Контрольні запитання

1. Яке призначення промислових та інформаційних технологій, як вони взаємодіють у системах технологій?

2. Який функціональний зв'язок між видобувними, збагачувальними, переробними та обробними технологіями в системах промислових технологій?

3. Які основні методи видобутку корисних копалин використовуються у видобувних технологіях?

4. Які основні методи збагачення сировини використовуються в збагачувальних технологіях?

5. Що таке виробничі та технологічні процеси?

6. Що таке технологічне обладнання та оснащення?

7. Що таке універсальне, спеціалізоване та спеціальне обладнання?

8. Які бувають типи виробництв, їх основні характеристики та особливості?

9. Що таке коефіцієнт закріплення операцій, такт випуску, ритм випуску?

10. За якими ознаками класифікуються технологічні процеси?

11. Які бувають основні види технологічних процесів, сутність та особливості?

Література

1. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін.— К., 1996. — 238с.

2. Деречин В.В., Дубровин Ф.Е., Павленко В.В. Системы технологий. — Одесса, 2001. — Ч. 2. - 300 с.

3. Дичковська О.В. Системи технологій галузей народного господарства. — К., 1995. - 312с.

4. Дудко П.Д. Системи технологий. — Харьков, 2003. — 336с.

5. Збожна О.М. Основи технологій. — Тернопіль, 2002. — 486с.

6. Рублюк О.В., Панчук В.Г. Конспект лекцій. — Івано-Франківськ, 2001.- 168с.

Лекція 3

Тема 1.2. Інновації та їх роль у техніко — економічному розвитку План

1. Еволюція моделі економічного розвитку світу і України.

2. Поняття "інновація". Види інновацій.

3. Інноваційні процеси, їх структура й інвестування.

4. Значення інноваційної діяльності у техніко — економічному розвитку суспільства і технологій.

1. Еволюція моделі економічного розвитку країн світу і України

Бурхливе зростання економік провідних держав світу після другої світової війни обумовлене процесами переходу від еволюційного типу розвитку науки і техніки до революційного.

Революційний розвиток проявляється в технологічних проривах — використанні принципово нових технологій і процесів, розроблених за новими принципами та ідеями. Коли революційний розвиток науки збігається в часі з революційним розвитком техніки, йдеться про науково-технічну революцію (НТР).

Процес розвитку НТР у світовій економіці останнього століття умовно можна поділити на три етапи:

Перший етап НТР (до 70-х років XX ст.) характерний розвитком великих підприємств та установ у наукомістких сферах діяльності, загальною особливістю яких була інтенсифікація — збільшення обсягів виробництва, необхідність постійного залучення до сфери виробництва додаткових значних і прогресуючих по кількості сировинних, матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів, не переймаючись достатньою мірою питаннями ресурсозбереження і охорони довкілля.

Другий етап НТР (70-і— 90-і роки XX ст.) характерний проявами перевиробництва, кризою і скороченням виробництва великих концернів, компаній і підприємств і натомість бурхливим розвитком переважно малих та середніх підприємств в галузях ЕОМ, обслуговування, фінансово — юридично — консультативних послуг тощо.

Перспектива близького виснаження сировинних покладів і запасів, значного погіршення стану довкілля, вичерпання ресурсів енергетичних та промислових потужностей, недостатність фінансових і трудових ресурсів в умовах продовження дії затратного високоінтенсивного виробництва вимагав нових принципових, революційних змін.

Третій етап НТР (початок 90-х років XX ст.) започаткував перехід до інноваційної моделі економічного розвитку. Інноваційна модель розвитку економіки обумовлює розробку та використання нової техніки і принципово нових високих енергоресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, нових економічних та організаційних форм господарювання.

На зміну індустріалізації та інтенсифікації приходить культура сервісу і комунікацій, програмне забезпечення і впровадження ІНТЕРНЕТу. Розвиток цієї сфери грунтується на інтелектуальному потенціалі і не потребує значних фінансових, енергетичних та сировинних витрат.

Від соціалістичної системи Україна успадкувала супермонопольну економіку з державною власністю на засоби виробництва, надцентралізованим управлінням, структурними диспропорціями промисловості з гіпертрофовано розвинутими енерго- і сировинноємними оборонним, металургійним та машинобудівним комплексами. Загалом невисокий технічний рівень і велика спрацьованість основних фондів, відставання у розвитку наукомістких, високотехнологічних виробництв, а також галузей, що випускають товари народного споживання, призвели до глибокої соціально-економічної кризи.

Після отримання незалежності Україна перебувала на периферії прогресивних інтеграційних і інноваційних процесів світової економіки. Нашій державі необхідно опановувати шляхи входу у світове співтовариство не як сировинний додаток, ринок дешевої робочої сили і третьосортних товарів, а через реалізацію комплексу революціонізуючих заходів по розвитку підприємництва, децентралізації державної економіки і стимулювання в ній ринкових інноваційних процесів.

Вихід держави з економічної кризи можливий за умови проведення цілеспрямованої інноваційно-інвестиційної політики, оновлення основних капіталів на принципово новій конкурентній основі. Капіталовкладення в застаріле ресурсомарнотратне виробництво й устаткування без інновацій не мають сенсу.

Інвестування інноваційної діяльності в ринковій економіці — надійне джерело економічного зростання, без якого неможлива життєдіяльність економічного організму держави.

Реальністю в економіці країни стало роздержавлення, приватизація, формування інвестиційного й інноваційного ринків, розширення сфери банківських послуг. Рішення приймають власники капіталу і товаровиробники, які, піклуючись про виживання, отримання прибутків, не завжди приділяють увагу виробничим інвестиціям і інноваціям.

Досвід розвинутих країн свідчить, що для забезпечення піднесення економіки в сучасних умовах необхідно створювати і послідовно вдосконалювати ринковий інноваційно-інвестиційний механізм, який відповідає економічним та соціально-політичним реаліям і спроможний забезпечити приток капіталів для модернізації виробництва та економіки держави взагалі.

Вихідним елементом такого механізму є розробка селективної інноваційної стратегії, яка знайде вираження в державних і регіональних інноваційних та інвестиційних програмах і важливих довгострокових проектах, спроможних обійняти всі стадії технологічного циклу. Головне при цьому — вибір пріоритетних напрямків і виробництв, де концентрація ресурсів зможе в короткі строки забезпечити успіх та ланцюгову реакцію перелому в інших сферах економіки.