54.Економічний розвиток Великобританії, Японії, Китаю (Шлягун)

Великобританія — одна з найбільш економічно високорозвинених постіндустріальних країн світу. Основні галузі економіки: машинобудівна, електрообладнання та автоматика, корабле- та авіабудівна, електроніка, металургія, хімічна, вугільна, нафтова, паперова, харчова, текстильна, легка промисловість. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Гол. порти: Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Мілфорд-Гейвен, Галл, Іммінгем.

Великобританія- країназізмішаноюекономікою. Більшістьвиробництв й послугвиконуютьсяприватнимипідприємствами; сфера виробництвазнаходиться в руках великих фірм. Вугільні, газові й електричнікомпанії, залізниці, цивільнаавіація й частинакомпаній по забезпеченнюавтотранспортнихпослугбулинаціоналізованівперіод з 1945 по 1951. У 1949 роцібуланаціоналізованатакожбільшачастинасталеварнихзаводів, але у 1953 консерватори провели денаціоналізаціюцихпідприємств; у 1967-му вони булизновунаціоналізовані. На протязі 70-х років, як консерватори, так і лейбористи, викупилифінансовозанепалікомпанії, серед них – кораблебудівні, авіаконструкторські. У 1980 – ті роки консервативний уряд продав 19 найприбутковихдежавнихкомапній-серед них «Бритиш Ейруейз» (Британськіавіалінії), «Бритиш гас» (Британський газ) й «Бритиш коммьюнітіс» (Британськітелекоммунікації).

За обсягомпромисловоговиробництваВеликобританіяпосідає 5-е місце у світі.

Головна роль в економіцікраїниналежитьпромисловості, на долю якоїприпадає 55% валового національного продукту і 90% вартостіекспорту. Видобувнапромисловість представлена розробкамиродовищвугілля (4-е місце в світі), природного газу і нафти (в Північномуморі). Розвиненачорна і кольороваметалургія (сталь, чавун, прокат, мідь, цинк, алюміній, олово, свинець і ін.).

Основнимиторговими партнерами Великобританії є іншікраїниЄвропейського Союзу, США, Швеція, СаудівськаАварія, Нігерія, Швейцарія, і ПАР.

Еконо́мікаЯпо́нії — одна з найрозвиненіших економік світу. За розміром ВВП і обсягом промислового виробництва Японія займає 3-е місце серед країн світу після США і КНР. Вона випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисловості, основні галузі якої: чорна та кольорова металургія, силове електричне обладнання, суднобудівна та автомобільна промисловість, електронне та електрокомунікаційне обладнання, приладобудування, нафтохімічна, харчова, текстильна та легка промисловість.

Японія не має розвиненої авіаційної і ракетно-космічної промисловості, і її воєнне виробництво є досить помірним. Традиційними товарами Японії залишаються шовк-сирець, вироби з натурального шовку, фарфор, кераміка, лаки, ляльки та іграшки.

Структура промислового виробництва Японії, як і в інших розвинених країнах, змінюється. Японії вже важко конкурувати з «азіатськими тиграми» і окремими містами Китаю і країн Південно-Західної Азії, де робоча сила набагато дешевша. Сучасні зміни пов'язані із зниженням частки базових енерго- і сировиноємних, а також трудоємних галузей. Разом з тим, в японській промисловості невпинно збільшується частка новітніх наукоємних виробництв, особливо електроніки, програмного забезпечення, інформатики, фармацевтики та біотехнології.

В Японії немає аграрних територій. І в той же час для країни характерна висока територіальна концентрація промислового виробництва. Сучасна географія обробної промисловості Японії складалася історично, починаючи з кінця XIX ст., коли Осака і Нагоя перетворилися на світового значення центри виробництва бавовняних тканин. Тихоокеанське узбережжя виявилось найкращим місцем і для розміщення важкої промисловості. Тут була робоча сила, тут були ринки збуту, а паливо та сировину з інших країн все одно треба було звідкись везти. Так виник «промисловий пояс», який простягнувся від Токіо до Нагасакі. Головними його складовими стали райони Канто, Токай (округа Нагої), Кінкі, Сетоуті (узбережжя Внугріїннього Японського моря) і Північний Кюсю. Найбільша частка виробництва припадає на Канто, Токай та Кінкі, тобто на мегалополіс Токайдо. Тут на 21% території (78 тис. км кв.) зосереджено 69% промислового виробництва країни. За своїми параметрами (вартість продукції на 1 км кв. площі та на одного жителя) це промислове утворення є найбільшим у світі.

Економічний розвиток Китаю. КНР посідає п'яте місце у списку держав із найрозвинутішою економікою і четверте - за обсягами зовнішньої торгівлі. У 2003 р. ВВП Китаю підвищився на 9,1%, рівень ВВП на душу населення вперше перевищив 1 тис. доларів США. За даними Державного статистичного управління КНР від 16 серпня 2006 року, нинішній рівень ВВП на душу населення становить 1740 доларів США.

За темпами економічного, фінансового і технологічного зростання змагатися з Китаєм сьогодні не здатна жодна з розвинутих країн. Англійський тижневик "Економіст" опублікував прогноз, у якому порівняно темпи модернізації деяких країн. Для того щоб збільшити вдвічі середній дохід на душу населення Великої Британії, потрібно 58 років, Сполучених Штатів-47 років, Японії-34 роки, Південної Кореї -11 років, а Китаю - лише 10. Якщо КНР удасться зберегти темпи зростання ВВП на душу населення на рівні 6-7%, то до 2020 р. рівень життя китайців досягне нинішнього рівня Іспанії.

9 лютого 2006 року Китай оприлюднив інформацію про те, щодо 2050 р. в країні не залишиться бідняків. За підрахунками китайських учених, до цього часу мінімальний щомісячний (!) дохід середньостатистичного китайського громадянина становитиме 1300 доларів США, а середня тривалість життя перевищить 80 років.

Основним засобом досягнення значних змін повинна стати індустріалізація з наступним вирівнюванням рівня життя між міським і сільським населенням. При цьому загальний рівень життя населення КНР повинен постійно поліпшуватися, до 2050 р. половина населення Китаю зможе дозволити собі особистий автомобіль.

Китайський досвід показав, що поступовість переходу до ринкової системи і пом'якшення соціальних наслідків економічних реформ дає змогу послабити чи навіть ліквідувати анти ринкові настрої серед населення.