2.2. Поняття про продуктивність праці, значення продуктивності праці у формуванні техніко — економічних показників виробництва

Ефективність кожного виробництва визначається співвідношенням результатів праці і витрат на їх отримання.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів: робоча сила, компоненти природних ресурсів (земля та сировина), компоненти засобів виробництва.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, станом екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягом продукції або розміром прибутку. Якщо ефективність результатів визначається обсягом продукції, то це є продуктивність праці, а якщо розміром прибутку, то це рентабельність (прибутковість).

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

У практичній діяльності для характеристики продуктивності праці застосовуються також показник трудомісткості продукції.

Трудомісткість продукції — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на одиниці продукції (робіт, послуг).

На підвищення продуктивності праці впливають такі фактори:

• соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

• матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

• організаційно-економічні, що відображають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Соціально-економічні фактори — це рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок працівників; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність тощо.

Матеріально-технічні фактори — це всі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технологій виробництва: модернізація обладнання; використання нової, більш продуктивної техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; впровадження нових прогресивних технологій; використання нових, ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії, тощо.

Організаційно-економічні фактори — це прогресивні зміни в організації праці виробництва та управління: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва тощо.

3. Поняття "основні фонди", амортизація основних фондів та їх значення у формуванні техніко — економічних показників виробництва

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному вираженні вони становлять виробничі фонди підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Ознакою основних фондів термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб їх перенесення. Основні фонди поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого часу, при цьому не змінюють своєї форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

Промислово-виробничі фонди — це засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції.

Непромислово-виробничі фонди — це підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та інше.

Характерною особливістю застосування основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі).

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції, — ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від тривалості амортизаційного періоду, тобто середнього фактичного строку служби основних фондів.

Термін повернення капітальних вкладень, згідно із встановленим нормативом; не повинен перевищувати 6,6 року. Коефіцієнт терміну повернення основних засобів становить 0,15.

Термін окупності капіталовкладень може скорочуватися, в цьому разі капітальні вкладення вважаються ефективними.

Своєчасне оновлення основних фондів забезпечує проходження технологічних процесів відповідно до технологічного регламенту, останнє, в свою чергу, має велике значення у формуванні техніко — економічних показників виробництва.