фірмового найменування, знаків для товарів та послуг, рекламних матеріалів, упаковки товарів тощо.

У Законі «Про захист від недобросовісної конкуренції» виокремлені такі випадки неправомірного використання ділової репутації:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матері­алів, упаковки (ст. 4);

неправомірне використання товару іншого виробника (ст. 5);

¹ Паращук С. А. Недобросовестная конкуренция: Содержание й правовьіе средства ее пресечения: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — МГУ. — М., 1996. — 24с.; Галкин В. В. Методн недобросовестной конкуренции: зкономическое со-держание й правовеє регулирование. — Воронеж, 1996. — 107 с.

251

копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6);

порівняльна реклама (ст. 7).

Першим видом неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання (конкурента) є неправомірне використання чу­жих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Поняття «чужі позначен­ня», згідно із Законом, включає: чуже ім'я, фірмове найменування, зна­ки для товарів і послуг, інші позначення; порушенням також вважається використання рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літератур­них, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження то­варів конкурента, який має пріоритет на їх використання.

Право пріоритетного використання позначень в Україні набувається шляхом державної реєстрації або фактом їх першого використання в господарському обігу¹.

Небезпека неправомірного використання об'єктів права промисло­вої власності конкурента полягає насамперед у господарювання в уяв­ленні покупців, що дає можливість правопорушнику оманливими діями замінити на ринку своїми товарами товари конкурента.

Видами використання ділової репутації конкурента є також перед­бачене статтями 5, 6 Закону «Про захист від недобросовісної конку­ренції» неправомірне використання товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу. Неправомірним використанням товару кон­курента є введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без доз­волу уповноваженої на те особи. Це правопорушення є прямим запози­ченням результатів чужої праці. Шляхом обману покупців правопоруш­ник намагається зміцнити власну торгову марку і здобути високу діло­ву репутацію.

Видом недобросовісних конкурентних дій, пов'язаних з викорис­танням ділової репутації конкурента, є порівняльна реклама.

У сучасних умовах рекламна діяльність — один з найважливіших чинників підприємництва, запорука успіху в будь-якій галузі вироб­ництва. Тому шляхом недобросовісної реклами, що вводить в оману широке коло покупців, можуть бути досягнуті вагомі переваги в кон­куренції. Закон України «Про рекламу» у ст. 11 встановлює: «Відноси­ни, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції. Відповідальність за неправомірне порівняння в рекламі несе рекламо­давець»².

¹ Господарський кодекс України (гл. 16); Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. — Ст. 36; Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 32. — Ст. 267.

² Закон України «Про рекламу» в редакції від 11 липня 2003 року // Відо­ мості Верховної Ради України. — 2004. — № 8. — Ст. 62.

252

Відповідно до ст. 7 Закону «Про захист від недобросовісної конку­ренції», порівняльна реклама — це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господа­рювання (підприємця). Далі в цій статті йдеться про те, що порівняння в рекламі не визнається неправомірним, «якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є до­стовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів».

Отже, добросовісне, об'єктивне порівняння в рекламі, яке корисне для споживачів, не вважається правопорушенням. Такий підхід укра­їнського законодавця відповідає світовому досвіду правового регулю­вання рекламної діяльності.

Дискредитація, дезорганізація господарської діяльності конкурента та досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Характерною ознакою цього виду недобросовісної конкуренції є пряме чи побічне втручання в господарську діяльність конкурента.

Дискредитацією суб'єкта господарювання, згідно з чинним законо­давством, вважається поширення в будь-якій формі неправдивих, не­точних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання (підприємця).

Прямими втручаннями в господарську діяльність конкурента, що спрямовані на дезорганізацію його роботи, є:

схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання — спонукання конку­рентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків з цим суб'єктом господарювання;

схиляння постачальника до дискримінація покупця (замовника) — спо­нукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосеред­ньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав;

схиляння суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання догово­ру з конкурентом — вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання (підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонуван­ня суб'єкту господарювання (підприємцю) — учаснику договору, безпо­середньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Отже, згідно з чинним законодавством, правопорушенням вва­жається схилення до недобросовісних конкурентних дій, при цьому не має значення, завдано реальної шкоди конкуренту чи ні, навіть не вказано на те, що подібні дії потенційно можуть завдати шкоди кон­куренту.

253

Ще одним видом недобросовісних конкурентних дій є підкуп праців­ника постачальника або покупця, з якими конкурент перебуває в до­говірних відносинах або планує встановити такі відносини. Договірні відносини з постачальниками та покупцями продукції мають життєво важливе значення для всіх суб'єктів господарювання, тому посягання конкурентів на договірні відносини можуть призвести до дезорганізації роботи підприємства.

Згідно з чинним законодавством, антиконкурентним правопору­шенням вважаються дії, що полягають у купівлі-продажу товарів, вико­нання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом.

Купівлею-продажем товарів, виконання робіт, надання послуг з при­мусовим асортиментом вважається — купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших то­варів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Неправомірне збирання, розголошення та використання інформації, що становить комерційну таємницю конкурента. Успіх суб'єктів госпо­дарської діяльності, що є конкурентами на ринку певного товару чи по­слуги, значною мірою залежить від здатності кожного з них зберігати в таємниці відомості про власну виробничу, фінансову та іншу діяльність. Строго кажучи, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці є втручанням у господарську діяльність конку­рента, що спрямоване на дезорганізацію роботи останнього.

Відповідно до ст. ЗО Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію»', держава захищає інформацію з обмеженим доступом, одним з різновидів якої є комерційна таємниця. Поняття комерційної таємниці визначається ст. 505 Цивільного кодексу України та ст. 162 Господарського кодексу України. Комерційна таємниця — це технічна, організаційна або інша комерційна інформація, яка має право на захист від незаконного використання третіми особами, за умов, що ця інфор­мація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підста­вах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачає такі види посягань на право суб'єктів господарювання на комерційну таємницю:

неправомірне збирання комерційної таємниці: добування протиправ­ним способом відомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю);

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650. 254

розголошення комерційної таємниці: ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що, відповідно до чин­ного законодавства України, становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи мог­ло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю);

схиляння до розголошення комерційної таємниці: спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що, відповідно до законо­давства України, становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту госпо­дарювання (підприємцю);

неправомірне використання комерційної таємниці: впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підпри­ємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи непра­вомірно здобутих відомостей, що становлять, відповідно до законодав­ства України, комерційну таємницю.