61. Якими були основні характеристики рабовласницької системи господарювання.

Основою виробничих відносин рабовласницького способу ве­дення господарства стає власність рабовласника на засоби вироб­ництва та на раба. У виробництві діяв прямий позаекономічний примус. Долею «розмовляючого знаряддя» (раба) стає непосиль­на праця, скотське існування, рання смерть.

Історія рабовласницького способу ведення господарства, ви­никнення перших цивілізацій нараховує декілька тисячоріч і ло­кально охоплює країни Стародавнього Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб господарювання й донині існує в деяких пле­менах Південної Америки.

62. Що привело до кризи рабовласницьку систему господарювання

Хоча наприкінці І тис. до н. е. Рим і перетворився у велику світову державу, він уже схилявся до занепаду, адже з розвитком великого землеволодіння, де використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований фактор, на який здавна спиралася держа­ва — господарство дрібних землевласників. У всіх галузях діяль­ності застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом, керу­вали підприємствами своїх панів та банківськими операціями, навчали дітей тощо. Кількість їх була величезна, а життя надзви­чайно важким, що призводило до постійних повстань та виступів (як, наприклад, повстання під керівництвом Спартака у 73—71 рр. до н. е.). Проте загроза державі була не з боку бунтівників-рабів, а через падіння класу дрібних власників, яке відбувалося парале­льно з посиленням рабства.

63. Причини об”єднання ремісників середньовічних міст Зх. Європи в цехи

Боротьба міщан з феодалами викликала також виникнення ремісничих цехів, головним завданням яких був захист ремісни­ків від сваволі феодала. Це були корпоративні організації реміс­ників однієї спеціальності, які набули найбільшого поширення в XIII—XIV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподіл праці був відсутнім. Для того, щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до 7 років), пробути декілька років під­майстром, після чого здати іспит, виготувавши самостійний ви­ріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. З метою боротьби проти конкуренції всередині цеху за­проваджувалась жорстка регламентація: заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламентувалися постачання та збут готової продукції, заборо­нялася робота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологічного процесу тощо. В таких умовах головним еле­ментом виробництва ставала виключно висока особиста майсте­рність самого ремісника. Так, у німецьких цехах як екзамена­ційна робота для ковалів було виготовлення кіньської підкови без зняття мірки (перед підмайстром, який екзаменувався, два-три рази проїжджали на коні, для якого потрібно було зробити підкову).

Цех керував не лише робочим, але й позаробочим часом реміс­ників, і навіть певною мірою їх свідомістю: загальноцехова церк­ва, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місце проживання та погребіння (у багатьох європейських містах можна знайти вулиці Хлібні, М'яс-ницькі, Різницькі та інші, на яких у середньовіччя селилися реміс­ники відповідних цехів).

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали серйозно гальмувати процес переростання ремісничого виробниц­тва у дрібнотоварне. Це стало найбільш очевидним на етапі роз­кладу феодалізму та становлення ринкових відносин.