113.Чим була обумовлена індустріалізація народного господарства рад. України в роки довоєнних п”ятирічок

Багато в чому демонтаж непу був обумовлений курсом кому­ністичної партії на соціалістичну індустріалізацію, основне за­вдання якої полягало у перетворенні країни, що ввозила машини й устаткування, у країну, що виробляє їх. Офіційно цей курс був проголошений в грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(о). Прискорен­ня економічного розвитку, створення сучасних галузей промис­ловості, модернізація сільського господарства були об"єктивною необхідністю. Проте питання темпів розвитку, джерел індустріа­лізації, пріоритетів різних галузей народного господарства ви­кликали значну дискусію. Для розв"язання цієї проблеми партго-спноменклатура знайшла вихід у здійсненні нової націоналізації приватного сектора, у перетворенні багатомільйонного селянства у внутрішню колонію пролетарської держави, з якої брали дани­ну (на основі різниці цін на промислові товари і сільськогоспо­дарську продукцію), створенні системи директивного плануван­ня, широкого застосування примусової праці засуджених, «соціа­лістичного змагання».

114. Чим характеризується стан с. Г. Рад. України в довоєнні роки

Стосовно ж сільського господарства, то тут ситуація була зна­чно складнішою. Як відомо, аграрний сектор стає фактичним до-"°ром промисловості, особливо на початку 30-х років. З нього Фактично за безцінь забирали хліб та сировину, шляхом організо-^Ва'Іого набору і принадами міського життя заманювали селян на ^н°воо\довані фабрики й заводи. Дуже суперечливі, навіть трагіч-^Ні наслідки мала колективізація сільського господарства. Першим кроком до суцільної колективізації повинен був стати перший п'ятирічний план, за яким колективізації на добровіль­них засадах підлягало до 20% селянських господарств, а в Украї­ні — 30%. Але криза хлібозаготівель 1927/28 р.. необхідність за­стосування надзвичайних заходів для вилучення хліба стали по­штовхом для прискорення суцільної колективізації. Слід зауважити, що темпи реальної колективізації значно пере­вищували планові, але досягалися вони виключно насильницьки­ми методами. Одночасно з колективізацією відбувалося розкуркулення, унас­лідок якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих з родинами, дітьми та старими висилали у дальні необжиті місця, направляли на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи всіх політичних та громадянських прав. Селянство всього СРСР. доки вистачало сил. відмовлялося йти у колгоспи, не піддавалося агітації та погрозам. Воно не бажало передавати своє майно у суспільну власність, надаючи перевагу пасивному опору суцільній колективізації, підпалюючи будівлі, знищуючи худобу (адже передана до колгоспу худоба все одно гинула через відсутність підготовлених приміщень, кормів, ДО-гляду). Загалом за 1929—1934 рр. загинуло майже 150 млн голів худоби, а її вартість перевищує вартість побудованих за цей пері­од фабрик і заводів. Протягом наступних десятиріч країна так і не зуміла повністю подолати наслідки цього лиха, відчуваючи постійну нестачу продовольства.

Винищення худоби, повна дезорганізація роботи в колгоспах, репресії відносно куркулів, різке зростання обсягів продовольст­ва, що вивозилося з села, призвели до найстрашнішого голодомо­ру 1932 — 1933 рр. Водночас не можна заперечувати і той факт, що за роки довоєн­них п'ятирічок відбувається істотна модернізація сільськогосподар­ського виробництва. Колгоспи оснащувалися сільськогосподарсь­кою технікою, яку випускали заводи сільськогосподарського маши­нобудування — Харківський тракторний, Запорізький комбайно­вий «Комунар», Харківський «Серп і молот». Кіровоградський «Чер­вона Зірка» та ін. Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні організації — машинно-тракторні станції (МЇС).