Специфіка граматичних категорій прикметника

Для прикметника як частини мови граматичні категорії роду, числа та відмінка є асемантичними, похідними від однойменних категорій іменника. Зумовлюючий характер іменникових категорій закладений семантичною природою прикметника — називати ознаку предмета, тобто «постійно супроводжувати предмет», що в мові передається граматичними формами прикметника, які без іменника не вживаються.

Ознака як особливість, властивість предмета не має денотативних, родових і кількісних показників. Значення роду, числа та відмінка у прикметникові не співвідносне з реальним поділом осіб за статтю, не відтворює кількісної ознаки предмета і не сумісне з типом предметного значення відмінка. Тому прикметник на противагу іменникові не має значення роду, а змінюється за родами. Категорія роду прикметника не класифікувальна, як в іменнику, а с л о в о з м і н н а, оскільки прикметник дублює граматичні значення опорного іменника.

Свої особливості в прикметнику має категорія відмінка, яка є абсолютно словозмінною категорією. Словозмінною є і категорія відмінка іменника, але тут вона має інший характер, оскільки ґрунтується на валентному зв'язку з присудком-предикатом; крім того, відмінкова форма іменника позначає якийсь предмет, явище, поняття, тобто як знак мови вона співвідносна з реальним навколишнім світом. Відмінкова форма прикметника продиктована аналогічною формою іменника; спричинена граматичним узгоджувальним зв'язком.

Подібна ситуація відбувається у категорії числа, яка має словозмінний характер, про що свідчать числові форми однини та множини іменника, що називають той самий предмет. У прикметнику форми однини та множини не пов'язані з кількісно-числовою характеристикою предмета, а узгоджуються граматично з формами числа опорного іменника.

Таким чином, категорії відмінка, роду і числа іменника та прикметника не однотипні. В іменнику вони є засобом відтворення позамовної дійсності, їх граматичні значення семантично вмотивовані; щодо прикметника, то його іменні категорії є похідними, базою для них служать категорії іменника, які нівелювалися за змістом і виконують синтаксичний зв'язок опорного іменника і залежного прикметника.

Лексико-граматичні розряди прикметників: якісні, відносні та присвійні

Поділ прикметників на семантико-граматичні групи зумовлений характером ознаки, наявної у предметі. Природні властивості позамовних об'єктів відтворюють якісні прикметники; ознаки, передані ними, є безпосередніми й прямими. Вони стосуються зовнішньої форми (величина, обсяг, розмір, колір тощо), внутрішніх особливостей предмета і можуть мати неоднакову міру виявлення, напр.: веселий, світлий, дорогий, низький, лагідний, теплий, лукавий, повний, високий, Чорний, широкий, ніжний, приязний, яскраво-червоний, темно-синій, грошовитий, рідненький, найрідніший, превеликий, жирнючий, довжелезний, надвисокий. Якісні прикметники становлять центр (ядро) категорії прикметника. Своїми граматичними формами вони відтворюють не тільки реальну ознаку, а й її об'єктивно існуючі критерії: кількість і якість. Останнє засвідчене ступенями порівняння інтенсивності ознаки (зелений — зеленіший— найзеленіший), можливістю утворювати похідні із семою більшої або меншої кількості ознаки (зелений — зеленуватий, зеленавий, зеленастий), здатністю сполучатися з кількісно-означальними прислівниками та утворювати описові форми кількісної характеристики ознаки (занадто мовчазний, дуже світлий, трохи завбачливий, ледь запобігливий, винятково обережний, надзвичайно уважний). Якісні прикметники утворюють форми суб'єктивної оцінки ознаки з фіксацією збільшеної або зменшеної міри її вияву, напр.: світленький, світлесенький, раденький, радесенький, молодюсінький. Розширення групи якісних прикметників відбувається на ґрунті існуючих назв, поява нових найменувань це є актом номінації якоїсь властивості або особливості об'єкта, а модифікацією семи помірного рівня ознаки в бік її збільшення, інтенсивності або послаблення, напр.: гордий — гордовитий, широкий — широченний, великий — завеликий, передбачливий — передбачливіший, модний — ультрамодний.

У групі якісних прикметників існує двочленна парадигма категоріальних значень — грамема інтенсивності і грамема кількості ознаки. Відтворена структурно-морфологічними засобами, вона корелює з мірою якості або кількості реальних властивостей предметів, а тому становить парадигму не граматичних, а семантико-граматичних значень, напр.: вразливий — вразливіший — найуразливіший, смаглюватий, смаглявий, засмаглий.

На периферії категорії прикметника перебувають відносні прикметники, які відтворюють ознаку за відношенням предмета до інших предметів, до дії, процесуального стану, обставини; напр.: бавовняна сукня, дерев'яне ліжко, вовняна ковдра, весняне небо, грозова хмара, осінній день, джерельна вода, липовий цвіт, болотяний птах, лісова галявина, житній хліб, глиняний посуд, кілограмова гиря, стометрова довжина, завтрашній день, скрипковий ключ, лікувальний заклад, годинна перерва, лінгвістичні студії, шкільна теплиця, настінний годинник.

