
- •Роль мови в суспільному житті.
- •Місце української мови серед інших мов світу
- •Основні положення законодавчих актів щодо функціонування української мови
- •Мовна політика в контексті державотворення.
- •Функції мови. Комунікативна функція як основна функція мови.
- •Гносеологічна та експресивна функції мови.
- •Поняття “мовна норма”, типи мовних норм, приклади порушення мовних норм внаслідок інтерференції.
- •Офіційно-діловий стиль української мови.
- •Науковий стиль української мови.
- •Публіцистичний стиль української мови.
- •Художній та розмовний стилі.
- •Вимоги до написання тексту документів.
- •Дефініція терміна; джерела походження, способи утворення, роль для збагачення лексичного фонду української мови.
- •Особливості використання неологізмів та запозичень.
- •Джерела лексичних запозичень.
- •Роль синонімії для збагачення лексичного фонду української мови.
- •Труднощі використання паронімів
- •Основні вимоги до оформлення цитат.
- •Основні вимоги до оформлення бібліографії. Необхідність уніфікації бібліографічних посилань.
- •Роль фразеології для збагачення української мови.
- •Сутність понять “культура мовлення” і “культура мови”. Роль культури мовлення у професійній діяльності.
- •Вимоги до усного ділового мовлення.
- •Особливості використання формул мовленнєвого етикету і невербальних засобів комунікації в професійному спілкуванні.
- •Морфологічні особливості текстів офіційно-ділового та наукового стилів мовлення.
- •Особливості використання іменників у ділових паперах
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник.
- •Дієслово.
- •Дієприкметник.
- •Лексичні особливості текстів офіційно-ділового стилю мовлення.
- •Лексичні особливості текстів наукового стилю мовлення.
- •Синтаксичні особливості текстів офіційно-ділового стилю мовлення.
- •Синтаксичні особливості текстів наукового стилю мовлення.
- •Основні принципи семантизації термінологічної лексики.
- •Особливості використання дієслівних форм в текстах офіційно-ділового та наукового стилів.
- •Разом пишуться:
- •Аналіз орфоепічних та синтаксичних норм української і російської мов.
- •Російська мова – Українська мова
- •Позиційні евфонічні чергування в українській мові.
- •Порівняльна характеристика складних випадків керування (укр. І рос.) в текстах офіційно-ділового та наукового стилів мовлення.
- •Труднощі перекладу процесових понять.
- •Особливості узгодження підмета з присудком у наукових текстах.
- •Недоліки ділового мовлення (суржик, плеоназм, тавтологія тощо).
Труднощі перекладу процесових понять.
Найбільші труднощі виникають під час перекладу з російської мови віддієслівних похідників: іменників, прикметників та дієприкметників. Слід уникати вживання однакового суфікса для творення слів, що означають різні або протилежні(супротивні) за змістом поняття, наприклад, здатність до активної чи пасивної дії.
Дія
Процес, у загальному розумінні, - це дія або сукупність дій, пов`язаних між собою. Поділяючись на два види: доконаний і недоконаний, дія має певну межу тривання - доконана, коли вона одноразова або багаторазова, але завершена на певному етапі і недоконана, коли вона триває або повторюється неоднарозово. Українська мова, на відміну від російської, поняття доконаної та недоконаної дії здатна розрізняти одним дієсловом або віддієслівним іменником.
Назва дії
Дія (процес) в українській мові позначається переважено дієсловами, але сучасний науковий та офіційно - діловий стилі потребують уживати віддієслівних іменників із закінченями на -нн(я) та –тт(я).
Слід пам`ятати , що лише від дієслів недоконаного виду можна утворити віддієслівні іменники на означення недоконаної дії, а від дієслів доконаного виду, як правило, із заміненням –ати, - яти, - ути, - ити, - іти на - ання, - ення, -іння, - иття, - іття, - уття.
Наслідок дії
Іменники на позначення недоконаної дії чи величини виміру утворюють від дієслів недоконаного виду (здебільшого від тих, які означають багаторазову дію, або ж від префіксальних варіантів)
А) не додають нічого.
Б) додають – а, - ина, - ок.
В) додають - овання для дієслів, що закінчуються на – овувати.
Призначеність виконувати активну дію
Віддієслівний прикметник, що означає здатність суб`єкта виконувати активну дію, утворюють від недоконаного виду дієслова:
А) відкидаючи суфікс – ти й додаючи натомість –льн( ий)
Б) за допомогою суфікса – ч ( ий)
Оскільки для сучасної української літературної мови дієприкметникові форми на –учий (-ючий), -ачий (-ячий) є нехарактерними, тому російські активні дієприкметники теперішнього часу на – щий можна передавати віддієслівними прикметниками на – альний (- яльний) , - ильний, - увальний ( - ювальний) або на – ний, залежно від конкретного значення та змісту тесту.
Для подавання понять, позначуваних у російської мові дієприкметниками, в українській мові вживати окремі засоби:
А) перебування у стані дії позначати дієприкметниками та описовими конструкціями;
Б) властивості об`єктів і суб`єктів дії - прикметниками;
В) назви об`єктів і суб`єктів дії – іменниками.
Чітко розрізняти засоби позначення понять процесу й наслідку процесу.
При перекладі термінозворотів із дієприкметниковим компонентом у діловому мовленні перевага надається українським зворотам дієприкметникового типу над розгорнутими синтаксичними конструкціями та калькованими формами.
Російські активні дієприкметники минулого часу на – вший передаються зазвичай описовою конструкцією.
Російські пасивні дієприкметники на - аемий, - уемий мають форми на – овуваний (- юваний), а в прикметниковому значенні – овний (-ний).