Тема 6. Державне регулювання страхової діяльності

6.1. Система регулювання страхової діяльності в Україні

Страхове право в Україні складається з правових норм, які регулюють правовідносини у сфері страхування, визначають права й обов'язки суб'єктів, передбачають відповідальність за невиконання приписів уповноважених державних органів.

Страхове право регулює відносини не тільки прямого страхування, перестрахування, фінансової діяльності, пов'язаної з фор­муванням, розміщенням та обліком страхових резервів, їхнього управління, а також посередницької діяльності у страхуванні (перестрахуванні), страхової експертизи та актуарних розрахунків.

Предмет страхового права– це відносини, що виникають при безпосередньому формуванні, розподілі та використанні грошових фондів, що формуються шляхом:

а)сплати юридичними та фізичними особами страхових платежів (страхових премій, страхових внесків);

б)сплати юридичними та фізичними особами акцій (часток) статутного фонду та додаткового капіталу страхової організації;

в)отримання доходу від розміщення коштів цих фондів;

г)доходів, отриманих на підставі прав вимоги;

д)доходів від надання посередницьких послуг у страхуванні та перестрахуванні.

Визначальними чинниками реформування страхового ринку України є:

· законодавчі засади, що регламентують функціонування фінансового та страхового ринків України;

· економічна програма, проголошена в Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXIстоліття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000 - 2004роки"

· стратегія інтеграції України до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі, прийняті Україною міжнародні зобов'язання, що визначають напрями та умови гармонійного розвитку фінансового ринку в Україні;

· прийнятні для України міжнародні стандарти страхової справи, що сприяють позитивному розв'язанню проблем у цій сфері;

· національний досвід розвитку і функціонування страхового ринку.

Відповідно до Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2001р. № 98, в основу розвитку страхового ринку України покладаються такі принципи:

верховенство права – правове регулювання страхової діяльності;

системність – узгодження заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обґрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

конкурентність – держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист та вільний вибір страховика;

стабільність – забезпечення сталого, надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;

обмеження присутності держави на страховому ринку – держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається у діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

мотивація діяльності страховиків і страхувальників – держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи зацікавлені у страхових послугах, а страхові компанії – в наданні цих послуг;

довіра – внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, основана на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника.

Основні джерела страхового права України – Конституція, акти Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України та центральних органів державної влади.

Система законодавства України, що регулює страхову діяльність, включає значну кількість нормативно-правових актів, які розподіляються:

а)за сферою дії на:

– загальне законодавство про підприємництво;

– спеціальне законодавство про страхову діяльність (як окремий вид підприємництва).

б)за колом осіб на:

– законодавство загальної дії, яке поширюється на всіх осіб у сфері страхування;

– відомче законодавство (нормативні акти Укрстрахнагляду, Міністерства фінансів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг), яке поширюється на учасників страхового ринку;

– локальні нормативні акти, дія яких поширюється на внутрішні відносини того учасника страхової діяльності, в межах компетенції якого видано цей акт, а в передбачених законом випадках – на відносини цього учасника зі споживачами.

Страхова діяльність– це врегульована нормами права господарська діяльність страхової організації, як правило, з метою отримання прибутку, яка здійснюється на підставі ліцензії, виданої уповноваженим державним органом з питань нагляду за страховою діяльністю.

Методом регулювання діяльності учасників страхового ринку (тобто суб'єктивного впливу держави на суб'єктів страхових правовідносин) є державний нагляд за страховою діяльністю.

Правове регулювання діяльності на страховому ринку – це нормативне упорядкування на страховому ринку, яке складається з двох частин: державно-правового та інституційно-правового.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у сфері страхування взаємно доповнюють одне одного, але пріоритет зберігається за першим: воно може делегувати деякі регулятивні повноваження інституційно-правовому, але не навпаки. Крім цього, державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування

Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування визначається декількома напрямками:

1) пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів, що обумовлюється необхідністю:

– надання гарантій соціального захисту визначеним групам населення і проведенням деяких видів обов'язкового страхування за рахунок бюджетних коштів;

– визначення правил і порядку участі держави у страхуванні некомерційних ризиків для захисту інвестицій, у тому числі й іноземних, та страхуванні експортних кредитів;

– надання гарантій фінансовим ресурсам страховиків, що розміщуються у формі державних цінних паперів;

– створення цільових резервів, що компенсують неспроможність окремих страхових організацій при виконанні ними зобов'язань за договорами довгострокового страхування життя і пенсійного страхування.

2) законодавче забезпечення становлення і захисту національного страхового ринку, яке має комплексний характер і може бути виділене як окрема комплексна галузь законодавства, що включає в себе нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування.

Як інститут цивільного права страхування регулюється нормами не тільки Цивільного кодексу України, а і ряду інших спеціальних законів. Але сама страхова діяльність як вид господарської діяльності, яка ґрунтується на масиві приватноправових і публічно-правових відносин, регулюється цілим комплексом різних нормативно-правових актів, починаючи від Закону України "Про страхування" і закінчуючи наказами й інструкціями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Сюди ж варто було б віднести локальні та внутрішньо-фірмові акти, що діють тільки в межах і на території конкретної юридичної особи.

3) державний нагляд за страховою діяльністю, який здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, захисту прав та інтересів страхувальників, страховиків, інших зацікавлених осіб і держави.

Система державного нагляду за страховою діяльністю повинна забезпечувати:

– організацію основ страхового нагляду в Україні, у першу чергу, шляхом удосконалення діяльності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг;

– створення нормативних актів нагляду за страховою діяльністю, вироблення єдиних методичних принципів організації і здійснення страхової діяльності;

– визначення спеціальних вимог до страхових організацій, установлення ліцензування страхової діяльності і сертифікації діяльності страхових брокерів;

– установлення єдиних кваліфікаційних вимог до керівників та фахівців страхових організацій, актуаріїв та аварійних комісарів.

4) захист добросовісної конкуренції на страховому ринку, попередження і припинення монополізму.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади, а саме: Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, державною податковою адміністрацією України, антимонопольним комітетом України, національним банком України, державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

– здійснення іншої діяльності, що не суперечить законодавству України.

Всеукраїнське об'єднання громадських організацій "Асоціація страхувальників України" (м. Київ), як добровільне об'єднання громадських організацій, створене на основі єдності інтересів його членів, що діє на засадах рівноправності, самоврядування, законності та гласності. З метою розвитку страхового ринку України і наближення його до професійних та громадянських стандартів розвинених країн, що повинно сприяти прискоренню інтеграції України до світового співтовариства ця організація сприяє поширенню освітньої, наукової і правозахисної діяльності серед споживачів страхових послуг, розвитку інформаційної інфраструктури страхового ринку України.