Офіційно-діловий стиль української мови.

ОДС—функційний різновид мови, який слугує для допомоги спілкування у державно-політичній, економічній сфері, та громадському житті.

Основне призначення—регулювати ділові стосунки у зазначених вище сферах, та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка:

1. нейтральний тон викладення змісту у прямому значенні.

2. документальність

3. використання слів та виразів, що безпосередньо пов’язані з думкою.

4. вставні речення, застереження.

Мовні засоби:

1. відсутність обов’язкової авторської індивідуальності, та емоційно-експресивної лексики.

2. наявна фразеологія повинна мати специфічний характер.

3. чітка будова тексту.

4. безсполучникове речення.

5. наявність великої кількості від дієслівних іменників.

Науковий стиль української мови.

Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

• Ясність і предметність тлумачень;

• Логічна послідовність і доказовість викладу;

• Загальність понять і явищ;

• Об’єктивний аналіз;

• Точність і лаконічність висловлювань;

• Аргументація та переконливість тверджень;

• Докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризується:

• великою кількістю наукової термінології;

• наявністю схем, таблиць, графіків, карт та інших знаків;

• залученням цитат і посилань на першоджерела;

• використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

• монологічним характером текстів;

• переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів

• окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища.

Науковий стиль у наслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підтипів:

1. власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова та дипломна роботи, тези), який у свою чергу поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарний тексти.

2. науково-популярний застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів.

3. науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль української мови.

Публiцистичний стиль – один з найбiльших дiйових, широковживаних з-помiж iнших стилiв. Основна функцiя публiцистичного стилю – дiяння, вплив. Вiн реалiзується у виступi, нарисi, публiцистичнiй статтi, памфлетi, дискусiї. Публiцистичний стиль призначений для обговорення, вiдстоювання та пропаганди важливих суспiльно – полiтичних iдей, сприяння суспiльному розвитку, вирiшення суспiльно – полiтичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до дiяльностi. Сферою спiлкування виступає громадсько – полiтичне життя, суспiльно – культурна, виробнича дiяльнiсть, навчання. Публiцистичний стиль має певні ознаки: поєднання логiчностi доказiв, точностi висловлювання наукових положень з емоцiйно-експресивною образнiстю, використання художнiх засобiв – епiтетiв, порiвнянь, метафор. Використовуються такi мовнi засоби як суспiльно-полiтична лексика, емоцiйно забарвленi слова, риторичнi запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцiнний (iронiя, сарказм, захоплення, гнiв); точнi найменування (подiй, дат, мiсцевостi, учасникiв), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього. А ще публіцистичний стиль має підстилі: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення); художньо – публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе – короткі нариси вишуканої форми); науково – публіцистичний (літературно –критичні статті, огляди тощо).