29. Реформування аграрного сектору в західних українських землях в середині 19 століття.

У західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, зберігається велика земельна власність, яка становила більше 40% у Галичині та Буковині, і 70% — на Закарпатті. Ска­сування кріпацтва та ряд інших реформ середини XIX ст. відкри­ли шлях капіталістичним перетворенням і в цьому регіоні. З ча­сом великі панські латифундії почали переходити до рук підпри­ємців, різних банків, багатих селян. Панські фільварки почина­ють здавати в оренду. Посилюється диференціація селянських господарств, все більше селян позбавляється землі на користь ба­гатих, відбувається процес подрібнення господарств. У результа­ті цього на рубежі XIX—XX ст. тут було близько 5% багатих та більше 90% дрібних селянських господарств, які володіли відпо­відно 27% та близько 40% землі.

Проте у великих господарствах, з метою підвищення їх при­бутковості, починають застосовувати сільськогосподарські ма­шини та вдосконалені знаряддя праці, поліпшувалися сівозміни, почали застосовувати органічні та мінеральні добрива. Зміни, як; відбуваються в аграрному секторі, перебудова орга­нізації сільськогосподарського виробництва сприяють підвищен­ню врожайності зернових (на 20—25%), розширенню посівних площ, зростанню валової продукції землеробства. Але через зро­стання кількості населення, зайнятого в сільському господарстві, продуктивність праці не лише не зростає, а навіть знижується. Зростання аграрного перенаселення зумовлює зубожіння основ­ної маси селянських господарств. Це призводить до зростання еміграційних процесів: селяни західноукраїнських земель еміг­рують в інші країни

30. Особливості кріпацтва в Російські імперії , основні положення селянської реформи 1861 року.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, які вийшли з кріпосної залежності». селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за поміщиками зберігало­ся право власності на землю, у тому числі й на ту, яка перебувала в користуванні селян. Селяни зберігали право на користування земельними наділами із збереженням повинностей до повного викупу землі у поміщиків. Певні категорії селян, серед яких були дворові та місячники, польових наділів не отримали зовсім. Наді­лення селян землею відбувалося відповідно до певних правил, які різнилися для окремих регіонів і передбачали значне скорочення селянських наділів залежно від якості землі. Тимчасовозобов'язаний стан зберігався до повної сплати се­лянами 20% викупної суми І означав, що селяни повинні були нести всі повинності, у тому числі й панщину, яка оо.межувалася 40-ка чоловічими та 30-ма жіночими днями на рік. Цей період тривав упродовж 20 років, і лише у 1881 р. було прийнято рішен­ня про завершення викупу в обов'язковому порядку й припинен­ня тимчасовозобов'язанного стану. Реформа 1861 р. означала, ода епоха феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського життя країни. Це проявлялося насамперед у збереженні величезних по­міщицьких володінь та обезземеленні більшості селянства, час­тина якого зовсім не отримала землі. Фактично це була експроп­ріація землі в селян у процесі їх звільнення. Тривалий час селяни залишалися затиснутими відробітками та повиннностями. викуп­ними платежами, залишаючись при цьому неповноправним ста­ном, разом з тим скасування кріпацтва стало прогресивним кро­ком, сприяючи розвиткові нових економічних відносин не лише на селі, а й в усьому народному господарстві.