6.2. Закон України про страхування

Законодавство України про страхування пройшло певний шлях розвитку.

За часів Російської імперії перший Закон про страхування був Височайше затверджений як "Положення про взаємне страхування будівель в казенних селищах від пожарів" в 1852 році. Зазначене Положення встановлювало порядок страхування селянських та громадських будівель, а також умови виплати винагороди на випадок пожару.

В квітні 1864 р. відразу за земською реформою царський уряд розробив та ввів в дію "Положення про взаємне земське страхування".

Після Жовтневої революції в 1918 році був підписаний Декрет "Про організацію страхової справи в Російській республіці", а в жовтні 1921 р. був підписаний Декрет "Про державне майнове страхування". В 1925 році ЦВК СРСР прийняв "Положення про державне страхування в СРСР". В 1930 році була прийнята Постанова "Про обов’язкове страхування кооперативного майна".

В Україні після отримання незалежності відносини страхування, як предмет підприємницької діяльності, набули ознаки легітимності в травні 1993 року, після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування". Цей документ дозволив припинити побудову фінансових "пірамід" на ринку страхових послуг.

Важливим фактором консолідації національного страхового ринку було прийняття в березні 1996 р. Закону України "Про страхування", який встановив мінімальні вимоги щодо розміру Статутного капіталу страховиків, встановив порядок розрахунку та відповідні значення нормативного запасу платоспроможності страховиків в залежності від обсягів страхових платежів (здійснених страхових виплат). У відповідності до рішень Верховної Ради України до кінця 1996 року була здійснена перереєстрація страховиків.

В 1997 – 1998 р.р. на загальні умови розвитку страхування в Україні вплинули нові законодавчі вимоги щодо загальних умов здійснення стразової діяльності, її методологічного забезпечення, обмеження категорій та структури активів страховика, розмежування в діяльності одного страховика ризикових та не ризикових видів страхування, спеціалізації страхових компаній, обмеження участі страховика в Статутному капіталі іншого страховика тощо.

В 1999 – 2000 рр. була розроблена й прийнята концепція розвитку страхового ринку України, яка вимагала збільшення Статутного капіталу страховика та формування його тільки в грошовій формі, наявності власного нерухомого майна, більш жорсткі умови ліцензування страхової діяльності, розвиток сфери перестрахування та збільшення страхових послуг, в тому числі й обов’язкового характеру.

02.02.01 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 98 було затверджено Програму розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 рр. У Програмі враховано законодавче розмежування сфер діяльності страхування та обов’язкового державного соціального страхування, передбачені шляхи реформування страхового ринку, визначені напрямки взаємодії страхових організацій всіх організаційних форм і форм власності із загальнодержавним страхуванням в соціальній сфері.

В 2001 р. було прийнято фактично новий законодавчий акт в галузі страхування – Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 04.10.2001 р. №2745-ІІІ, який на сьогодні є головним законодавчим актом у страховій діяльності в Україні.

Зазначений закон складається з:

· 4-х основних розділів;

· прикінцевих положень;

· 46-ти статей.

В першому розділі "Загальні положення" встановлюється понятійний апарат страхування, визначаються основні терміни та їх вимоги, вказуються форми та види страхування в Україні, порядок створення страховика та його об’єднань тощо.

Другий розділ "Договори страхування" регулює порядок проведення страхування, визначає вимоги стосовно договорів страхування та правил страхування, відповідної валюти страхування, встановлює обов’язки страхувальника й страховика в кожній конкретній ситуації.

Третій розділ "Забезпечення платоспроможності страховика" визначає умови забезпечення платоспроможності страховика, затверджується фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, порядок створення та використання страхових резервів, їх розміщення на умовах диверсифікації, прибутковості, визначеності, ліквідності, безпечності, терміновості тощо.

Четвертий розділ "Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні" формулює принципи та основні засади державного нагляду за страховою діяльністю, взаємовідносини страховика і держави, ліцензування страхування, регулювання загальних моментів вирішення суперечок, порядок ліквідації страховика тощо.

П’ятий розділ "Прикінцеві положення" регламентує порядок та терміни введення в дію зазначених в законі норм.