Мета і принципи державної інноваційної політики України

Головною метою державної інноваційної політики України є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики України є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Основними учасниками інноваційної сфери діяльності у світовій практиці визнані три групи структурних об'єднань і одиниць:

• академічна наука, галузеві науково-дослідні інститути, університети, дослідницькі центри (лабораторії);

• науково-дослідні підрозділи промислових підприємств;

• недержавні малі та середні підприємства, що спеціалізуються на різноманітних стадіях інноваційного процесу, на проблемах бізнесового інноваційного, організаційного, юридичного, технічного, рекламного та інших видів забезпечення і супроводу інноваційного процесу.

При розробці стратегії інноваційного розвитку на державному рівні важливим визнано локалізацію, зосередження інноваційних процесів на найважливіших державних та регіональних проблемах або певних територіях — локалізованих центрах. Важливим елементом розвитку ринкової інноваційної інфраструктури є створення ефективної системи взаємодії науки, технології, виробництва і ринку у формах науково-технічних зон (технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів тощо).

Технопарк — це територіально відокремлений комплекс, що діє на базі провідного університету за участю наукових установ, промислових підприємств (промислова зона), комерційних, організаційних, інформаційних та сервісних структур (компаній, фірм, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо).

В Україні технопаркові структури діють у Національному технічному університеті Україні (Київський політехнічний інститут), держуніверситеті "Львівська політехніка", харківських авіаційному інституті та державному політехнічному університеті і кількох інших.

Технополіс — структура, аналогічна технопарку, що знаходиться на території конкретного невеликого населеного пункту і яка визначає розвиток території розташування.

У США створено більш як 300 технопарків та технополісів. Найбільш відомі технополіси США на базі Стенфордського університету (Силіконова долина), де зосереджено близько 20 % світового виробництва обчислювальної техніки і комп'ютерів і розташовані компанії "Майкрософт" та "Інтел", на базі Гарвардського університету (128 Магістраль) і т. ін.

В Японії створено 18 технополісів, у ФРН — 50 технопарків, у Великобританії— 25 (найбільший на базі Кембріджського університету, який спеціалізується на електронній оптиці).

Створення науково-технічних інноваційних зон дає змогу:

• поєднати розвиток інноваційної взаємодії освіти, науки, виробництва і підприємництва;

• прискорити освоєння і реалізацію наукових розробок і технологій;

• залучити в інноваційну сферу фінансові ресурси;

• створити умови для прискореного економічного розвитку територій, розміщення науково-технічних зон і економіки держави в цілому.

Бізнес-інкубатор — організаційна структура, що має на меті створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм: надавати приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечувати їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організовувати інформаційне та рекламне забезпечення, проводити експертизу інноваційних проектів тощо.

Інноваційні бізнес- інкубатори діють в Києві — Київський інноваційний бізнес- інкубатор (КІБІН) і при університеті "Львівська політехніка".

Участь студентів та університетського персоналу в роботі технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів та інших інноваційних інфраструктур прилучає їх до нових знань, освоєння нових технологій, участі у створенні і реалізації наукових розробок у ході виконання навчального процесу, випробування і утвердження себе у бізнесі.

Фінансування діяльності інноваційних інфраструктур здійснюється за кошти відрахувань структурних одиниць, що функціонують у їх складі, за рахунок державних та регіональних субсидій і пільг, банківських кредитів, спонсорської допомоги і т.і.

Інновації складаються із сукупності нових по відношенню до раніше накопичених знань і дозволяють перетворити нові знання на реальність, яка якісно змінює технології, техніку, економіку і суспільство, створюючи наднормативний економічний результат (інноваційний додатковий ефект).