2. Вплив технологій на прибутковість підприємств

Головною метою будь-якого виробництва є випуск якісної продукції з мінімальними затратами праці, матеріалів та технічних засобів і отримання максимальної прибутковості. Значну роль у досягненні цієї мети відіграють основні характеристики використовуваних систем технологій: матеріаломісткість, енергоємність, рівень продуктивності праці, екологічна чистота технологій, якість продукції, що забезпечують системи використовуваних технологій, та ін. Покращення цих характеристик підвищує прибутковість виробництв, а погіршення — зниження прибутковості. Розглянемо ці характеристики технологій.

Матеріаломісткість технологій — витрати матеріалу на одиницю продукції.

В собівартості будь-якої продукції витрати на сировину і матеріали, як правило, мають найбільшу питому вагу (наприклад, в машинобудуванні 50—70 %). Тому завдання зменшення витрат на матеріали та сировину є актуальною для кожної промислової технології. Це завдання вирішується таким чином:

• на етапі проектування виробу (конструювання) забезпеченням оптимальної форми і розмірів виробу;

• на етапі розробки техпроцесу виготовлення використанням найбільш ефективних методів обробки;

• заміною дорогих і дефіцитних матеріалів рівнозначними за своїми властивостями дешевими замінниками та ін.

Як правило, для кожного виробу розраховуються технічні норми витрат матеріалу — необхідна кількість матеріалів для виготовлення одиниці готової продукції, яка встановлюється аналітично-розрахунковим методом на основі прогресивного технологічного процесу і раціональної організації виробництва. Іноді нормою витрат матеріалів вважається кількість матеріалів, використана при виготовленні аналогічних виробів "світового класу". При розробці технологій на конкретному виробництві слід прагнути, щоб витрати матеріалів на одиницю продукції наближались до технічних норм витрат матеріалів.

Одним із основних показників досконалості конструкції виробу і технологій його виготовлення з точки зору раціональності витрат матеріалу є коефіцієнт використання матеріалу — відношення ваги готового виробу до ваги заготовки (матеріалу, який було витрачено на виготовлення виробу). В машинобудуванні коефіцієнт використання матеріалу коливається від 0,5 до 0,7. Ефективність технологій часто оцінюється відношенням норми витрат матеріалу до маси заготовки.

Енергоємність технологій — відношення всієї енергії, що споживається виробництвом за рік, до річного обсягу продукції, що випускається.

Витрати енергії на одиницю продукції на різних підприємствах різні, навіть коли це однакова продукція. Дуже енергомісткими є технології чорної та кольорової металургії, електрохімічні процеси тощо. Незначною енергомісткістю характеризуються біохімічні та деякі фізико — хімічні процеси. Наприклад, виробництво 1 т алюмінію потребує близько 20000 кВт·год. електроенергії, 1 т фосфору — в середньому 15000 кВт·год, 1 т амонійної селітри— 10 кВт·год. Чим менше енергії витрачається на виробництво одиниці продукції, тим нижча собівартість продукції. В низькоенергетичних технологіях частка енергії становить близько 10 % собівартості продукції, тоді як у процесі виробництва металів, фосфору, хлору — це одна з головних статей затрат.

Зниження енергоємності технологій насамперед пов'язане з підвищенням коефіцієнту корисного використання енергії, який являє собою відношення загальної кількості корисної енергії до сумарної кількості використаної енергії.

Зменшити енергомісткість продукції можна різними шляхами, основними з яких є:

• впровадження енергозберігаючих технологій, що забезпечують утилізацію енергоресурсів (використання теплоти, що виносяться з техпроцесу для нагрівання сировини, для висушування, опалювання та інших виробничих потреб);

• удосконалення технологічного обладнання (через недосконалість технологічного обладнання велика кількість енергетичних ресурсів втрачається або використовується нераціонально);

• заміна енергомістких технологічних процесів процесами незначної енергомісткості;

• заміна джерел енергії більш ефективними, використання нетрадиційних джерел енергії;

• створення економічного механізму стимулювання енергозбереження, введення стандартів на енергетичну ефективність обладнання, яке споживає енергію.

Рівень продуктивності праці — один з найважливіших показників ефективності технологій, який характеризується кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Безпосередньо з показником продуктивності праці пов'язана трудомісткість виготовлення виробу, яка являє собою величину, обернену до продуктивності, тобто це є проміжок робочого часу, необхідний для виготовлення одиниці продукції. Головною умовою підвищення прибутковості виробництва є зростання продуктивності праці. Фактори зростання продуктивності праці в промисловості поділяються на п'ять основних груп:

• матеріально-технічні — впровадження нової техніки, механізація і автоматизація, застосування нових матеріалів і прогресивних методів їх обробки, модернізація обладнання тощо. Ця група факторів найбільше впливає на зростання прибутковості виробництв (приблизно 2/3 від загального приросту);

• організаційні — наукова організація праці, впровадження ефективних методів і систем керування виробництвом, в тому числі автоматичних, тощо;

• економічні — створення фондів матеріального стимулювання, впровадження заохочувальних систем оплати праці;

• соціальні — характер суспільного ладу, культурно-технічний рівень кадрів;

• природні умови — географічне розташування (має особливе значення для видобувних галузей);

• ергономічні — гігієнічні, антропометричні, фізіологічні, психологічні.

