Особливості використання формул мовленнєвого етикету і невербальних засобів комунікації в професійному спілкуванні.

Важливим компонентом ділового спілкування є етика мовлення. недаремно один мудрий філософ сказав :” заговори, щоб я тебе побачив”. вислів віками не втрачає своєї актуальності. адже від того, якими лексичними засобами володіє мовець яку має інтонацію, як послуговується жестами – залежить рівень його освіченості і культури. виховану людину завжди вирізняє ввічливість, доброзичливість, тактовність, стриманість, повага до співрозмовника, здатність до співчуття та розуміння оточуючих. і особливу роль у цьому відіграє слово: вчасне, доречне, вагоме, переконливе. вміння володіти словом – велика майстерність. не секрет, що не завжди на належному рівні ведуться ділові переговори, виступи перед співробітниками чи незнайомою аудиторією. і, на жаль, частково огріхи припадають на невдало підібрані й сказані слова. наприклад, доповідачі, лектори у своїх виступах часто вживають російські слова в українському варіанті або ж навпаки, тобто калькують їх. насичують свою мову просторіччям нехтують вимовою, а іноді й роблять це навмисне, мовляв, для “кращого ефекту”, але досягається зворотній. часто можна почути, як через мовознавчу некомпетентність порушується граматична й лексична структура слів.

нерідко виступаючи говорять: лекція (замість) лекція проблема (замість) проблема. не завжди розрізняється й логічна структура слів. наприклад: шкода і шкода. трапляється, що не точно коментується значення і вживання паронімів. наприклад: відігравати (роль), грати ( на чомусь), грати (конструкція). з’явилась проблема і у використанні букви г . дехто намагається вживати її замість г . у випадках сумніву слід звернутися до українського правопису. іноді мовці у виступах використовують книжні слова, різні граматичні звороти, маловідому термінологію. така мова не сприймається слухачами, стомлює їх, свідчить про низький рівень виступаючого. отже, адже не траплялося подібних ситуацій, потрібно користатися загальноприйнятими нормами ділового етикету. мова виступу, доповіді, лекції має бути бездоганною, простою, зрозумілою широкому колу слухачів. слід уникати іншомовних слів, якщо є українські відповідники; сполучників типу: тому що; через те, що. важливим є також правильне й доречне використання слів і виразів, обережне послуговування крилатими словами та іншими фразеологізмами. Тут треба враховувати професіональний і віковий контингент слухачів.

Доповідач повинен говорити чітко, переконливо, не поспішаючи , в ході мовлення змінювати інтонацію, щоб мова не була монотонною. Отже, уважне, дбайливе ставлення до мови є зовнішньою ознакою мовного етикету. До невербальних засобів комунікацій слід відносити інтонацію, жести, міміку. У поняття інтонація входять такі компоненти, як сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Інтонація виконує в мові функцію не лише смислорозрізнювальну, а й художньо – естетичну.

Її завдання – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. разом з мімікою й жестикуляцією, а також засобами милозвучності вона до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголошені. Вимоги до інтонації при виступі:

– правдивість, природність (промовець, який володіє “ секретами” інтонування, легко переходить від однієї тональності до іншої, тонко відтворюючи цими переходами свій душевний стан і уникаючи при цьому надуманості і перебільшення);

- постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголошенням;

- використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосів: словесного, логічного, виразного який підкреслює емоційне значення слова.

Темп (тобто швидкість вимовляння слів і довжина пауз між ними) у різних людей неоднаковий. Погано, коли мова оратора аж надто млява, повільна. Проте водночас, при всій необхідності говорити темпераментно, жваво, з різною силою й висотою звука, дуже важливо зберігати міру, бути тактовним, щоб не перетворитися в актора, бо завдання актора й лектора неоднакові.

Жести – це лише доповнення до мовлення. Жестом і мімікою треба вміти користуватися для посилення смислової виразності, пам’ятаючи при цьому, що жести втрачають свою виразність при частому повторенні, що запас жестів у кожної людини досить обмежений і що мова міміки і жестів не може і не повинна замінити мову слів.