5. Місце прокуратури в системі органів державної влади.

Відповідно до Рекомендації REC (2000) 19(Ухвалена Комітетом міністрів 6 жовтня 2000 року на 724-му засіданні заступників міністрів): «Прокуратура» — це державний орган, які від імені суспільства й у суспільних інтересах забезпечує правозастосування, в разі якщо порушення закону тягне за собою кримінальне покарання, з урахуванням,з одного боку, прав особи, а, з другого, потрібної дієвості системи кримінального правосуддя.

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади

Роль і місце будь-якого державного органу визначається комплексом рис, ознак, критеріїв:

1) призначення органу державної влади;

2) функції (напрями діяльності);

3) повноваження;

4) порядок формування та підпорядкованість;

5) система та структура складових та ін.

Конституцією України та Законом "Про прокуратуру", що діє сьогодні з багатьма змінами і доповненнями, передбачено чотири функції прокуратур…

Якщо проаналізувати функції прокуратури України і особливо залишену функцію загального нагляду та попереднього слідства (до речі "загальний нагляд" вже називається "нагляд", а "попереднє" -"досудовим" слідством) можна дійти висновку, що органи прокуратури не відносяться до жодної із названих гілок влади. Тому що:

1. органу законодавчої влади не властиво виконувати функцію слідства, представництва інтересів держави та громадян у судах та підтримання державного обвинувачення.

2. органу виконавчої влади не властиво виконання вище­названих, а також наглядових функцій.

3. органу судової влади не властиво здійснювати на­глядові функції та функцію попереднього (досудового) слідства.

Якщо колись прокуратура України буде позбавлена функцій загального нагляду, а також функції досудового слідства, тоді безсумнівно вона буде забезпечувально-судовим органом, тобто репрезентуватиме судову владу.

Реалізуючи свої повноваження, органи прокуратури обслуговують усі три гілки влади. Саме тому, на відміну від конституцій багатьох держав (РФ, Білорусії та ін.) норми, що регламентують діяльність прокуратури, у Конституції України розміщені в окремому розділі. Така ситуація, як видається, позитивно сприяє повазі не лише до судових органів, а й до прокуратури, що також є ознакою правової держави, якою хоче бути Україна.

В умовах існування системи контрольних структур, які наділені досить вагомими повноваженнями щодо забезпечення законності, але належним чином їх не реалізують, такий орган, як прокуратура, вкрай потрібний. Можна навіть стверджувати, що прокуратура в її сучасному вигляді посідає центральне місце в системі державного контролю (у широкому розумінні) за додержанням правопорядку в країні.

Так, включення прокуратури у судову систему зробить її неспроможною впливати на суд з метою забезпечення ефективного механізму «стримувань і противаг» проти зловживань незалежністю судовою владою. Викликають також заперечення пропозиції щодо включення прокуратури до складу Міністерства юстиції або іншої структури виконавчої влади, тому що це істотно могло б змінити рівень і зміст її наглядової функції: нагляд за дотриманням законів перетворився б на відомчий контроль.

При цьому слід виходити з того, що: а) підпорядкування прокуратури виконавчій або судовій владі може зруйнувати систему «стримувань і противаг», що склалася в державі; б) жоден із існуючих державних органів не в змозі взяти на себе наглядову функцію прокуратури за дотриманням законів; в) реальності вимагають більш повного розкриття правозахисноґо потенціалу прокуратури як органу забезпечення верховенства Конституції і законів України. Разом з тим підсилення правозахисноґо потенціалу прокуратури може бути забезпечене шляхом зміщення пріоритетів її діяльності на користь захисту конституційних прав і свобод громадян, перш за все недостатньо соціальне захищених.

Вступаючи до Ради Європи, наша держава взяла на себе зобов'язання змінити роль і функції прокуратури шляхом перетворення її в орган, який відповідатиме принципам цієї міжнародної організації (висновок і рекомендації Парламентської Асамблеї РЄ № 190 (1995) від 26 вересня 1995 року щодо вступу України).

Проте в цілому діяльність прокуратури України сьогодні ґрунтується на нормативному фундаменті, що поєднує, з одного боку, норми Розділу VII Конституції, які згідно з висновком Венеціанської Комісії, відповідають Європейським стандартам, а з другого - норми Перехідних положень Конституції, які відразу викликали застереження Ради Європи й тому передбачались як тимчасові, але продовжують діяти вже понад 7 років і не мають чітко визначеного обмеження в часі.

Історичний досвід свідчить: за увесь час існування прокуратури були прибічники обмеження повноважень прокурорського нагляду, перетворення прокуратури у додаток до судової влади. Так, у царській Росії прокуратура зазнала змін, пройшовши шлях від органу нагляду за виконанням законів — «ока государєвого» до придатка судів, шо займався з 1864 р. порушенням кримінального переслідування і підтриманням обвинувачення. Однак ці кардинальні перетворення змісту діяльності прокуратури отримали неоднозначну оцінку серед правознавців того часу. Так, видатний правник А. Коні писав з цього приводу: «Скасування прав і обов'язків по нагляду за ходом позасудових справ слід визнати великою помилкою укладачів Судових Статутів. Здійснена зміна в характері діяльності може бути і мала красивий вигляд з теоретичної точки зору, але і суперечила умовам нашого часу. Організація судових та правоохоронних органів адміністративного життя і йшла врозріз з внутрішніми потребами нашого губернського устрою». Це висловлювання А. Коні актуально і в наші дні.