111. Як розглядалася в період Непа необхідність відбудови с.Г. Кооперації

Відбудова сільського господарства розпочалася і була здійс­нена в основному на базі дрібнотоварних одноосібних селянсь­ких господарств, громадське господарство на той час становило зовсім незначну частку в загальному аграрному виробництві. На середину 20-х років усіма видами виробничої кооперації було охоплено 1.5 млн, або понад 30% селянських господарств. При цьому на досить низькому рівні залишалася частка господарств, охоплених колгоспами. Колективні господарства у 1925/26 гос­подарському році об'єднували лише 1.2% загальної кількості се­лянських господарств України і 1.4% їх земельної площі. У зага­льній масі колективних господарств превалювала артільна форма (51,9%). комуни становили 5,8%. ТСОЗи — 42.3%.

Матеріально заінтересовані у виробництві й реалізації проду­кції мільйони селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір зерна, збільшувалися і його заготівлі, але не без проблем. На обсягах заготівель позначалася низька то­варність зернового виробництва. Порівняно з дореволюційним періодом (1909—1913 рр.) товарна продукція зернового госпо­дарства України знизилася у 1923—1929 рр. майже наполовину. Не пояснюється насамперед подрібненням селянських госпо­дарств та їх натурально-споживчим характером.

Подальший розвиток продуктивних сил сільського господарс­тва вимагав його технічної реконструкції, але за такої роздрібне­ності виробництва вона була неможливою. Дрібні розрізнені ін­дивідуальні селянські господарства, виробництво яких було під­порядковано здебільшого задоволенню особистих потреб, не бу­ли придатними ні до підвищення товарності, ні до технічної ре­конструкції.

Але, незважаючи на великі труднощі, сільське господарство з багатьох показників досягло довоєнного рівня, а в подальшому навіть перевершило його. Країна повністю забезпечила себе про­довольством і сільськогосподарською сировиною, відновила екс­порт хліба за кордон.

112. Яку ціль наслідувала грошова реформа 1922 – 1924 рр.

Надзвичайно важливу роль у реалізації пової економічної по­літики відіграло створення стійкої грошової системи та стабіліза­ція грошової одиниці, які були досягнуті в результаті проведення грошової реформи. Спочатку, в першій половині 1922 р.. було проведено деномінацію існуючої грошової одиниці (радзнаку) у співвідношенні 1:10 тис., а в 1923 — ще одну, з обміном старих радзнаків на нові у співвідношенні 1:100.

Одночасно з випуском нових радзнаків, у листопаді 1922 р. була випущена до обігу нова радянська валюта — червінець, який за золотим вмістом прирівнювався до золотої царської деся­тки (7,74 г чистого золота).

Незважаючи на те, що спочатку частка червінця в грошовій масі була надзвичайно малою (3%). уже в другій половині 1923 р. вони майже витіснили радзнаки з обігу. Восени селяни згоджува­лися продавати зерно лише за червінці, іноді навіть знижуючи ціни, аби отримати «золоту валюту». Стійкість червінця підтвер­джувалася тим. що Держбанк вільно обмінював червінці на іно­земну валюту за стійким курсом: 1 дол. СНІ А — 1.94 крб.

Восени 1922 р. було створено фондові біржі, на яких дозволя­лася купівля-продаж валюти, золота, облігацій державних позик за вільним курсом. У 1925 р. червінець стає конвертованою валютою, він офіційно котирувався на різних валютних біржах світу.

Завершальною стадією реформи стає викуп радзнаків за фіксо­ваним курсом: 50 тис. крб. радзнаками зразка 1923 р. за 1 крб. но­вих грошей. Для цього були випущені казначейські білети вартіс­тю 1, 3 та 5 крб.. а також дрібна розмінна монета, мідна та срібна.