Головна праця німецького вченого а. Льоша (а. Losch) «Просторова організація господарства» вийшла за часів Другої світової війни (1940), тому світове визнання вона отримала трохи пізніше.

Він аналізує ситуацію розміщення фірм в умовах конкуренції, коли вибір місцезнаходження визначається не тільки прагненням кожної фірми до максимуму прибутку, а й збільшенням кількості фірм, що заповнюють увесь ринковий простір.

А. Льош розглядає економічний регіон як ринок із межами, зумовленими міжрегіональною конкуренцією. Ідеальна форма регіону — правильний шестикутник. Він дав детальний математичний опис ринкового функціонування системи виробників і споживачів, де кожна змінна прив'язана до певної точки простору. Основними елементами рівнянь моделі рівноваги є функції попиту і витрат. Стан рівноваги, за А. Льошем, характеризується такими умовами:

1) місцезнаходження кожної фірми має максимально можливі переваги для виробників і споживачів;

2) фірми розміщуються так, що територія повністю використовується;

3) існує рівність цін і витрат (немає надлишкового доходу);

4) усі ринкові зони мають мінімальний розмір (у формі шестикутника);

5) межі ринкових арен проходять по лініях байдужості (ізолініях), що, на думку А. Льоша, забезпечує стійкість знайденої рівноваги.

Інноваційна економіка підвищила значущість нововеденнь у всіх видах діяльності і галузях господарства. Місце в системі міжнародного поділу праці і рівень доходів безпосередньо пов'язані із витратами на фундаментальну і прикладну науку, технологію, дослідні зразки. Найшвидша адаптація нововведень значною мірою визначає комерційний успіх, загальний соціально-екологічний та культурний розвиток країн і регіонів.

Емпіричний аналіз процесів поширення різних явищ у просторі показав, що вони мають чіткий характер дифузії (лат.— поширення, розтікання).

У регіональній економіці дифузія може бути трьох типів.

Дифузія поширення описує процес, у ході якого інновація (матеріального або інформаційного характеру) поширюється в усі напрямки від точки виникнення.

При цьому дане явище зберігається і в межах первинного ареалу, часто стаючи яскравіше вираженим або численнішим.

Наприклад, дифузія нових сортів культурних рослин тощо.

У процесі дифузії переміщення явище, що вивчається, покидає свій первинний ареал і переміщується на нові території.

Наприклад, переміщення сільських жителів у міста, що веде в ряді розвинутих країн до обезлюднення сіл; перебіг низки масових епідемічних захворювань. Змішаний тип поширення інновації може здійснюватися обома типами.

Теорія дифузії нововведень виходить із того, що весь процес економічного розвитку є наслідком виникнення і поширення нововведень, тобто технологічних удосконалень, нових джерел сировини і енергії, нових матеріалів, нових товарів, нових послуг.

Дифузія нововведень є одним із напрямів більш широкої сфери — інноватики (англ. innovation — нововведення), тобто створення, освоєння і поширення різного роду новин.

Основи просторової теорії дифузії нововведень були закладені в праці шведського географа Т. Хагерстранда (Т. Hagerstrand) «Дифузія інновацій як просторовий процес», уперше видану в 1953 р. в старому університетському центрі — Лунді.

Почавши з конкретного вивчення процесів дифузії на прикладі нововведень в сільському господарстві Швеції, Хагерстранд зміг побудувати першу теоретичну модель дифузії за допомогою імітаційного підходу. Структура імітаційної моделі визначається низкою допущень і правил, що описують вихідну просту версію теоретичної моделі Хагерстранда.

Основні поняття операційної моделі дифузії нововведень — відстань, поле, контакт, інформація. їх поєднання приводить до ключових понять контактного поля (відображає рівень залежності інформаційних контактів від відстані між передатчиком і адаптером [отримувачем]) і середнього поля інформації, тобто деякої території, у межах якої можуть здійснюватися контакти між джерелами нововведень і адаптерами.

Одна генерація (покоління) інновацій має чотири стадії: виникнення, дифузія, накопичення, насичення. Теорія Хагерстранда відбиває хвилеподібний характер дифузії генерацій нововведень.

З теорією дифузії інновацій тісно пов'язана теорія регіонального життєвого циклу. Вона розглядає процес виробництва товарів як процес з кількома стадіями: поява нового продукту, зростання його виробництва, зрілість (насичення), скорочення.

На стадії інновацій вимагаються великі персональні контакти; тому найбільш сприятливим місцем для розміщення інновацій є великі міста. Активне виробництво може бути розміщене в периферійних регіонах. Але це створює ризик для невеликих міст, оскільки далі за стадією насичення починається скорочення або припинення виробництва, поки не з'являться інші інновації у великих містах.

Згідно з цією теорією регіональна економічна політика повинна концентруватися на створенні сприятливих умов для інноваційної стадії в менш розвинутих регіонах, наприклад, у вигляді створення освітніх та наукових центрів (технополіси, науког-ради тощо).

Модель «центр — периферія» в класичному вигляді була розроблена Джоном Фрідманом наприкінці 60-х рр. XX ст. і викладена в книзі «Політика регіонального розвитку».

Кожна економіка являє собою пов'язані воєдино і взаємодіючі між собою зони. У просторі якість економіки, рівень економічного розвитку, техніка, культура змінюються залежно від руху від центральних районів до периферійних.

Ці райони — антиподи: центр, що об'єднує найпрогресивніше (місце зародження технологічних і соціальних нововведень), і велика периферія — середовище поширення нововведень (з рідким населенням, архаїчна, відстала, піддається експлуатації з боку центру).

Протилежність центру і периферії проявляється на всіх рівнях: глобальному, регіональному, державному. Периферія неоднорідна — вона має внутрішню (ближню) периферію, яка тісно пов'язана з центром і отримує безпосередньо від нього імпульси до розвитку, і зовнішню (дальню), на яку центр не здійснює практично ніякого впливу.

Постійне домінування центру над периферією забезпечується постійною інноваційною діяльністю: у центрі найбільш інтенсивні контакти, доступ до інформації.

Крім агломераційного ефекту, економічне домінування центру забезпечується за рахунок викачування ресурсів із периферійних районів, що посилює і закріплює відмінності між ними. Галузі, які не відповідають більше статусу центру (наприклад, старі галузі промисловості — металургія, рутинні трудомісткі виробництва в нових галузях; деякі невиробничі, наприклад вузькоспеціалізовані науково-дослідні функції), витісняються на ближню, а потім і віддалену периферію. Цей процес, що отримав назву «дифузія застарілих нововведень», хоч і сприяє певному розвитку периферії, але й закріплює її підпорядковане становище відносно центру.

Центр і периферія на будь-якому просторовому рівні пов'язані між собою потоками інформації, товарів, робочої сили. Поширення нововведень та інформації відбувається на трьох рівнях: 1) від провідних економічних районів національного хартленду (серцевинна, тобто центральна територія) до районів периферії — хін-терланду (окраїнні території); 2) від центрів вищого рівня до центрів другого порядку; 3) з великих міст у прилеглі райони.

У результаті цих взаємодій, незважаючи на постійне підтягування периферії, розрив між нею і центром зберігається. Контрасти «центр — периферія» дають імпульс виникненню і відтворенню територіальної нерівності, яка посилюється нерівномірністю економічного зростання.