Сутність понять “культура мовлення” і “культура мови”. Роль культури мовлення у професійній діяльності.

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення – процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов’язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення – явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови – часткове, окреме, індивідуальне.

Культура мовлення – збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, чесності, чистоті, логічній стрункості.

“Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов’язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.”

А ось як подає визначення поняття “культура мови” словник лінгвістичних термінів: культура мови – це ступінь відповідності нормам вимови (орфоепії), слововживання та ін. установленим для даної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні. Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини і визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Але засвоїти літературні норми вимови й дотримувати їх набагато складніше й важче , ніж навчитися правильно писати.

Вимоги до усного ділового мовлення.

Обставини, за яких відбувається усне спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову , якщо людина сидить перед нами – і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін.

Тому усне ділове спілкування звичайно поділяють на публічне й приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдання). Ми розглянемо обидва ці види усного ділового спілкування за ситуаціями мовлення. Проблема усного ділового спілкування тут буде розглядатися у плані тих конкретних ситуацій, у яких реалізується усне офіційне мовлення. Саме тому в цьому розділі розглядаються, крім спілкування в колективі, ділових нарад, прийому відвідувачів і телефонних розмов, також і різні тип публічних виступів, з якими працівниками різних організацій, підприємств та установ доводиться систематично мати справу (це участь в обговоренні різних питань на ділових засіданнях, нарадах, зборах; це агітаційні, пропагандистські виступи; це доповіді та лекції адміністративного, наукового, економічного, політичного, та ін. характеру). Постійно залишається у полі зору також етичний аспект усного ділового спілкування.

Оскільки добір мовних засобів підпорядковується позамовним факторам (меті спілкування, суспільній сфері спілкування), то розглядати ми їх будемо як єдине ціле, не відриваючи мовних засобів від позамовної життєвої ситуації і враховуючи загальні етичні вимоги в діловому спілкуванні.

Усне мовлення – це слухове сприймання повної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.

В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми, тощо.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні.

За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Важлива ознака усного мовлення – це простота і природність. Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.