Ознака відносних прикметників має похідний характер і виражена усією лексемою, тому семантико-граматичних значень суфікси відносних прикметників не передають, Зміст ознаки предмета закладений у семантику твірної основи, а словотворчі засоби є суфіксами транспозиції, напр.: бетон — бетонний (покрив), рука — ручний (привод) у шкіра — шкіряний (портфель), захищати — захисні (окуляри), свердлити — свердлильний (інструмент). Таким чином, суфікси відносних прикметників оформляють категоріально похідне слово і виражають граматичне значення. Ознака, передана відносним прикметником, аналогічно до ознаки якісних прикметників, відтворює реальні властивості предметів, але ті, які виникли, наприклад, у результаті дії самого предмета, пов'язані з ним (літальний апарат, обчислювальний прилад, пояснювальний диктант) або з'явилися за відношенням до інших предметів, які називають речовину, матеріал, масу і містять сему речовинності (предметності), напр.: залізний лом, гумова рукавиця, солом'яний бриль, штапельна сукня, паркетна підлога, електричний ліхтар, металева пружина, дерев'яна шафа; просторові поняття із семою локатива, напр.: гірський хребет, польова дорога, лугова квітка, придорожня трава, сибірська тайга, приміський поїзд, городній мак, присадибна, ділянка; часові, поняття із семою темпоральності, напр.: осінній день, ранкова гімнастика, нічне чергування, годинна перерва, вранішня газета, вчорашнє повідомлення, цьогорічний урожай; поняття щодо розміру, обсягу, ваги, кількості, напр.: двометрова яма, кілограмова вага, п'ятилітрова каструля, десятилітрове відро, дев'ятиповерховий будинок, двійчасті двері, потрійний вузол, подвійне дно, десятиметрова статуя, округла вежа.

Таким чином, відносні прикметники є носіями лексико-семантичних значень, які виникли на основі значень лексем об'єднаних у ряди за спільною семантичною функцією; відтворювати формами ад'єктива позамовну дійсність: предметність (субстанцію), величину, кількість, простір І час, тобто всі категорії об'єктивного світу і рух.

У групі відносних прикметників (за М.Леоновою,1983) виділяються присвійні, що виражають ознаку предмета за належністю особі, часом тварині, від назв яких вони й утворюються: директорів виступ, невістчин голос, аістове гніздо. Дуже рідко, здебільшого в художніх потребах, присвійні прикметники утворюються від назв предметів (переважно від власних назв): Дніпрові береги, Дністрові кручі.

Серед присвійних прикметників помітні два типи утворень:

1. Присвійні прикметники, що означають належність особі (рідше тварині) і утворюються за допомогою суфіксів -ів- (-їв-), у непрямих відмінках -ов-, -єв- від іменників II відміни та -ин-(~їн) — від іменників І та III відмін: Давид — Давидів, Григорій — Григоріїв, дядько — дядьків, дятел — дятлів; Настя — Настинг Софія — Софіїн, мати — материн, ластівка—> ластівчин.

2. Присвійні прикметники, що означають належність тваринам (рідше особам) і утворюються за допомогою суфіксів -ач- (-ЯЧ-), -ин-(-їн-), -ськ- а також закінчення -ий(-ій): кошача лапа, теляча шкіра, качиний жир, солов'їний спів, вовчий хвіст, батьківський будинок.

Прикметники із суфіксами -ач-(-яч-), -ин-(-їн-), -й, -ськ- можуть і не мати присвійного значення. Тоді вони виражають не належність, а відношення: вовчий апетит, лебедина пісня, собачий холод, пушкінський стиль. Пор.: шевченківські заповіти і шевченківські місця. Значення присвійності мають такі прикметники залежно від контексту.

Присвійні прикметники із суфіксами -ів(-їв), -ов, -ев-(єв), -ин(-їн) можуть втрачати прикметникову семантику і переходити до класу іменників, зокрема власних назв: Сенів, Волошин, Андріїв (прізвища); Львів, Миколаїв, Київ, Яворів (географічні назви). Присвійні прикметники можуть входити до складу спеціалізованих назв, що являють собою нерозкладувані словосполучення та фразеологізми: 1) географічні назви: Мамаїв курган, Марсове поле, Магелланова протока, Гудзонова затока; 2) термінні назви: базедова хвороба, нетрів батіг; 3) крилаті назви: ахіллесова п'ята, гордіїв вузол, соломонове рішення, адамове яблуко, ювеналів бич.

Присвійні прикметники функціонують головним чином у розмовному типі мовлення — розмовно-побутовому, художньо-белетристичному, частково публіцистичному стилях. В офіційно-діловому, науковому та у деяких жанрах публіцистичного стилю ці прикметники вживаються рідко. Значення присвійності у книжному типі мовлення передається здебільшого родовим відмінком іменника: міністрів наказ — наказ міністра, заячий хвіст — хвіст зайця, батьківський будинок — будинок батька. Прикметники, омонімічні з присвійними, але без значення присвійності, з родовим відмінком приналежності іменника не співвідносяться, пор.: рицарський вчинок, батьківське ставлення, пушкінське свято. Обмежене використання присвійних прикметників у книжних типах мовлення пояснюється специфікою їх значення: полісемією і віднесенням ознаки лише одиничній особі. Форми ж родового відмінка можуть передавати і належність цілому загалу: гніздо мурашок, оселя братів.