4.Поняття світової, ноціональної, етнічної культури,їх взаємозвязок

Предметні та особисті форми культури є неподільною цілісністю і становлять певний тип культури. Свій тип культури притаманний кожному народу як етнічній та історичній цілісності. Культурна цілісність характерна і для регіонів (культура європейська, африканська, слов’янська і т.п.), а також історичних епох (антична культура, культура Відродження, Просвітництво і т.д.). І хоч зі зміною історичних епох змінюється тип культури, це зовсім не означає розриву культурної спадщини і традицій, бо кожна нова доба з необхідністю успадковує культурні досягнення попередньої. Усе це дає підстави розглядати культурну історію людства як світовий процес, вживати поняття світової культури.

Співвідношення світової і національної культури — одна з найскладніших проблем сучасної культурології. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської культури імена таких відомих мислителів, як Тейяр де Шарден (1881-1955 рр.), В.І.Вернадський (1863-1945 рр.), А.Швейцер (1875-1965 рр.), Р. Дж. Коллінгвуд (1889-1943 рр.), які вважали, що світова культура — це система духовних цінностей, що виробляються в надрах національних культур, але набувають загальнолюдського значення. Протилежний табір представляли не менш відомі мислителі, зокрема О.Шпенглер (1880-1936 рр.), А.Тойнбі (1889-175 рр.), які визнавали лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї множинності, їхню історичну спадкоємність, загальнолюдський зміст.

У сучасній культурології розрізняють поняття «етнічна» та «національна культура». Перша є предметом вивчення етнографії (або етнології) і визначається як сукупність лише тих культурних елементів, які виконують «етнодиференціюючу функцію», тобто сприяють визначенню «свого» і відокремленню від «чужого». Елементи такої культури — обряди, звичаї, міфи, фольклор тощо — позбавлені індивідуального авторства, вони безіменні, анонімні. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості.

Культура, яка є достатньою для існування етносу, перестає бути такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури, національна передбачає існування нових типів комунікації (взаємозв’язку) між людьми, більш складних стосунків, ніж природні кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації виступає писемність.

Носіями національної культури стають освічені прошарки суспільства. Національна культура твориться не етносом у цілому, а тими представниками суспільства, які беруть на себе функцію індивідуального авторства — письменниками, філософами, вченими, священниками, митцями.

5.Поняття «культура».Структура, складові частинита форми існування культури.

Слово “культура” - латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин¬ського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удос¬коналення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива¬тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо¬му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско¬налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на¬буває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвит¬ком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою станов¬лення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у сим¬волічній формі.

Проблема структуризації культури в сучасній науці остаточно ще не розвязана,Більш сталою в культорології є концепція розподілу культурина матеріальну і духовну, однак ряд учених окремо виділяють художньоетичну і політичну сферу людей

Структура культури являє собою цілий макросвіт. Вона охоплює освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему такого складного явища, як культура.

2. Морфологія (структура) культури.

Соціальна культура:

1. Господарська культура

2. Правова культура

3. Політична культура

Культура пізнання світу:

1. Наукова культура

2. Релігійна культура

3. Художня культура

Культура комунікацій:

1. Культура ЗМІ

2. Інформаційна культура

3. Культура освіти

Культура існує в таких формах:

• зовнішня форма- у вигляді предметів;

• внутрішня форма- більш важлива- це зміст культури;

• предметна- це наслідок діяльності людей, певна система матеріальних і духовних цінностей: засоби і знаряддя праці;

• особиста форма- це люди як субєкти діяльності,носії, творці певних культурних цінностей;