2. Розкрийте основні риси референдуму і виборів Президента України. Створення снд.

Спільні ознаки виборів і референдуму 1.І вибори, і референдум є формами безпосередньої демократії. 2.І вибори, і референдум можуть бути як Всеукраїнськими так і місцевими (однак референдум може проводитися тільки на рівні терторіальної громади, а вибори ще й на рівні області та району). 3.Референдум і вибори є вільними, добровільними, загальними, рівними, прямими при таємному голосуванні. 4.І вибори, і референдум, можуть бути повторними. 5.Учасники референдуму так само, як і учасники виборів, наділяються активним правом, однак учасники виборів можуть наділятися і пасивним правом. 6.І Всеукраїнський референдум, і Всеукраїнські вибори можуть призначатися як Президентом України, так і Верховною Радою України (Президент призначає позачергові вибори до ВРУ, а ВРУ призначає чергові і позачергові вибори Президента України). 7.Збір підписів виборцями може бути підставою як для проведення виборів, так і для проведення референдуму (для проведення референдуму збір підписів є прямою підставою, а для проведення виборів непрямою). 8.Підготовкою і проведенням Всеукраїнського референдуму так само, як і Всеукраїнських виборів (виборів Президента і ВРУ займається один орган – Центральна виборча комісія). Відмінні ознаки виборів і референдуму 1.Референдум – це спосіб прийняття громадянами законів або інших важливих рішень загальнодержавного чи місцевого значення, а вибори – це спосіб формування народом державних органів та органів місцевого самоврядування. 2.Референдум можна класифікувати за територіальною ознакою (всеукраїнський і місцевий) і за юридичною силою (рішення є обов’язковими для виконання (імперативний) і не обов’язковим для виконання (консультативний) – плебісцит, а вибори - за територіальною ознакою, за видом органів влади, які обирають, і черговістю. 3.Підставою для призначення (проголошення) референдуму мoже бути збір підписів, але це не може бути прямою підставою для призначення виборів.  4.Вибори проводяться з періодичністю, визначеній у законі, а референдум не може мати періодичності, а проводиться тільки  при необхідності за ініціативою суб’єктів референдуму. 5.Вибори можуть бути визнані недійсними, а референдум, як правило, ні. 6.Різними є за змістом і підставами поняття повторних виборів і повторного референдуму. 7.Повторні вибори проводяться не пізніше трьох тижнів, а повторний референдум (у випадку, якщо він буде призначений) не раніше одного року (місцевий) і не раніше п’яти років (всеукраїнський). 8.Суб’єкт призначення референдуму залежить від змісту питань, що виносяться на референдум, а суб’єкт призначення виборів – від виду виборів і від того, до якого органу вибори здійснюються. 9.Учасник виборів може бути наділений як активним правом, так і пасивним правом, а учасник референдуму – тільки активним. 10.Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною і змішаною, а система голосування на референдумі є універсальною.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — регіональна міжнародна організація, до якої входять більшість пострадянських країн.

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова,Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності^[1].

[ред.]Передумови утворення

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) підтвердили Акт про незалежність. Цю подію М. Горбачов сприйняв як трагічну, що привела країну в стан небезпеки. На противагу йому Б. Єльцин опублікував заяву про визнання незалежності України. Результат Всеукраїнського референдуму ставив хрест на перспективах збереження СРСР у будь - якій формі. За словами одного із учасників Л. Кравчук: "Якщо ми вийдемо до народу й оголосимо, що Союзу немає, а на його місце нічого не запропонуємо — вибух неминучий. Потрібний варіант перехідний" ^[2]

8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Російської Федерації, України та Білорусі прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). В преамбулі "Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав", вказувалось : "Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави-засновниці Союзу РСР, які підписали Союзний Договір 1922 року, далі звані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". 25 грудня 1991 року М. Горбачов склав свої повноваження Президента СРСР. 30 грудня на зустрічі глав СНД у Мінську ухвалюється рішення про остаточне скасування державних структур СРСР.

[ред.]Утворення організації

СНД було засновано главами БРСР, РРФСР і Україною шляхом підписання 8 грудня 1991 року в Віскулях (Біловезька пуща, Білорусь) «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» (відомо в ЗМІ як Біловезька угода). Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алмаатинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р. В угоді про створення СНД зазначалося, що на території держав, які його підписали, не допускається застосування норм права третіх держав, у тому числі й Союзу РСР, а діяльність його органів влади припиняється. Три країни проголосили недоторканість кордонів у рамках Співдружності, гарантували їхню відкритість і свободу пересування громадян. Сторони вирішили зберегти об'єднане командування спільним військово-стратегічним простором. Угода проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав колишнього СРСР^[3].

[ред.]Цілі організації

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями^[4].

Основні цілі організації:

• Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;

• Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;

• Забезпечення прав і свобод людини;

• Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;

• Взаємна правова допомога;

• Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації^[5].

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

• Забезпечення прав і основних свобод людини;

• Координація зовнішньополітичної діяльності;

• Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;

• Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;

• Охорона здоров'я та навколишнього середовища;

• Питання соціальної і міграційної політики;

• Боротьба з організованою злочинністю;

• Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів^[6].

Тестові завдання.

1. Вкажіть, яка кількість українських селян переселилася до Сибіру в ході проведення столипінської аграрної реформи?

2) майже 500 тис.;

2. Прочитайте текст. Про кого з політичних і державних діячів йдеться?

„Народився у Волинській губернії. Член УПСР. Входив до складу Центральної ради. З 1920 р.- член КП(б)У. У 1924-1927 рр. - нарком освіти УСРР. У 1927 р. звинувачений у націоналістичному ухилі. У 30-і роки репресований”.

3) О.Шумський;

3. Виберіть правильне твердження: Гітлерівський план Ост передбачав:

2) перетворення України на колонію, аграрно-сировинний придаток гітлерівської Німеччини, „життєвий простір” для колонізації представниками „арійської” раси;

4. Яка країна першою визнала незалежність України?

2) Польща;

5. Карткова система була скасована в СРСР у?

б)1947 р.,

Білет № _27__

Теоретичні питання.

1. Внутрішня і зовнішня політика ЗУНР. Історичне значення Акту Злуки УНР і ЗУНР.

Зовнішня політика ЗУНР. Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.

Оскільки Антанта прийняла «14 пунктів» президента США В. Вільсона, спрямовані на демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу в сприянні визнання проголошеної республіки.

Але прохання про допомогу виявилось марним. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі в противагу Німеччині. А лідери Польщі були переконані, що утворення ЗУНР було лише на користь Австрії та Німеччині.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.

Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківська офензіва), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».

Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

Історичне значення утворення ЗУНР. Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації.

ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.