2. Зарубіжні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

У витоків науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки стояли класики економічної теорії А. Сміт і Д. Рікардо.

Кожна країна (регіон) повинна спеціалізуватися на виробництві й продажу того товару, щодо якого вона має абсолютну перевагу. Якщо країна сконцентрує свої ресурси на виробництві тільки таких товарів і відмовиться від виробництва тих товарів, щодо яких вона не має абсолютних переваг, то це призведе до збільшення обсягів виробництва й споживання товарів у країнах, що співпрацюють.

Кожний регіон або територія повинні спеціалізуватися на виробництві тих продуктів, які вони мають можливість виробляти більш ефективно, ніж інші, і вивозити ці товари, одночасно ввозячи ті товари, які вони здатні виробляти, але менш ефективно, ніж інші.

Однією із перших теорій з розміщення продуктивних сил була теорія розміщення сільського господарства Й. Тюнена, викладена ним у книзі «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки. Дослідження про вплив хлібних цін, багатства грунту і накладних витрат на землеробство», яка була опублікована у 1826 р.

Тюнен виклав концепцію побудови моделей розміщення с.г. концентричними колами навколо ринку збуту продукції, виокремивши зони спеціалізації виробництва, які широко відомі як класичні кільця Іюнена.

Таким ринком виступало місто або велике переробне підприємство.

У найближчій до міста зоні найбільш вигідними є садівництво і городництво в поєднанні з молочним тваринництвом. Це — високоінтенсивне приміське господарство.

Другою зоною є лісове господарство, яке постачає в місто дрова (головний на той час енергоносій) і ділову деревину.

У третій зоні — плодонасіннєвому господарстві — вирощують картоплю, жито, овес, конюшину, пшеницю, відгодовують худобу.

Четверта зона відводиться зерновому і молочному господарству, землеробство — семипільне (пар, жито, ячмінь, овес і три поля — вигони і сінокоси).

П'ятий пояс спеціалізується на виробництві зерна, є вигони і сінокоси.

У шостому поясі переважає відгінно-пасовищне тваринництво, а землеробство розвивається тільки в споживчих цілях. На ринок іде тільки тваринницька продукція.

Структури землекористування навколо багатьох європейських і американських міст формувались у своїх основних рисах за теорією Тюнена.

Ця ідея була втілена на Україні при організації овоче-молочних зон біля великих міст, обласних і промислових центрів.

Головне відкриття німецького вченого В. Лаунхардта (W. Laun-hardt), основна пращ якого була опублікована в 1882 p., — метод, за яким знаходять пункт оптимального розміщення окремого промислового підприємства відносно джерел сировини і ринків збуту продукції.

Вирішальним чинником розміщення виробництва у В. Лаунхардта, так само як і у Й. Тюнена, є транспортні витрати. Виробничі витрати визначають як рівні для всіх точок території дослідження. Пункт оптимального розміщення підприємства знаходиться залежно від вагових співвідношень вантажів і відстаней, на які вони перевозяться. Для вирішення цього завдання В. Лаун-хардт розробив метод вагового (чи локаційного) трикутника.

Ваговий трикутник В. Лаунхардта — одна з перших в економічній науці фізичних моделей, використовуваних для розв'язання теоретичних і практичних завдань.

Своєрідним апогеєм німецької школи регіоналістів стала теорія розміщення промисловості, що була висунута в 1909 р. А. Вебером (А. Weber) у книзі «Про розміщення промисловості: чиста теорія штандорта». Він увів у науковий обіг нове поняття «штандорт» (від нім. Standort — місцезнаходження, розміщення), яке описувало не реальне, а передбачуване оптимальне розміщення виробництва в «господарсько-відокремленій територіальній області», тобто в абстрактних умовах.

Він виклав концепцію що промисловість розміщується на території країни за принципом найменших витрат.

За теорією А. Вебера, розміщення промисловості визначається трьома факторами:

транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

робітничою, або трудоресурсною (будівництво підприємств здійснюється у пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скупчення інших промислових підприємств, що веде до скорочення витрат на створення транспортних сполучень енергетичного господарства, комунальних об'єктів, тобто всього того, що називається виробничою інфраструктурою).

Це означає, що підприємство може ефективно функціонувати при наявності хорошого місця розташуваня, добре розвинутого транспортного сполучення, та при наявності робочої сили як творця матеріальних благ.

На Україні практ застосування ця теорія знайшла при розміщенні цукрових заводів. У Ліостеповій зоні було побудовано 190 цукрових заводів, кожен з яких мав свою сировинну зону. Цукровий завод виступав центром збуту продукції виробників. Це сприяло уникненню далеких перевезень цукрового буряка. І отриманню дешевої продукції. Заводи будувались у місцях з хорошим чорноземом і достатньо розв робочою сило. Завдяки цьому на УКРАЇНІ ВИРОщувалось близько 50 млн т цукрового буряка і вроблялось з нього понад 6 млн т цукру.

Першу теорію про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) у ринковому просторі розробив В. Крісталлер у книзі — докторській дисертації «Центральні місця в Південній Німеччині» (1933).

Центральні місця — це економічні центри, які забезпечують продукцією свою округу (зони збуту), яка може являти собою як сільську місцевість, так і розосереджені поселення міського типу. За В. Крісталлером, зони обслуговування і збуту впродовж часу мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники (бджолині стільники), а вся заселена територія покривається шестикутниками без просвіту (крісталлерівська решітка) (рис. 1.2). Завдяки цьому мінімізується середня відстань для збуту продукції або поїздок у центри для покупок і обслуговування.

Рис. 1.2.

Розміщення зон обслуговування і населених пунктів за теорією В. Крісталлера:

Теорія В. Крісталлера пояснює, чому одні товари і послуги мають вироблятися (надаватися) в кожному населеному пункті (продукти першої необхідності), другі — у середніх селищах (звичайний одяг, основні побутові послуги тощо), треті — тільки у великих містах (предмети розкоші, театри, музеї тощо).

Кожне центральне місце має тим більшу зону збуту, чим вище рівень ієрархії, до якого воно належить. Крім продукції, необхідної для зони свого рангу (свого шестикутника), центр виробляє товари і надає послуги, типові для всіх центрів нижчих рангів.

Будь-який центр завжди має залежну від нього однакову кількість поселень, навколо кожного міста буде розміщено 6 селищ, а навколо кожного селища — 6 сіл, тобто навколо міста будемо мати 6 селищ і 36 сіл.

Теорія центральних місць В. Крісталлера дозволяє сформулювати загальні уявлення про доцільне розселення на тій чи іншій території. На її основі можуть бути створені найбільш економічні структури ринкових зон, забезпечені найкоротші маршрути пересувань, розроблені оптимальні адміністративно-територіальні органи управління.