2.Окресліть суспільно-політичне та соціально-економічне життя України у 1994-2004 рр. Л.Кучма.

Основними конкурентами на президентських виборах, що відбувалися влітку 1994 р., були Л. Кравчук і Л. Кучма. Перемогу в другому турі здобув Л. Кучма. Особливо вагомою була його перевага в Донбасі, східних та південних областях України і в Криму. В центральних і західних областях держави більшість виборців голосувала за Л. Кравчука. Новообраний Президент України Леонід Данилович Кучма народився 1938 р. на Чернігівщині. Після закінчення Дніпропетровського університету 20 років працював у виробничому об'єднанні «Південний машинобудівний завод», де пройшов шлях від інженера до генерального директора. Згадане підприємство, на якому було задіяно понад 50 тис. чоловік, — єдине в СРСР з виробництва унікальних космічних та стратегічних бойових ракет. У 1992-1993 рр. Л. Кучма обіймав посаду прем'єр-міністра. Згодом, залишивши цю посаду, сконцентрувався на виконанні депутатських обов'язків, був лідером впливової Спілки промисловців та підприємців України. 19 липня 1994 р. на урочистому засіданні Верховної Ради України новообраний Президент України Л. Кучма склав при сягу на вірність українському народові. Поклавши праву руку на видатну пам'ятку української культури XVI ст. - Пересоп-ницьке Євангеліє. - глава держави присягнув дотримуватися Конституції та Законів України, поважати права і свободи людини, захищати суверенітет України, добросовісно виконувати покладені на нього обов'язки.

Зубожіння більшості населення вимагало від виконавчої влади невідкладних дій і в даному напрямі. В листопаді 1994 р. Президент України видав Указ про індексацію вкладів населення в установах Ощадбанку. Вони збільшувалися в цілому в 2200 разів. Проте здійснювалася індексація диференційовано, великі суми вкладів таким акціям не підлягали. До того ж здійснювалася вона не шляхом видачі готівкових грошей, а через отримання на ці суми приватизаційних сертифікатів. Перші дні роботи Верховної Ради і Президента висвітлили недосконалість політичної системи України, неврегульованість відносин між окремими гілками державної влади. Державний устрій України поєднував риси парламентської республіки, президентського правління та радянської влади. У такому поєднанні було закладено основи протистояння і навіть глибокого конфлікту з непередбачуваними наслідками. Виважена політика Президента, Голови Верховної Ради, прем'єр-міністра, більшості обласних керівників до певного часу стримувала розлад у керівництві, але запобігти йому була не в змозі. Необхідно було усунути причини розладів. У жовтні 1994 р. Президент України Л. Кучма ініціював підписання загальнонаціональної угоди про суспільну злагоду в Україні. Вона мала стати базою для реальної консолідації законодавчої і виконавчої влади, політичних партій і рухів, громадськості задля ефективного здійснення економічних реформ.

 Вибори нового складу Верховної Ради України, що відбулися в березні 1998 р., вперше України 1998 р. проводились за змішаною виборчою системою. Половина депутатів до Верховної Ради вибори 1999 р. обиралась у 225 територіальних виборчих округах, а решта — за партійними списками у загальнодержавному окрузі. Кількість місць у Верховній Раді для кожної з партій і блоків визначалась пропорційно набраних ними голосах по всій державі. Така процедура дещо ускладнювала виборчий процес, тим більше, що водночас відбувались і вибори до місцевих рад. Всього у виборах взяло участь 26,5 млн чол., або 70,8% від загальної кількості виборців. Це свідчило про високу політичну активність громадян України.

Формування більшості у Верховній Раді.Всеукраїнський референдум Після виборів розстановка політичних сил в Україні не зазнала суттєвих змін. У Верховній Раді керівні посади продовжували обіймати представники лівих сил. Ще до виборів Президент України Л. Кучма заявив, що після свого обрання на другий термін він звернеться до народу з пропозиціями щодо внесення поправок до Конституції України, які б дозволили налагодити більш ефективну роботу законодавчої та виконавчої гілок влади, націлити Верховну Раду на розв'язання конкретних соціальних та економічних проблем життя держави. В цих умовах виникла ідея Всеукраїнського референдуму, в ході якого народ повинен був висловити свою думку щодо надання Президенту права розпускати Верховну Раду, якщо в ній не буде сформовано депутатську більшість чи вона своєчасно не зможе прийняти Державний бюджет, скасування депутатської недоторканності та скорочення числа депутатів парламенту з 450 до 300 чоловік.

На початку 2001 року, у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Гонгадзе й так званим касетним скандалом політична ситуація в Україні знову загострилась. На початку березня 2001 р. країною прокотилась хвиля виступів опозиційних сил у рамках акції «Україна без Кучми». Політична конфронтація знову стала в епіцентрі життя держави, затьмаривши вирішення численних гострих економічних і соціальних проблем.

Тестові завдання.

1. У листопаді 1918 р. Український національний союз утворює Директорію з метою

в) організації повстання проти гетьмана П. Скоропадського.

2. До складу створеної Українським національним союзом Директорії входили

б) В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, О. Андрієвський, А. Макаренко.

3. У 1918 р. було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію з метою

а) утвердження більшовицької диктатури шляхом терору.