Екологічна чистота технологій визначає ступінь впливу виробництва на навколишнє середовище (виділення відходів та інших екологічно шкідливих параметрів: шум, вібрації, радіоактивне випромінення тощо). Основна причина негативного впливу виробництва на природу полягає не стільки в зростанні масштабів виробництва, скільки в недосконалості його технологій. Принциповими шляхами боротьби із забрудненням навколишнього середовища є очищення шкідливих відходів і більш радикальний та економічний шлях створення маловідходних технологічних процесів. Для забезпечення здорового навколишнього середовища виробництво повинне функціонувати і розвиватися не всупереч, а відповідно до законів природи, що обумовлює необхідність розглядати сучасне виробництво і живу природу як єдину еколого-економічну систему.

Система екологізації виробництва включає:

1. використання екологічно чистих джерел енергії;

1. впровадження ресурсозберігаючих і ресурсовідтворюючих технологій;

2. впровадження виробництв повної утилізації відходів або переробка відходів у такий стан, який не впливає на навколишнє середовище.

Низька екологічна чистота технологій є також однією з причин зниження прибутковості виробництв.

Цілком зрозуміло, що ступінь задоволення суспільних потреб певною продукцією прямо залежить від якості останньої. Проблема підвищення якості продукції є комплексною і вирішується на всіх стадіях проектування і виготовлення продукції. Але процес підвищення якості має певну межу оптимального рівня якості. Основними показниками, що обмежують подальше підвищення рівня якості промислової продукції, є термін морального старіння продукції і величина затрат суспільної праці. Критерієм оптимального рівня якості продукції, тобто її ефективності, може служити інтегральний показник якості І, який являє собою відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації продукції до сумарних затрат на її створення і експлуатацію:

де Ε — сумарний корисний ефект від експлуатації продукції (наприклад, пробіг вантажного автомобіля в тонно-кілометрах до капітального ремонту); З_с— сумарні затрати на створення продукції (розробка, виготовлення, монтаж); З_е — сумарні затрати на експлуатацію продукції (техобслуговування, ремонт).

Важливу роль у підвищенні якості сировини і готової продукції відіграють стандарти (див. лекцію 5).

Стандарти на продукцію масового виробництва містять повну технічну характеристику цієї продукції. Вони передбачають тип, марку, розмір виробів та матеріалів з урахуванням якісних показників і норм, фізико — механічних властивостей, хімічного складу тощо. Одночасно в цьому документі передбачаються правила приймання продукції, методи її випробування.

Використання стандартів забезпечує взаємозамінність окремих деталей і цілих вузлів у машинах і механізмах, дає можливість повніше використовувати сировину, матеріали, паливо й енергію, сприяє впровадженню нової техніки. Стандарти широко використовуються в усіх країнах світу. Виробництва, що використовують системи технологій, які розроблені на основі міжнародних стандартів ICD, є, як правило, найбільш прибутковими та конкурентоспроможними.

Прибутковість підприємств значною мірою залежить і від таких характеристик використовуваних технологій:

• стадії життєвого циклу технологій, що використовує підприємство; кожна технологія лише в стадії зрілості може приносити значні прибутки, а в стадії занепаду загрожує підприємству збитковістю та банкрутством;

• вчасної (до початку стадії занепаду) модернізації використовуваних технологій або їх заміни новими технологіями, найбільш підготовленими до використання;

• рівня стадійності технологій; малостадійні технології економлять використання виробничих площ, зменшують експлуатаційні витрати на ремонт, амортизаційні відрахування та ін.;

• рівня гнучкості технологій; їх здатності швидко і з малими витратами перебудовуватись на випуск нових видів продукції, на яку є попит на ринку;

• рівня комплексної механізації та автоматизації технологій, підвищення цього рівня забезпечує зростання продуктивності праці та обсягу випуску продукції, зниження собівартості продукції та ін.;

• рівня використання в технологіях сучасних засобів мікроелектроніки, що інтенсифікує виробництво, підвищує якість продукції та ін.

Для вирівнювання динаміки прибутковості підприємств та її зростання в часі необхідно систематично та послідовно впроваджувати у виробництво альтернативні технології, які своєю стадією зрілості життєвого циклу замінюють попередньо використовувані технології, що входять в стадію занепаду (дивись лекцію 1, вступ, рис. 8).

Причини зниження прибутковості підприємств можуть бути об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивні причини пов'язані з використанням технологій в стадії занепаду життєвого циклу, високою собівартістю та низькою якістю продукції, зменшенням попиту на продукцію та об'ємів її реалізації та ін.

Суб'єктивні причини можуть бути пов'язані з доведенням підприємств до банкрутства з наступним їх продажем в корисливих цілях, з метою приховування податків та ін.

У зв'язку з тим, що прибутковість підприємств та відповідний їй податок на прибуток обумовлені багатьма факторами, пов'язаними з рівнем використовуваних технологій, це створює можливості використовувати технології і для навмисного (прихованого) зниження прибутку.

Розглянемо деякі приклади зниження прибутку.