62.Які функції виконує держава в системі соціального партнерства?

Функції держави в системі соціального партнерства:

• Узгодження між партнерами на національному рівні основних напрямів соціально-економічної політики в цілому, влючаючи розробку мінімальних соц.стандартів, основних критеріїв і показників соціальної справедливості, заходів захисту суб’єктів соціально трудових відносин;

• Формування і удоскосконалення механізмів ті інститутів, що сприяють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях;

• Створення відповідних органів для вирішення завдань розвитку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин;

• Сприяння розширенню участі працівників в управлінні підприємствами, у власності і прибутках, а також державних і громадських справах;

• Розвиток і стимулювання переговорного характеру процесу врегулювання конфліктів і протиріч, що виникають між сторонами;

• Зменшення кількості і пом’якшення гостроти соціальних конфліктів ляхом розвитку і вдосконалення практики застосування примирних і узгоджувальних процедур;

• Формування реальних відносин соціального партнерства на держ. підприємствах;

• заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства;

• сприяння поширенню ідеології і культури соц..партнерства.

63) Формами та методи громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин

• соціальне партнерство(генеральна угода, галузеві угоди, спеціальні(регіональні) угоди, колективні договори на підприємствах, індивідуальні трудові угоди);

• адміністративні методи(адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, документи)організаційні(створення інфраструктури,спеціальних служб контролю за виконанням програм));

• економічні методи(дотації, пільги, державне замовлення, прискорена амортизація, фінансово-кредитні і податкові пільги, пряма фінансова допомога для реалізації державних програм).

64. Що таке кооперування та спеціалізація праці?

Кооперування - досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соц.-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів працівників і цілей виробництва.

Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його. Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.

65. Поділ виробничого процесу на стадії, фази, операції – це …

Процес поділу праці на підприємстві, який доцільно враховувати при нормуванні праці, – це відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого та закріплення їх за певними групами людей.    Найбільшого поширення набули такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.    Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за однорідними видами робіт, фазами і циклами виробництва.    Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій при виготовленні виробу для скорочення виробничого циклу.    Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.    Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва (машиністи устаткування, технологи, слюсарі, кравці ті ін.)    Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

66. Основним недоліком поопераційного поділу праці є: Поряд з позитивними сторонами потоково-конвеєрний спосіб організації виробництва має і недоліки. Основні з них такі: ● жорстка регламентація діяльності внаслідок стабільних темпу і ритму, які не можуть бути оптимальними для всієї групи працівників; ● перенапруження окремих груп м’язів; ● відсутність зміни діяльності, що не забезпечує відпочинку працюючим групам м’язів у процесі праці; ● виникнення у працівників такого стану, як монотонність, що виявляється в незацікавленості і байдужості до роботи та призводить до зниження продуктивності праці.