31. Протиріччя розвитку аграрного сектору Придніпровської України на рубежі 19-20 ст.

32. Столипінська аграрна реформа і спроби її реалізаціїї в Україні.

Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування гро­мади, в якій сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку прод\ ктивних сил сільського господарства.

Масова участь селян у революції 1905 — 1907 рр.. фактично примусила переглянути підходи до вирішення аграрного питання та поступитися громадою.

Початком реформи вважається опублікування указу від 9 лис­топада 1906 р. «Про доповнення деяких положень чинного зако­ну стосовно селянського землеволодіння та землекористування». Сутність його полягала у скасуванні закону 1893 р. про непору­шність громади. Усі громади поділялися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24-х років, і ті. де пе­реділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їх бажання. Для другої категорії громад необхідна була згода 1/3 селянських дворів, після чого громада ліквідовувалася, а до­мовласники ставали особистими власниками землі, що скасову­вало особисто-подвірну власність (поширену на більшій частині України), а наділ переходив в особисту власність домовласника. У травні 1911 р, було видано «Положення про землеустрій», за яким створювалися відрубні та хутірські господарства шляхом ліквідації черезсмужжя. За зго­дою 1/5 домовласників можна було взяти землю однією ділян­кою. Якщо садиба селянина при цьому залишалася в селі, то така ділянка називалася відрубом, а якщо селянин переносив на свій наділ і садибу — хутором. Особливе значення в Столипінській аграрній реформі мала переселенська політика. З метою скорочення соціального напру­ження та аграрного перенаселення уряд сприяв переселенню за Урал близько 3 мли осіб, з яких більше 1 мли — з України.

33. Концентрація промислового капіталу і монополізаціця промисловості між 19-20 ст в українських землях.

На початку XX ст. виникає низка монополій, найбільшою з яких був заснований в 1901 р. синдикат Продамет, що зосередив у своїх руках 2/3 виробництва заліза та сталі Південної України.

Поряд із зростанням концентрації промислового капіталу та виникненням монополій, відбувається зрощення банківського ка­піталу з промисловим, посилюється вплив держави на діяльність монополій. Сезонні ярмарки зберігаються лише в менш розвинутих ре­гіонах, у великих містах створюються торговельні фірми із роз­галуженою мережею стаціонарних магазинів та складів: форму­ються й товарні біржі, які спеціалізувалися на певному товарі: хлібі, металі, будівельних матеріалах тощо.

Зростають й обсяги зовнішньоторговельного обороту. Основ­ним продуктом експорту залишається збіжжя, важливою його статтею стає цукор. Основними статтями імпорту були машини. Переважна частина імпорту надходила з країн Європи. Дуже важливу роль у розвитку промисловості відігравав іно­земний капітал, який активно вкладався у гірничо-металургійну промисловість Донбасу та Криворіжжя, у машинобудування та Інші галузі. Припливу іноземного капіталу сприяє відповідна по­літика царського уряду, який очолював наприкінці XIX — на по­чатку XX ст. С. Ю. Вітте. Наприкінці XIX ст. стабілізується фі­нансова політика, запроваджується золотий стандарт, що гаран­тувало підприємцям-інвесторам стабільність у їхній діяльності.