4.Українська Галицька Армія це:

а) збройні сили ЗУНР;

5.Закон «Про мови в Українській РСР» був прийнятий у:

б) у 1989 р.,

Білет №5_

Теоретичні питання.

1.Охарактеризуйте гетьманський переворот 1918 р. Охарактеризуйте діяльність гетьмана П. Скоропадського.

1.1Гетьманський переворот 1918 — переворот у Києві в ніч з 29 на 30 квітня 1918 року, коли гетьман Павло Скоропадський захопив владу в Україні, усунувши Українську Центральну Раду.

У вітчизняній та зарубіжній історіографії є чимало праць, автори яких вдаються до спроб прямо чи побіжно проаналізувати причини та хід гетьманського перевороту, визначити його політичні та правові наслідки. В більшості випадків вони доходили висновку, що Скоропадський зрадив Центральну Раду, загальмував “нормальний” процес будівництва національної державності, розпочатий УЦР, і повернув Україну до “старих порядків. Так, американський дослідник Д.Соловей стверджував, що переворот 29 квітня 1918 р. “а/ перетворив Україну на колонію з маріонетковим гетьманським урядом, викликавши до себе ненависть серед широких кіл громадянства; б/ зруйнував молодий державний апарат, що творився і зміцнювався протягом попереднього року…” . Ще далі у своїх висновках пішов канадський історик О.Брик, вважаючи, що гетьманський переворот це “бунт проти уряду держави, проти волі величезної більшості народу”, бо гетьманці, на його думку, “прийшли на все готове (готова держава з армією і зі всім іншим державним апаратом)”. Таким чином, переворот, - зазначав він, - ніж у плечі української державності . Погодитися з цими висновками не можна, бо, очевидно, ці дослідники залишили поза увагою значну кількість реальних подій того часу, а тому не змогли всебічно розкрити причини поразки Центральної Ради, без чого неможливо дати об’єктивну оцінку як перевороту П.Скоропадського, так і політиці гетьмана. На наш погляд, нині стала нагальною потреба ще раз розглянути ці складні проблеми, враховуючи як вже відомі, так і досі невідомі широкому загалу факти.

Причини падіння Центральної ради:

- З грудня 1917 року Рада почала стрімко втрачати свій авторитет серед населення. Головна причина полягала в тому, що УЦР своєчасно не змогла розв’язати нагальних соціально-економічних проблем (і перш за все робітниче та аграрне питання), бо віддавала пріоритет національно-політичним інтересам.

- Рада не мала боєздатних збройних сил. Адже соціалістична її більшість вважала за непотрібне створення регулярної армії, а натомість прагнула сформувати так звану “народну міліцію”, яка виконувала б насамперед функції охорони правопорядку.

- УНР не мала дієспроможного адміністративного апарату.

- Постійні суперечності між домінуючими фракціями в середині Центральної Ради (УПСР, УСДРП, УПСФ) не дозволяли зробити діяльність цього органу ефективною, обумовлювали імпульсивний характер її роботи.

- У Раді відчувався дефіцит людей державного рівня, здатних організувати роботу, повести за собою. І це не дивно, адже більшість в УЦР складала молодь віком 25-30 років, без досвіду державницької роботи, з притаманними цьому вікові максималізмом та романтизмом.

- Постійні особисті протиріччя між лідерами Центральної Ради.

1.2 Внутрішня політика гетьмана.

Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Його повноваження були розписані у «Законі про тимчасовий державний устрій України», виданий 29 квітня 1918 р. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою особою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний чи особовий стан.

П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних-власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні австро-німецькі війська.

У Києві було поширено «Грамоту до всього українського народу», у якій розкривалися ідеологічні засади тих, хто прийшов до влади, Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися. Україна перейменовувалася в Українську Державу, її державно-політичний устрій мав вирішити український Сейм.

Після ліквідації в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю. Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно. Досить часто влада примушувала селян разом із землею та реманентом відшкодувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. У липні 1918 р. уряд П. Скоропадського опублікував «Проект загальних основ земельної реформи». Передбачалося наділення селян державними, удільними, а також викупленими у великих власників приватними землями. Земельна реформа носила консервативний характер і була негативно сприйнята великими землевласниками.

У промисловості були відновлені права власників підприємств.

Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових договорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Обмежувалися функції профспілок, заборонялися страйки.

Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон. Поступово було відновлено роботу залізниць.

У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валюту — гривню, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії тощо.

Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоєздатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після перевороту галицький полк Січових стрільців та інші з'єднання.

Окремим Універсалом від 16 жовтня 1918 р. П. Скоропадський зробив спробу відновити козацтво як окремий стан населення. Однак козацькі полки не було сформовано.

Православна віра проголошувалася державною.

Найбільш вдалою та послідовною була політика у галузі культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та географії України. За часів гетьманату було створено понад 150 українських гімназій, близько 50 нових українських шкіл; у Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та права; засновано широку мережу загальнокультурних закладів і установ: Українська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Українська національна бібліотека, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український театр драми та опери, Український історичний музей тощо.

Зовнішня політика П. Скоропадського

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі.

В умовах державно-політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман оголосив про зміну урядового курсу — утворення федерації з не більшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади.