Лексико-граматичні розряди займенників

За своїм значенням усі займенники поділяються на такі розряди: особові та особово - вказівні .

1. До особових належать займенники я, ти, ми, ви. До особово-вказівних — він, вона, воно, вони. Особові займенники не замінюють іменників, а називають осіб: займенник першої особи однини я означає того, хто говорить. Напр.: «Я вже казав про пам 'ять, як про вічну книгу, де все записано і про них» (О. Коломієць). Займенник ти означає адресата, до якого звертається мовець: «Дорогий Борисе! Я саме до тебе адресував цей лист» (О. Коломієць).

Займенники я, ти і займенники ми, ви протиставляються як форми однини і множини. Проте мають такі значення: ми — це я і ще хтось, у публіцистичному і науковому стилях ми — це авторське «я», вжите як засіб зближення автора з читачем; займенник ви вказує на багатьох осіб, до кого звернена мова, шанобливе ставлення, наприклад: «Сьогодні ми по-мудріли» (Б. Олійник); «Ми опрацювали великий матеріал...» (газ.); «Вам лиш пам ять одна і суддя й засторога: все, що вам дороге, зберігає вона... Перед нею одною — ви муж і жона» (М. Карпенко).

Особово - вказівні займенники означають осіб, які виходять за межі розмовної ситуації, або предмети чи поняття, згадувані в розмові, наприклад: « [...] до сторічного ювілею висадили біля школи ачею зі ста каштанів. А веде вона не куди-небудь — до меморіального музею Остапа Вишні» (газ.). Функції особово-вказівнич займенників виходять за межі речення: вони є одним із важливих засобів організації тексту.

2. Зворотний займенник себе, вказуючи на особу чи предмет, не має форми називного відмінка, а також категорії роду та числа. Може стосуватися усіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти знаєш себе; Вони знають себе. У формі давального відмінка займенника собі його вживання характерне для розмовного мовлення: «Був собі дід та баба» (фольк.).

3. Присвійні займенники: мій, твій, ваш, наш, свій, його, її, їх, їхній. За значенням і граматичними ознаками близькі до прикметників: «Здоров'я, щастя усім вашим працівникам, щоб вони глибоко орали свою журналістську ниву і в пухкий ґрунт клали тільки добірні зерна, пам’ятаючи — з нами Бог, з нами Україна» (газ.). «І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя» (В. Симоненко).

4. Вказівні займенники той, отой, цей, оцей, такий, отакий, сей (ся, сі, се) та нестягнені форми тая, тую, тії, цяя, ції вказують на предмети та їхні ознаки. Вказівний займенник стільки співвідносний з кількісним числівником. Напр.: «Нерозумію, чому оте все добро заслуговує іноді зневажливого слова "черепки"...» (газ.); «Овва, чого заманулося вам, люди-небораки! Забудьте про се, руки масте короткі» (С. Колесник); «Сама колись дівуваїа, теє лихо знаю» (Т. Шевченко).

5. Означальні займенники увесь (ввесь, весь), усякий (всякий), кожний (кожен), жодний (жоден), інший, сам, самий вживаються в реченні в ролі узагальнено-якісних означень, а при субстантивації — в ролі підметів і додатків. Займенники кожний і всякий синонімічні між собою, означають окреме в даному кількісному ряді: «Кожна птиця знайде свого Гриця; Всяка кузочка свою дружину має» (нар. тв.). Займенник кожний має значення «всі по-одному», «будь-який із подібних собі», наприклад: «У кожного чоло життя і жаль порти, і в оці кожного горить любові жар» (І. Франко).

Займенник усякий меншою мірою, ніж займенник кожний, виражає значення розділовості: «У всякого своя доля і свій шлях широкий» (Т. Шевченко).

Займенник жодний (жоден) уживається в двох значеннях: 1) «ні один», наприклад: «Ви все це знаєте: і про десятки великих міст, де немає жодної або с одна-дві українські школи, і про півтори (півтори!) книжки на душу населення, видавані українською мовою...» (Ю. Мушкетик). 2) «ніякий», наприклад: «Скажіть мені, чи хто тут не зрозумів слів, сказаних по-українськи чи по-російськи? Всі ми тут розуміли і всі ми відповідно реагуваїи, і не було у нас жодних проблем» (Ю. Щербак). Діалектне його значення «кожен, всякий», наприклад: «До Мелашки ходити далеко, сіпали вони жоден вечір зіходитись під вербою, біля Веклиної хати» (Г. Квітка-Основ'яненко).

Слід розрізняти означальні займенники сам, самий, сама, самого, самі, самих, самим від сам, самий, самого, самої і т. д. Перший уживається на означення того, що особа ,(чи предмет) виконує дію сама, без сторонньої допомоги: «Самі й розшифровують зібраний матеріал, покладають його на ноти» (газ.); «Тільки пам'ятайте, що сама собою газета не з'явиться» (газ.). Другий займенник з наголосом на першому складі має значення крайньої просторової чи часової межі іменника, при якому він ужитий: «Сумна арфістко, — рученьки вербові! — по самі плечі вкутана в туман. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам» (Л. Костенко); «Дорога йшла з гори та на гору, з гори та на гору, над самою Россю» (І. Нечуй-Левицький).

У ролі підсилювальної частки при словах на означення часу, причини теж уживається займенник самий, наприклад: «Що це?! Жодного такого камінця на Волині не зустрічається. Це могло бути лише одне. А саме — ідол!» (газ.); саме тому... саме в той час.

6. Питальні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки. Вони містять питання про особу, предмет, ознаку, належність і кількість предметів: «А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?» (Л. Костенко); «Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане... Котра з цих двох нам судиться дорога?» (Леся Українка).

7. Відносні займенники. Якщо перелічені питальні займенники приєднують підрядне речення до головного, тобто виступають як сполучні слова і є співвідносними словами до іменника чи займенника головного речення, тоді вони стають відносними займенниками. Є певні особливості їх уживання. Займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки, наприклад: «Природно, яка позиція — такі й результати» (журн.). Займенник котрий вживається тоді, коли треба підкреслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних: «Полювання з крякухою дуже добутчиве, спокійне полювання, особливо для мисливців, котрі вже в літах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато» (Остап Вишня). Використання відносного займенника котрий у значенні який зустрічається значно рідше, наприклад: «Чується... Шум океану, Луною котрого ця річка Воркоче» (М. Рильський).

Відносний займенник чий вказує на належність предмета, вживається переважно в книжній мові: «Наблизившись до високоправдивого таланту В. М. Шукшина, поруч побачив Григора Тютюнника, чиє "немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові"" вже непроминачьне» (журн.). Займенники хто і що співвідносні з іменниками: хто — з особою, а що — з предметом або особою, скільки співвідносний з числівником.

8. До заперечних займенників відносяться слова ніхто, ніщо, ніякий, нічий. Вони утворені від відповідних питальних займенників додаванням частки ні і вказують на повну відсутність предмета або ознаки: «А довкола гули КАМази і турбіни ревли із-за тучі, Щоб ніхто ні внизу, ні на кручі Ані крику не чув, ані слів» (В. Бровченко).

9. Неозначені займенники: дехто, дещо, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, будь-хто, будь-що, казна-що, казна-хто, абихто, абиякий та ін. Утворюються вони від відповідних питальних займенників додаванням часток будь‑, -небудь, казна-, хтозна-, аби-, де-, -сь. Вживаються для вказівки на невідомі, неозначені предмети, їхні ознаки, якості, наприклад: «Хтось задихається над ними — хто це, хто це? (І. Драч); «Судили колгоспника й робітника, академіка й асенізатора. Будь-хто піддавався остракізмові» (Б. Харчук).

Лекція № 7