Видобування торфу
Торф'яна промисловість України є однією з найдавніших галузей паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну та ін.
У північній частині України розташовано понад 2500 родовищ торфу. Його загальні запаси перевищують 2,2 млрд т. Найбільші значні поклади торфу мають Волинська (0,46 млрд т), Рівненська (0,36 ), Чернігівська (0,28), Київська (0,27) та Львівська (0,22) області. Є торф у Тернопільській, Сумській та Полтавській областях. Серед найбільших торфових родовищ України — Ірдинське (розробляється), Бучанське, Занглайське (розробляється), Наданчагівське, Шостківське, Брюховицьке та ін. Нині тут щороку видобувають близько 25 тис. т торфу.
Торф належить до викопного палива і є продуктом неповного розкладу відмерлих рештків болотяних рослин в умовах підвищеної вологості. Вік торфу може бути від кількох сотень до кількох тисяч років. Торф залягає на глибині 1—2,5м і в окремих випадках— 9— 10 м. Торф буває луговий, моховий і боровий.
Теплотворна здатність торфу— 22—24 МДж/кг. Нижча теплотворна здатність для різних видів торфу може бути в межах 11 — 19 МДж/кг, торф'яний кокс має теплотворну здатність 29— 31,5 МДж/кг.
Тепер торф добувають механізовано, фрезерним або гідравлічним способом. Фрезерний найпростіший і найдешевший спосіб видобування торфу у вигляді дріб'язку.
Добування торфу фрезерним способом зводиться до фрезерування торф'яної маси на глибину 10—12 мм на заздалегідь висушеному торф'яному полі, сушіння торф'яного дріб'язку в польових умовах полягає у ворушінні шару дріб'язку на торф'яних покладах (2— З рази на день) спеціальними ворушилками. Складають висушений торф'яний дріб'язок спочатку у валки спеціальними волокувачами, а потім у штабелі спеціальними машинами.
Цикл робіт, пов'язаний з фрезеруванням, ворушінням і підбиранням висушеного торфу, триває близько двох днів. Протягом літнього сезону виконують 20—28 циклів.
Кусковий торф добувають гідравлічним і машиноформувальним способами.
Гідравлічний спосіб торфодобування полягає в тому, що торф'яний масив перетворюється напором водяного струменя у в'язку торф'яну масу, яку потім насосами відкачують по трубопроводах на суходіл, де її сушать.
На ділянках торфодобування заздалегідь будують канави для підведення води, видаляють пеньки, підводять залізничну колію для крана, укладають трубопроводи та ін. (рис. 17).
Рис. 17. Схема добування торфу:
1 — залізнична колія для крана; 2 — насосна станція; 3 — робочі лінії; 4 — гумові рукави; 5 — торфососний кран; 6 — робочий кар'єр; 7 — торфопровід для торф'яної маси; 8 — водопідвідні канали
Торф'яну в'язку масу торфосос відкачує і подає по трубопроводах у резервуар. З резервуара спеціальними насосами торф'яна маса нагнітається по магістральних трубопроводах і виноситься на суходіл для розливання і сушіння. Залита на полі торф'яна маса протягом кількох днів сохне і утворює торф'яний покрив завтовшки 90—110 мм з вологістю 84—90 %.
Формують загуслу торф'яну масу спеціальними формувальними гусеницями, встановленими на тракторі. Трактор, проїжджаючи по торф'яній масі, штампує торф'яні брикети визначених розмірів і форми. Потім укладають торф'яні брикети в штабелі і прибирають з поля. Строки перебування торфу в сушці — 60—65 діб.
Гідроелеваторний спосіб добування торфу аналогічний з гідравлічним. Торф'яну масу за цим способом вичерпують елеватором і транспортують по трубах на поле розливання. Сушать і прибирають торф аналогічно з розглянутим вище способом.