56////Мораль і право,мораль і політика,мораль і звичай.

Мораль і політика – це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Впорядкування поведінки людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, взірців поведінки), які є загальнообов’язковими для всіх людей. Однак моральні та політичні норми розрізняються способом формування і засобами реалізації.

Будучи сферою соціального вибору груп, індивідів, організацій, політика обмежено пов'язана з мораллю. Вибір проектів бажаного майбутнього, значимість тих або інших локальних цілей, визначення коштів і методів їхнього досягнення ґрунтується на моральних поданнях людини, групи про добро й зло, справедливості й несправедливості, боргу, честі й достоїнстві.

Мораль і політика відносяться до найбільш ранніх соціальних регуляторів громадського життя. Зближає їх те, що й та й інша відносяться до сфери соціального вибору, тому досить рухливі й мінливі. Мораль і політика - це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Упорядковану поводження людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, зразків поводження), які є загальнообов'язковими для всіх людей.

Мораль і звичай.

Подібно до моралі, звичаї також складаються спонтанно в житті конкретних людських спільнот. Порівняно з правом і мораллю звичаї найглибше вкорінені в первісному синкретизмі, в давній історії людства. (Ми не можемо говорити про первісне право, але про первісні звичаї — цілком.) Саме звичаї, хоча це не завжди усвідомлюється, є найбільш глибокою і масовою формою регуляції й нашого сьогоднішнього життя — в переважній більшості випадків, спілкуючись із людьми, реалізуючи свої цілі тощо, ми діємо, спеціально не розмірковуючи над цим, просто так, як це заведено, як це звично для нас і тих, хто нас оточує. Це стосується як повсякдення, так і свят, урочистостей тощо. Лише стикаючися з неординарними ситуаціями й проблемами, різного роду несподіванками, ми мусимо відступати від звичайної — звичаєвої — колії й шукати нетривіальних шляхів, зокрема й у галузі моралі.

У відносинах між звичаєм і мораллю, чітких, заздалегідь визначених критеріїв розмежування бути, зрозуміло, не може — все вирішує наша здатність осмислити кожен конкретний випадок, наші тактовність і почуття міри, що є загалом одними з найважливіших культуротворчих здатностей людини.

Мораль і право є основними способами регуляції й нормування поведінки людини і взаємно доповнюють одне одного, що і дає підстави в певних межах говорити про них як про деяку єдність, тобто морально-правову культуру. Основна ж відмінність і розмежування між мораллю і правом полягають насамперед у тому, що моральна регуляція здійснюється виключно на основі різноманітних аспектів моральної свідомості, яка виступає, так би мовити, своїм власним гарантом, тоді як правова регуляція не зумовлюється виключно правосвідомістю, а має своїм джерелом і гарантом такий потужний соціальний інститут, як держава. Звідси випливає і певна різниця в стимулах, які задають і підкріплюють прагнення людини до дотримання моральних та правових норм. Якщо моральних норм людина дотримується під впливом тільки таких у певному сенсі ідеальних, нематеріалізованих речей, як власне сумління та суспільна думка, то дотримання правових норм, крім того, підкріплюється і загрозою цілком реальних матеріальних та фізичних покарань (як-от штраф, обмеження свободи пересування і т.д., аж до позбавлення порушника правових норм самого його життя).